Генерал Бутовський – засновник сучасного олімпізму з Полтавщини
Генерал Олексій Бутовський вже був згаданий на Чемпіоні: у матеріалі до Дня спорту. Але не буде зайвим придивитися до цієї історичної постаті детальніше. По-перше, тому що статус члена першого складу Міжнародного Олімпійського Комітету – сама по собі неабияка річ, а по-друге, тому що за радянських часів Бутовського замовчували (бо царський генерал), а за незалежності, розповідаючи про нього, інколи передають куті меду.
Щодо останньої тези, маю повинитись: сам згрішив, написавши у вищезгаданому тексті, що Бутовський брав участь у шести олімпійських конгресах. А потім, коли перевірив цю інформацію з української Вікіпедії, виявилося, що власне у двох (причому в одному з них – заочно). Скоріш за все, цифра "шість" виникла через те, що саме стільки олімпійських конгресів відбулося у період з 1894-го до смерті Бутовського (1917). Але уявити собі, що 1914 року старий та вже сліпий генерал їде до Парижу заради участі в VI Олімпійському конгресі, якось складно.
Тут справа не лише у прагненні до фейр-плею, як належить чесному спортсменові. А ще й у тому, що у своєму радянському житті я спожив стільки брехливої та маніпулятивної інформації, що маю глибоку відразу до всіляких міфів та перебільшень. Тим більше – коли є протоколи та статистика, де все можна перевірити.
Тому – тільки коректні факти з життя Олексія Дмитровича Бутовського, першого представника Російської імперії, до складу якої тоді входила Україна, в МОК, знаного спортивного функціонера, соратника П’єра де Кубертена.
Олексій Бутовський народився 9 червня 1838 року в містечку П'ятигірці Кременчуцького повіту на Полтавщині (нині Лубенського району). Походив з козацького, згодом дворянського роду. Його батько Дмитро Петрович Бутовський був штабскапітаном у відставці.
У серпні 1849 року Олексій вступив до Полтавського кадетського корпусу, який закінчив 1853 року. Потім три роки навчався в Петербурзі в інженерному класі Костянтинівського артилерійського училища. У 1856 році був з унтерофіцерів підвищений до прапорщика лейбгвардії Павловського полку, після чого навчався на теоретичному відділенні Миколаївської інженерної академії.
По закінченню академії Бутовський повернувся до Полтавського кадетського корпусу, де до 1864 року служив помічником ротного командира та викладав фізичну підготовку.
Після роботи в Полтаві Бутовський знову перебував на військовій службі: у званні штабскапітана командував ротою. З 1871 служив вихователем у Санкт-Петербурзькій військовій гімназії, згодом у Головному управлінні військових навчальних закладів та в Олександрівському кадетському корпусі. Викладав теоретичний курс з історії мистецтв, живопису, історії фізичної культури; проводив практичні заняття з фехтування, стрільби, гімнастики і рухливих ігор. На цей період припадає публікація перших напрацювань Бутовського, присвячених різним аспектам фізичного виховання у військах і військових навчальних закладах.
З 1870-х років діяльність Бутовського постійно пов'язана з Державним управлінням Вищих навчальних закладів. В 1878 році він отримав звання полковника. З кінця 80-х років Олексій Бутовський займається проблемами фізичного виховання і спорту. З 1888 року був членом комісії при Міністерстві освіти для розробки питання про викладання військової гімнастики в цивільних навчальних закладах. В 1891 році отримав звання генерал-майора.
У 1880-90-х роках за дорученням воєнного відомства Російської імперії Олексій Бутовський багато разів виїздив до Європи, де вивчав викладання гімнастичних дисциплін у передових навчальних закладах Швеції, Данії, Німеччини, Бельгії, Англії та Франції. Він добре володів кількома іноземними мовами, що посприяло знайомству та налагодженню особистих контактів зі спеціалістами в багатьох країнах. У 1892-му під час перебування у Франції генерал познайомився з бароном П'єром де Кубертеном, з яким у них виявились спільні погляди на розвиток спорту та відродження Олімпійських ігор.
П'єр де Кубертен особисто запросив Олексія Бутовського на Міжнародний Атлетичний конгрес до Парижа (згодом його стали називати І Олімпійський конгрес). То була знаменна віха в історії сучасного олімпійського руху. У конгресі, що пройшов 16-24 червня 1894 року в приміщенні Сорбонни, взяли участь 78 делегатів, які представляли 37 спортивних федерацій з 12 країн. Окрім делегатів, у роботі конгресу взяли участь 50 почесних членів, що представляли 16 країн.
Саме статус почесного члена мав генерал Бутовський, єдиний представник Російської імперії на конгресі, який заснував Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК), прийняв рішення про проведення раз на чотири роки Олімпійських ігор та визначив міста, де мали відбутися Ігри у 1896 та 1900 роках – Афіни й Париж.
Попри те, що Олексій Бутовський не зміг бути присутнім на конгресі, його обрали до перших членів МОК. Його прізвище у списку з 13 осіб, П'єр де Кубертен виголосив під четвертим номером після Деметріоса Вікеласа (Греція), президента МОК; самого де Кубертена, генерального секретаря МОК; та Ернеста Калло (Франція), скарбника МОК. До речі, лише чотири особи з того списку були присутні на конгресі особисто.
Члени МОК 1896 року
Українська Вікіпедія дбайливо зазначає:
"Тут не йшлося про представництво його від Російської імперії, як це часто трактують, а обраний він був винятково як активний діяч і спеціаліст у цій галузі. Не міг Бутовський представляти Росію, бо, як відомо, серед учасників Перших Олімпійських ігор сучасності не було жодного представника Російської імперії".
Перепрошую, але до цього не можна ставитися серйозно: адже конгрес відбувався за два роки до проведення Перших ігор, а всі члени МОК обиралися саме як представники відповідних держав. І барон де Кубертен так і проголосив: "генерал Бутовський для Росії". Як би ми сьогодні це не сприймали, але історичний факт – це факт.
Такий же факт, як те, що Олексій Бутовський відвідав Перші Олімпійські ігри, а після Ігор написав та видав книгу "Афіни весною 1896 року" (грудень 1896). За оцінкою історика спорту Олександра Туніка, Бутовський у цій книзі "постав як тонкий спостерігач, глибокий аналітик, що володів чудовим пером публіциста".
Також фактом були дві невдалі спроби Олексія Бутовського створити Російський Олімпійський комітет. Спочатку, у 1896 році, разом із керівником "Санкт-Петербурзького кружка аматорів спорту" Олексієм Лєбєдєвим – задля організації участі делегації спортсменів Російської імперії в Перших Олімпійських іграх; а потім, у 1897 році, вже після Ігор в Афінах – разом із Лєбєдєвим та киянином Миколою Ріттером, журналістом та учасником ОІ-1896. У цих своїх спрямуваннях Олексію Дмитровичу довелося неодноразово стикатися як з досить прохолодним сприйняттям російським суспільством закликів до практичної реалізації олімпійських ідей в державі, так і з байдужістю російського чиновництва на самих різних рівнях. Розчарований Бутовський в грудні 1900 року склав з себе повноваження члена МОК (його замінив граф Георгій Рібопьєр). А Олімпійський комітет в імперії було створено тільки в лютому 1911 року…
Втім спортивної активності генерал-лейтенант (з 1904 року) Бутовський не покинув, а продовжував виявляти велику цікавість до тематики фізичного виховання, олімпійського руху та олімпійського спорту. У 1905 році він взяв участь в ІІІ Олімпійському конгресі в Брюсселі – як представник Державного управління Вищих навчальних закладів. А у липні 1910 року генерал-лейтенант Бутовський знову був відряджений цим відомством до Брюсселю – на міжнародний конгрес педагогічної, військової, медичної та естетичної гімнастики, який організувала бельгійська національна ліга фізичного виховання.
Олексій Бутовський був одружений з донькою купця Анною Василівною Гороховою, дітей подружжя не мало. В останні роки життя він втратив зір і свої тексти диктував дружині. У 1915 році світ побачили три книги 77-річного генерала: дві книги споминів і праця "Виховання і тілесні вправи в англійських школах".
Помер Олексій Бутовський на 79-му році життя 25 лютого 1917 року в Петрограді. Подія залишилась непоміченою: у країні вирувала Лютнева революція. Поховали піонера олімпійського руху на місцевому Новодівочому цвинтарі. Генерал залишив по собі понад 70 праць з фізичного виховання та його історії. Втім, Бутовського цікавила не лише спортивна тематика: серед його робіт є, наприклад, стаття "Алкоголизм в офицерской среде" (журнал "Русский Инвалид", 1913, № 196).
Бюст Олексію Бутовському в Полтаві
Наостанок сподіваємось, що погруддя Олексію Бутовському в Полтаві, відкрите у липні 2008 року до його 170-річчя, не зазнало пошкоджень від російських обстрілів. А ось іншому його погруддю, що було встановлене біля стадіону імені Кірова в Петербурзі у липні 1994 року до відкриття ІІІ Ігор доброї волі, така доля не загрожує: його ще з 2000 року прибрали до запасників Університету фізкультури імені Лесгафта. Росії генерал з Полтавщини не потрібен.
А ми маємо пам’ятати свого славетного земляка.