Від Бякова до Житника: українські медалі на Зимових Олімпійських іграх за часів СРСР
6 лютого у Мілані та Кортіна д'Ампеццо почнуться XXV Зимові Олімпійські ігри.
Спортсмени незалежної України на 8 зимових Олімпіадах (1994 – 2022) здобули 9 нагород: 3 золоті, 2 срібні, 4 бронзові.
Україна через об'єктивні природні фактори не була та не є провідною країною у зимових видах спорту. Під час перебування Української РСР у складі Радянського Союзу нашим атлетам було важко конкурувати з представниками РРФСР та балтійських республік.
Утім, українські спортсмени радянських часів відзначились низкою вдалих виступів на найбільших зимових міжнародних стартах, у тому числі – на Олімпійських іграх.
Чемпіон згадує історію – коли представники України змагались на зимових Олімпіадах під прапором Радянського Союзу та СНД.
Отже, представники України на 10 зимових Олімпіадах (1956 – 1992) вибороли 8 нагород: 4 золоті, 1 срібну, 3 бронзові. Але з цією статистикою є нюанси, про які ми розповімо далі.
1956, Кортіна д'Ампеццо (Італія). Олег Гончаренко
VII Зимові Олімпійські ігри в Кортіна д'Ампеццо були першими зимовими іграми, у яких взяв участь СРСР. Першим прапороносцем радянської команди став 25-річний ковзаняр Олег Гончаренко, уродженець Харкова.
На той момент Гончаренко був першим радянським чемпіоном світу в бігу на ковзанах: 1953 року в Хельсінкі він став чемпіоном у багатоборстві, вигравши золото на 5000 і 10 000 м та взявши срібло на 1500 м.
Гончаренко народився в 1931 році в Харкові. Він навчався у пожежно-технічному училищі й займався ковзанярським та велосипедним спортом у ДСТ Динамо. Після закінчення училища він як офіцер отримав призначення до Московської області.
На Олімпійських іграх 1956 року Олег Гончаренко завоював дві бронзові медалі на дистанціях 5000 і 10 000 метрів. На першій дистанції його випередили Борис Шилков (СРСР) та Сігвард Ерікссон (Швеція), а на другій – Сігвард Ерікссон та Кнут Юханнесен (Норвегія).
Харків'янин також брав участь у VIIІ Зимових Олімпійських іграх 1960 року у Скво-Веллі (США), де посів шосте місце на дистанції 5000 метрів.
Безумовно, свої олімпійські медалі Гончаренко здобув, уже представляючи РСФСР: адже з 1952 року він виступав за московське Динамо. Утім, його українське походження та початок спортивної кар'єри в Динамо (Харків) дають нам підстави вважати його нагороди першими українськими зимовими олімпійськими медалями. До речі, поважна "Енциклопедія олімпійського спорту України" (Київ, 2005) не включила Олега Гончаренка до списку українських атлетів, що були чемпіонами та призерами Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи – саме тому, що на момент своїх перемог він вже виступав за московський клуб.
Помер Гончаренко у віці 55 років від важкої хвороби у Москві, де й похований на Кунцівському кладовищі.
Якщо Олег Гончаренко був українцем, який переїхав з УРСР до РСФСР, то наш наступний герой пройшов зворотною дорогою – з Росії до України.
1976, Інсбрук (Австрія). Іван Бяков
На XI Зимових Олімпійських іграх в Саппоро (Японія), які проходили з 3 по 13 лютого 1972 року, 27-річний Іван Бяков виграв золоту медаль у складі біатлонної естафетної команди Радянського Союзу в естафеті 4×7,5 км.
Деякі джерела називають цю нагороду першою українською зимовою олімпійською медаллю. Насправді на той момент Іван Бяков, уродженець Кіровської області, виступав за ДСТ Труд (Кірово-Чепецьк). Згадана вище "Енциклопедія" також не включає медаль Бякова у Саппоро до свого списку – на відміну від його "золота" в 1976-му. Тренером Івана Бякова "Енциклопедія" називає не Івана Родигіна, який працював з ним у РСФСР, а Бориса Зоріна, який готував атлета в Україні.
До України Бяков переїхав у 1974 році, коли вступив до Київського інституту фізичної культури. Він виступав за ДСТ Авангард (Київ) та пов'язав свою подальшу долю з Україною.
До Олімпіади 1976 Іван готувався індивідуально. Після того як він виграв Кубок СРСР на початку 1976, був прийнятий в олімпійську команду.
На XII Зимових Олімпійських іграх в Інсбруку Іван Бяков знову став олімпійським чемпіоном з біатлону – знову в естафеті 4x7,5 км. У складі команди також виступали Олександр Єлізаров, Микола Круглов та Олександр Тихонов. І саме цю золоту медаль треба вважати першою українською.
При цьому на етапі трапилася неприємність: одразу після старту (Бяков біг на другому етапі) у нього зламався черевик, і він близько хвилини біг на одній лижі. Івана врятував французький біатлоніст Івон Мугель, який віддав йому свою лижу з черевиком сорок п'ятого розміру. На ній Бяков все ж таки дістався вогневого рубежу.
З 1992 по 1998 роки Бяков був президентом Федерації біатлону України та членом Національного олімпійського комітету України, до 2009 року був членом президії Федерації біатлону України.
Помер у Києві в листопаді 2009 року. Похований на Берковецькому кладовищі.
Іншим представником України на Олімпіаді 1976 в Інсбруку була Тетяна Шелехова, яка виступала у змаганнях зі швидкісного бігу на ковзанах.
На XIII зимових Олімпійських іграх у Лейк-Плесіді (США) у 1980 році представниками України були п'ять спортсменів (два чоловіки та три жінки) зі швидкісного бігу на ковзанах, що не здобули медалей. А представниця Латвії Віра Зозуля, українка за походженням, стала олімпійською чемпіонкою на одномісних санках.
1984, Сараєво (Югославія), Олександр Батюк
На XIV зимових Олімпійських іграх у Сараєво 24-річний Олександр Батюк у складі естафетної команди СРСР здобув срібло естафети 4×10 км (чемпіонами стали лижники Швеції).
Команда СРСР, за яку бігли Олександр Батюк, Олександр Зав'ялов, Володимир Нікітін та Микола Зімятов, поступилась Швеції, але випередила Фінляндію.
На той момент уродженець Чернігова, динамівець Олександр Батюк вже був чемпіоном світу в естафеті (1982, Осло) та заслуженим майстром спорту.
Син Олександра Михайловича Батюка, біатлоніст Олександр Батюк, також виступав за збірну України.
1988, Калгарі (Канада). Віктор Петренко
На XV зимових Олімпійських іграх 22-річний Віктор Петренко виборов бронзову медаль в одиночному фігурному катанні. Попереду опинились легендарні Браяни: Бойтано (США) та Орсер (Канада). Їхнє протистояння у Калгарі увійшло в історію як "битва Браянів".
Одесит Віктор Петренко, вихованець тренера Галини Змієвської, спортсмен товариства Україна, ставав чемпіоном світу (1992, Окленд) та тричі чемпіоном Європи (1990, 1991, 1994). Вершиною його кар'єри став титул олімпійського чемпіона, здобутий через чотири роки в Альбервілі.
З 1995 року Віктор Петренко мешкає у США. На жаль, олімпієць заплямував себе: у липні 2022 року, під час вторгнення Росії в Україну, він брав участь у російському льодовому шоу "Алєнькій цвєточєк", організованому Татьяною Навкою, дружиною путінського спікера Дмітрія Пєскова.
Внаслідок цього Петренка було виключено з Української федерації фігурного катання, було припинено його повноваження як віцепрезидента федерації. У серпні того ж року президент Володимир Зеленський позбавив спортсмена президентської стипендії.
Така вже наша українська доля: є в її історії Ольга Харлан з Еліною Світоліною, а є Яна Клочкова з Анатолієм Тимощуком…
1992, Альбервіль (Франція), Віктор Петренко, Олексій Житник, Сергій Петренко
На XVI зимових Олімпійських іграх спортсмени України виступали у складі об'єднаної команди СНД (Співдружності Незалежних Держав). До цієї команди увійшли спортсмени Росії, України, Білорусі, Казахстану та Узбекистану.
Вісім українських спортсменів (п'ять чоловіків та три жінки) взяли участь у змаганнях із шести видів спорту. Два представники України стали олімпійськими чемпіонами: Віктор Петренко у змаганнях з одиночного фігурного катання на ковзанах та Олексій Житник у складі хокейної команди.
Віктор Петренко виборов золото, випередивши американця Пола Вайлі та чемпіона Європи чеха Петра Барну.
20-річний киянин Олексій Житник, лівий захисник, на той момент вже встиг пограти за київський Сокіл, звідки його забрали до московського ЦСКА, та за збірну СРСР. Головна частина його кар'єри пройшла НХЛ, де він провів 3 сезони у Лос-Анджелесі, 10 сезонів у Баффало, 2 сезони в Айлендерс (де пограв з Вейном Грецкі), 1 сезон у Філадельфії та 2 сезони в Атланті.
Сьогодні Житник працює президентом свого рідного клубу Сокіл (Київ).
Зазначимо, що у складі чемпіонської хокейної команди СНД грав уродженець Харкова, лівий крайній форвард Сергій Петренко. Він зіграв один сезон (1986/87) за клуб першої ліги Динамо (Харків), після чого переїхав до московського Динамо. У 1993 році Петренко став чемпіоном світу у складі збірної Росії, а наступного року провів один сезон у НХЛ, граючи за Баффало Сейбрс.
Тут варто згадати й виступи Житника за збірну Росії на Іграх у Нагано, де він разом з командою програв у фінальному поєдинку чехам, залишившись зі "сріблом".
За певного бажання можна включити золото Петренка до нашого українського списку – якщо вже ми рахуємо медалі харків'янина Олега Гончаренка. Тоді в нас буде 8 нагород: 4 золоті, 1 срібна, 3 бронзові. А якщо ще притягнути за вуха золоту медаль Івана Бякова у Саппоро-1972, то й взагалі буде 9 нагород при 5 золотих. Проте якщо дотримуватись суворих критеріїв "Енциклопедії", тоді доведеться відмінусувати 2 "золота" (Бяков-1972 та Петренко-хокеїст) і 2 бронзи Гончаренка. І тоді картина буде скромнішою: 3 золоті, 1 срібна, 1 бронзова, загалом 5 нагород.
Але ж наше завдання – коректно згадати історію, а не зробити публіці приємно.
Отже, українські атлети часів Незалежності здобули більше нагород на Зимових Олімпійських іграх, ніж за часів СРСР. І якщо фігуристку Оксану Баюл, біатлоністок Олену Петрову та частково Лілію Єфремову можна вважати продуктом радянської школи, то решту 6 медалей вибороли атлети, яких виховала українська школа.
"Сиджу в колготках і дивлюсь, як по них тече кров". Як Оксана Баюл принесла Україні перше золото Олімпійських ігор
