"У нас був шанс дати відсіч російської агресії в Криму". Чемпіон світу з кікбоксингу у 2014 році служив офіцером у Севастополі
26 лютого – День спротиву окупації автономної республіки Крим та міста Севастополя
Цей день присвячений вшануванню масштабного мітингу, організованому в Сімферополі 26 лютого 2014 року Меджлісом кримськотатарського народу.
Павло Журавльов зустрів ці події у Севастополі у військовому званні капітана-лейтенанта військово-морського флоту України на посаді начальника навчальної лабораторії радіолокаційного озброєння академії військово-морських сил (АВМС) імені Нахімова.
На початку 2014 року Павло вже був одним з найтитулованіших спортсменів Криму. Українець двічі виграв чемпіонат світу з кікбоксингу серед аматорів. Переміг у Кубку короля Таїланду з тайського боксу. Виграв чотири чемпіонати світу з кікбоксингу серед професіоналів. Дійшов до півфіналу в великому промоушені К1.
І навіть провів сім боїв в професійному боксі, в усіх переміг. І спортивна, і військова кар'єри Журавльова йшли вгору. Але події в Криму кардинально змінили його життя.
Росіяни висаджувалися вночі
Павло зізнається, що ще за декілька тижнів до початку анексії Криму Росією у нього не були передчуття, що півострів чекають такі зміни
"Ніхто не вірив, що таке може статися, – розводить руками Журавльов. – Росіяни старанно не афішували своїх намірів. Висаджувалися вночі. Вдень містом не ходили. Доки не зайняли аеропорт і військові частини. Знаєте у чому наше велике упущення? Ми, військові, на той час ще звикли жити в Україні мирно. Тільки невеликий український контингент брав участь в миротворчих операціях під егідою ООН.
Російська армія регулярно вела війни – в Чечні, Грузії. Вони мали чималий досвід військових операцій і об'єктивно були більш навчені. Недобру службу нам зіграли і зацементовані десятиліттями міфи про братній народ. Мир. Дружбу. Жуйку. Коли прийшли російські війська, ми дивувалися. Мовляв, у житті такого бути не може. Апріорі. Сподівалися, що все якось вирішиться".
Павло і досі впевнений, що в України були шанси дати відсіч російській агресії 2014 року.
"Коли почалася активна фаза російської операції, у нас о першій годині ночі протрубили збір всього особового складу, – пригадує Журавльов. – Росіяни зробили спробу заблокувати навчальну частину, яка була в підпорядкування нашої академії – загін 39. Заблокували в'їзд, здається, КАМАЗом. Наші забарикадувалися.
Росіяни хотіли заїхати на територію частини на БТР. Ми поїхали на виручку. На машинах, зі зброєю. Приїжджаємо, противник стоїть у масках з автоматами. Почали нам рекомендувати, щоб ми пішли. Мовляв, будемо стріляти. Відповіли, що самі почнемо стріляти, якщо вони не підуть. Росіяни неприємно здивувалися. Тоді вдалося відстояти навчальну частину".
Павло нагадав про конфлікт біля острова Тузла у 2003 році, коли Росія здійснила спробу делімітувати кордон у Керченській затоці. Президент України Леонід Кучма прибув на місце подій. Підтягнулися і українські війська.
"Побачивши тверду рішучість дати відсіч, росіяни відступили, – продовжує Журавльов. – У 2014 році ми таку рішучість не продемонстрували. В.о. президента України Турчинов не прилетів до нас із Києва з військами спеціального призначення. Командувати було нікому. Всі, хто ухвалював рішення, або самоусунулися, або пішли на лікарняні. Ніхто не хотів брати на себе відповідальність. Відвикли від цього. Були й взагалі кричущі факти.
Уже під час анексії одного діяча, чиє прізвище і бажання немає згадувати призначили командувати Чорноморським флотом. Вранці прийняв командування, ввечері почав агітувати за Росію. Наступного дня його відсторонили від посади (мова про Дениса Березовського, якого призначили командувати ВМС України 1 березня 2014 року, відсторонили 2 березня 2014 року, зараз заступник командуючого Тихоокеанським флотом РФ, – прим.)".
Україні не вистачило політичної волі
Павло вважає, що Україні не вистачило політичної волі для захисту Кримського півострова.
"У Криму росіяни випробували такі самі технології, як пізніше в Донецьку і Луганську, – розповідає Журавльов. – Спочатку зайшли "козаки", які видавали себе за цивільне населення. Організували блокпости. Нібито це були протести мирних жителів, яких охороняли. Всі російські частини сіли на казармовий стан.
Потрібно було активно втручатися, коли російські війська висаджувалися під Сімферополем. Але момент було упущено. А коли росіяни заблокували наші військові частини і кораблі, зрозуміло, що ми вже навряд чи могли щось змінити".
У підсумку чимало українських військових лишилися і продовжили службу в російських військах. У Павла є прості пояснення цього дуже неприємного факту.
"Більшість залишилася за інерцією, – вважає Журавльов. – Хтось не повірив, що йому забезпечать умови в Україні. Бар'єром для переїзду стали побутові питання, а не ідеологія. Так, були серед нас і так звані "великороси". Але їх було не більше 20 відсотків. Основним бар'єром була невпевненість у завтрашньому дні в Україні. Ми це обговорювали. Позначилася і відсутність об'єктивної інформації про те, що відбувалося в Києві. Багато хто в Криму дивився російські телеканали і отримував спотворену картинку."
Окрім інерції справа і в фінансах – російські військові на той час отримували вищі зарплати. Хоча Павло стверджує, що він був задоволений фінансовими умовами служби.
"Заробляв за тодішнім курсом близько 800 доларів, – зізнається Журавльов. – Це на той час хороша зарплата для Криму. Мав відпустку і всі соціальні пільги. Полковник у нас отримував 1000 доларів. Ми вважалися елітним підрозділом. Офіцери РФ отримували в півтора-два рази більше. Тому що Севастополь до 2014 року для РФ вважався закордоном, і у них були закордонні відрядження. Капітан-лейтенант РФ тоді заробляв 1500 доларів. До речі, після так званого "возз'єднання", у військових РФ забрали "закордонні добові" і вони стали заробляти меньше".
Рішення про переїзд на материкову Україну
Після так званого референдуму Павло прийняв рішення переїжджати на материкову Україну.
"Тоді в Криму була однозначна антиукраїнська агітація, – пригадує Журавльов. – Однотипні білборди стали елементом пропаганди, розрахованим на старше покоління. Запам'яталося гасло на бігборді: "Крим буде або російським, або фашистським". Малося на увазі, що українським – це фашистським. Хтось на це, на жаль, повівся.
У мене ж заграло почуття справедливості. Люди, які завзято відстоювали перехід на російську сторону, поводилися вкрай агресивно. Я ж завдяки своїй спортивній кар'єрі об'їздив багато країн. Бачив, як живуть люди в Європі та орієнтувався на західні цінності. Правові. Соціальні. Мені пощастило, що в нашій родині не було розбіжностей. В інших родинах часто-густо було по-іншому. Багато сімей тримав побут.
Квартира, діти ходять до школи. Дружині потрібно шукати роботу. На такий переїзд непросто зважитися. Ми склали речі в машину і поїхали. Не всі собі могли таке дозволити. Ми, військові, звикли сидіти на одному місці. Ротацій немає. В СРСР була ротація, офіцери каталися країною. В українському флоті такого не було, оскільки було дві морські бази – в Севастополі та Одесі".
Після "референдуму"
Через пів року після "референдуму" Павло приїхав у Севастополь, зустрів сусідку. Йому вона завжди здавалася інтелігентною жінкою. Сусідка зраділа, побачивши Журавльова. Запитала, чому так довго його не зустрічала. Коли почула, що він тепер служить в Одесі, на мить оніміла.
"Напевно, для неї це стало ударом, – розповідає Журавльов.– Сусідка запитала: Павле, невже вам близька фашистська ідеологія?І почала оду про європейські цінності, що загнивають. Я про себе подумав: "Боже, до чого ж люди тут зомбовані!" Запитав її, чи були вона колись за кордоном. "Звичайно, була в Чехословаччині", – непохитно відповіла жінка. Тобто, була в країні, якої вже на той час понад 20 років не існувало. Це менталітет, який дістався нам у спадок від СРСР. Радянські люди не можуть допустити думки, що по телевізору сказали неправду".
Залишивши Севастополь, Журавльов отримав призначення в Одеську академію сухопутних військ. Але звільнився звідти вже восени 2014 року. Павло підкреслює, що для нього це було непросте рішення.
"Я 13 років віддав військовій справі, – резюмує Журавльов. – Але якщо в Севастополі вдавалося якось поєднувати службу зі спортивною кар'єрою, то в Одесі зрозумів, що потрібно сконцентруватися на чомусь одному. Напевно, прийняв правильне рішення. У 2016 році став чемпіоном світу FFC, за рік – чемпіоном GLORY, а у 2019 році – чемпіоном світу FEA".
Павло зробив вимушену паузу у своїй спортивній кар'єрі під час пандемії коронавіруса. Повернутися повинен був у березні 2022 року. Його бій планували провести в київському палаці спорту, з досвідченим суперником та новим для Журавльова промоушеном.
Повномасштабне вторгнення внесло свої корективи. Вже в березні 2022 року Павло організував UA Found (United Athletes Foundation), де займається волонтерською діяльно, включаючи взаємодії з ЗСУ. Зокрема, Журавльов організував цікавий спортивний проєкт для курсантів військових академій.