Стартова колотнеча та незабутня втеча. Надихаємось історичним переможним масстартом Дериземлі в Антгольці
Історично "підсівша" на жіночі здобутки українська біатлонна "торсида" завжди десь підсвідомо заштовхувала чоловіків на задній двір. Такий фанатський "матріархат" історично породили результати. Але, кілька років тому, здається, стався ментальний переворот. А, може, й раніше...
Після відходу золотої жіночої плеяди, а потім і перемоги Підручного на чемпіонаті світу-2019. Чоловіки все частіше почали задавати темп. І ми дістаємо з припорошених архівних полиць одну гонку, яка можливо стала одним з драйверів розвитку українського біатлону. А той таки Підручний, мабуть, вивчав та конспектував той незабутній масстарт. Його герой – український біатлоніст Андрій Дериземля. Амбітний та міцний хлопець з Сумщини втер носа 29 найсильнішим біатлоністам планети, причому зробив це в екшн-стилі на одній з найважчих у світі трас. І нехай це "золото" в італійському Ангольці виявилось його єдиним на світовому рівні. Але ж це як перше кохання – єдине, гаряче та неповторне. А в слові перемога – так всього багато…
Дабл "Дер" – твердий український кулак
Певної історичності цій гонці додали вже перші метри та секунди. Біатлоністи в ті часи стартували паралельними лижнями для класичного ходу (фото 1). І лише потім зливалися на трасі у вільному стилі. Це вже потім стартова зона стала такою як ми бачимо зараз. Але ж то був далекий 2003-й.
Українською ця гонка видалась з самого початку. Першим стрільбу лежачи успішно завершив В'ячеслав Деркач.
Два роки тому, у 2001-му він здобував бронзу на Кубку світу саме в гонці з масовим стартом, у словацькому Осрбліє.
І ось він вже знову світиться в титрах трансляції серед лідерів! Деркач, а не Дериземля!
Гонка запалювала з самого старту. Хоча будь-який біатлоніст скаже – у дисципліні з чотирма стрільбами – реальна боротьба починається з третьої. Деркач відпрацював чисто і на другому вогневому рубежі, зберіг другу позицію. Ось хто сьогодні буде на вогняному коні, ось хто може принести Україні медаль! Думаю, так тоді багато хто подумав…
Усі серйозні пригоди розпочинаються після другої
Після першої стрільби стоячи (загалом, третьої в масстарті) в лідери продерся Андрій Дериземля, а Деркач свій промах відпрацьовував на штрафному колі.
На четвертий, останній, вогневий рубіж Андрій примчав з форою в кілька десятків метрів. Десь розумів, що промах не дозволять перемогти, позаду швидкі суперники, монстри, які готові проковтнути щойно ти вхопиш ґаву. Та чи думав тоді Андрій про золото? Мабуть, і бронзі був би радий. Аналогія з чемпіонською гонкою Дмитра Підручного у 2019-му на чемпіонаті світу. Згадайте! Фінішуй тоді Дмитро третім (вийшовши першим з останнього вогневого рубежу) і то все одно був би майже подвиг. Бо позаду також були акули планетарного розливу! А українці, попри всю силу, такими (в біатлоні) не є.
Наздогнати, спіймати, покарати! Мріяти – корисно…
Венсан Дефран (Франція), Павєл Ростовцев, Томаш Сікора (Польща), Рікко Гросс (Німеччина) – це ж треба – вони всі стрілили в ціль, а значить не відстануть! А далі розігралась справжня погоня. Так у бойовиках браві "копи" наздоганяють бандита. Той втікає, вистрибує з авто, не помічає парканів, стрибає дахами… Але у фільмах такого лиходія зазвичай ловлять. А тут – дзуськи!
Перевага українця під час втечі зі стрільбища – неповних 11 секунд. Це не впевнено навіть для одного кола, якщо ти не Йоганнес Бо. Телевізійні камери підхоплюють уже зраділого тренера Миколу Зоца, нинішнім керманичем жіночої збірної України. Тренерське серце знає більше, він тренував Андрія з підліткового віку, тому й так радів. Десь відчував, десь знав, що все буде добре.
Андрій втікав як міг, захекані переслідувачі наздогнали лише на стадіоні. Хтозна, дай ще сто метрів, і точно б схопили невловимого українця. Але прудкий Андрій землі під ногами не втратив, продерся до фінішу лідером! Перевага над росіянином Ростовцевим склала 0.7 секунди на фініші. Бронза в іменитого німця Ріко Гросса. В'ячеслав Деркач ту диво-гонку гонку завершив на достойному 12 місці.
Якось з паном Деркачем Чемпіон розмовляв щодо гірських особливостей Антгольца. Адже це суттєва висота (1650 м) і змагання в таких умовах часто мають свої особливості.
"Тоді ми Андрієм Дериземлею приїхали на етап Кубку світу в Антгольц одразу ж після Всесвітньої Універсіади (відбулась в італійському Тарвізіо, висота над рівнем моря 750 м). Стартували там, як кажуть, "з чистого листа", тобто гори на нас ще не встигли сильно подіяти. Ми тоді непогано виступили.
Гори – це складне і тонке питання. Чи подіють вони на тебе і як – залежить від сукупності багатьох факторів. Фізична готовність – один з найважливіших", – пояснював тоді В'ячеслав Деркач.
Відтоді 26 січня – це яскрава дата в українському біатлоні, одна з його величних "гірських" вершин. У важкому бою була викувана перша перемога українського чоловічого біатлону в історії Кубку світу. Саме в Антгольці, де й відбувається біатлонна частина Олімпійських ігор-2026, Андрій Дериземля у 2007-му здобуде бронзу чемпіонату світу в спринті (10 км). У 2010 стане п'ятим на Олімпіаді у Ванкувері. Але саме та погоня альпійським високогір'ям в пам'яті назавжди.
Місце в масстарті – не сало на базарі!
А цього всього детективу могло і не статися! Виявляється, представники російської команди пропонували українській стороні знятися зі змагань на користь свого біатлоніста, звісно, ж за хабаря! Але їм ніхто й слухати не став! Цю історію розповідав сам біатлоніст.
Нагадаємо, до масстарту потрапляють 30 найкращих, але при цьому формується резервний список. І якщо хтось з основи "дає задню", запасний може стартувати. У такий нехитрий спосіб ті й хотіли проштовхнути свого в елітну гонку.
На вогонь, воду і такі гонки можна дивитися вічно. Так саме як і згадувати такі переможні історії.
