Смертельна Олімпіада-2010: скандал української команди і трагедія саночника на Іграх у Ванкувері
Початок 2010 року став для світу символом відлиги після глобальної рецесії та фінансової кризи – періодом, коли економіка почала відновлюватися, а надія на стабільність і нові можливості знову повернулася.
На цьому тлі зимові Ігри стали справжнім ковтком свіжого повітря і джерелом святкового настрою. Олімпійський караван цього разу перетнув Атлантику і досяг Ванкувера, який за версією британського видання The Economist тричі визнавався найкращим містом Землі.
Ігри в Канаді зібрали навколо себе величезну міжнародну спільноту: рекордні 2536 учасників із 82 країн світу прибули, щоб розіграти 86 комплектів нагород у 15 зимових дисциплінах. Серед них було і 45 (24 чоловіки та 21 жінка) українських атлетів – на 7 менше, ніж у Турині-2006. Національний олімпійський комітет поставив їм високу планку: від представників біатлону, лижних перегонів, фігурного катання, санного спорту та фрістайлу очікувалося в сумі до 5 медалей. Але сувора реальність боляче вдарила по нашій команді.
Популярність головного старту чотириріччя перевершила всі очікування. Офіційний пресреліз Олімпійського комітету засвідчував: "Повні трибуни, рекордна відвідуваність: було продано понад 97% з 1,54 мільйона квитків, 71% з яких – канадській публіці за середньою ціною 139 доларів".
Крім глядацького успіху, Ігри також відзначилися інноваціями: вперше споживання енергії олімпійських об'єктів відстежували в режимі реального часу, і воно було доступне публіці через проєкт Venue Energy Tracker. Інвестиції в інфраструктуру, будівництво та обслуговування об'єктів також сприяли пожвавленню регіонального бізнесу та зайнятості – Олімпіада додала приблизно 2,3 млрд канадських доларів до ВВП провінції й створила 45 000 робочих місць.
Фінансовий звіт VANOC, опублікований через чотири роки після Ігор, засвідчив, що організаційний комітет провів Олімпіаду без боргів і без прибутку: оборот становив приблизно 1,89 млрд канадських доларів, а всі витрати й доходи повністю збалансовані. При цьому будівництво об'єктів та інфраструктури фінансувалося окремо – федеральним і провінційним урядом Канади, а також приватними інвесторами.
На Олімпіаді у Ванкувері в усій повноті розгорнувся справжній театр людських драм та емоцій: тут перепліталися смертельна трагедія на трасі для санного спорту, курйоз з нерозкритим олімпійським смолоскипом, тріумфальні перемоги та медальні битви важко травмованих спортсменів. Кожне падіння і кожен успіх ставали частиною однієї великої історії про стійкість, волю та емоційну глибину учасників, показуючи, що ці Ігри були не тільки змаганнями за медалі, а й відображенням сили людського характеру.
Фрірайд-спуск і хвилина мовчання за загиблим саночником – ключові моменти церемонії відкриття
Далеко за північ в Україні, 18:00 за ванкуверським часом, весь світ завмер в очікуванні головної спортивної події світу. На телеекранах з'являється картинка стадіону BCPlace – церемонія відкриття вперше проходить у критому приміщенні, заповненому вщерть. Камера повільно ковзає ареною, численні волонтери по черзі підіймаються зі своїх місць, біле освітлення у вигляді цифр підсвічує їх – 10, 9, 8... – стартував зворотний відлік. Ми бачимо "1", стадіоном пробігають вогні, лунає салют: шоу почалося!
Камера прямує в бік екрану над олімпійськими кільцями – там панорама великого міста, мальовничі пейзажі та величні гори британської Колумбії. На вершині сноубордист Джонні Лаялл, готовий здійснити неймовірний перфоманс. Стрибок у прірву, і він мчить схилом у захопливому фрірайді.
"1924 – Шамоні, 1928 – Санкт-Моріц, 1932 – Лейк-Плесід...", – звучить голос диктора на стадіоні. Він згадує кожну столицю зимових Олімпіад, поки атлет борознить снігові простори. Настають сутінки, Лаялл проїжджає поміж людей, одягнених у національну форму. Смолоскипи в їхніх руках спалахують, камера віддаляється, і глядач бачить на горі утворений червоним полум'ям величезний кленовий лист – символ Канади. "2006 – Турин, 2010..." – голосно вимовляє закадровий голос і раптово замовкає, утворюючи несподівану і хвилюючу паузу.
Нас повертають на BC Place, двері над кільцями відкриваються, і, зробивши стрибок крізь них, Джонні влітає на стадіон, щоб привітати всіх на Олімпійських іграх у Ванкувері. Геніальний режисерський хід, який назавжди залишиться в пам'яті глядачів.
Професійно виконаний монтаж створив враження одного спортсмена в кадрі, однак у створенні ролика брали участь одразу троє колег по цеху – поряд із Лаяллом у зйомках брали участь Шин Кампос і Кевін Сансалоне. На подив всесвітньо відомого режисера і продюсера Девіда Аткінса, вони не одразу погодилися стати частиною проєкту, побоявшись, що це може вплинути на їхній імідж професійних сноубордистів.
"Команда була абсолютно шокована тим, що ми взагалі розглядали можливість відмови. Нам сказали, що ніколи раніше не стикалися з тим, щоб хтось не хотів брати участь у церемонії відкриття", – згадував головний герой ролика Джонні.
Обговоривши всі за і проти, група все ж таки дійшла згоди й приступила до роботи. Директору залишалося розв'язати найскладніше питання: хто "влетить" на стадіон з урочистою промовою. Нещасний випадок звузив коло варіантів: у перший день репетиції трюку на стадіоні Сансалоне впав, зламавши ключицю і 4 ребра, втративши можливість поборотися за головну роль. Однак і серед двох претендентів, що залишилися, Аткінс так і не зміг зробити вибір самостійно, тож ухвалив рішення "найканадськішим канадським способом": кинув дводоларову монету, і фортуна стала на бік Лаялла.
Після стартового емоційного напруження, послідувала "спокійна" частина церемонії: представлення офіційних осіб, підняття канадського прапора, виступ чотирьох корінних народів країни.
Прийшов час незмінного компонента програми: вихід національних збірних-учасників. Зазвичай супроводжувана радісними оплесками частина церемонії, цього разу була затьмарена смертельною тінню. І без того нечисленна збірна Грузії, що складалася з 8 осіб, вийшла на стадіон з опущеними головами й траурними пов'язками на руці. Лише за кілька годин до відкриття вони назавжди втратили члена команди та друга – Нодара Кумаріташвілі.
21-річний дебютант Олімпійських ігор, як і інші представники санного спорту, брав участь у тренувальному заїзді на одній із найнебезпечніших трас у світі Whistler Sliding Centre. На останньому повороті, на швидкості 144,3 кілометра на годину, він втратив контроль над саньми, вилетів з траси й врізався в сталевий опорний стовп. Медики швидко прибули на місце трагедії, провели серцево-легеневу реанімацію, після чого спортсмена доправили в лікарню. Однак через деякий час Кумаріташвілі був оголошений померлим.
Після інциденту Міжнародна федерація санного спорту, МОК і Ванкуверський організаційний комітет провели термінове розслідування. Було визнано: недоліки траси не є причиною трагедії, до смертельного результату призвело пізнє завершення спортсменом 15-го повороту і недотримання ним 16-го повороту. Однак заради безпеки інших учасників організатори внесли зміни до профілю льоду й додали огорожі перед початком офіційних стартів.
Також було ухвалено рішення вшанувати пам'ять Нодара хвилиною мовчання під час церемонії відкриття Ігор. Другий же представник Грузії в санному спорті Леван Гурешидзе знявся зі змагань з поваги до свого товариша і залишив Ванкувер.
Попри важку емоційну атмосферу, фінал церемонії все ж мав позитивний і навіть дещо комічний тон. Для запалення олімпійського вогню на арену вийшли чотири легенди канадського спорту – Вейн Грецкі, Катріона Лемей-Доан, Стів Неш, Ненсі Грін, а також шестиразовий призер Паралімпійських ігор Рік Хансен. Кожному з них було довірено свою частину символічного дійства, проте у вирішальний момент техніка змінила хід подій.
Один із чотирьох сегментів механічного олімпійського факела так і не піднявся, залишивши Лемей-Доан із невиконаною місією. Пізніше вогонь було запалено вдруге – вже за межами стадіону в районі Кол-Гарбор, де Вейн Грецкі довів церемонію до логічного й емоційно теплого завершення.
"Коли європейці чують про 300 євро, перепитують: "Це – на день, чи на тиждень?". Як найкраще місце України на Іграх переросло в скандал
"На зимову Олімпіаду Україна готуватиме лише 17 спортсменів". Під такою назвою вийшла стаття на сайті Фраза.юа 25 грудня 2008 року з не надто обнадійливими перспективами збірної "синьо-жовтих" у Ванкувері. У період світової кризи команда хоч і фінансувалася з державного бюджету, за рахунок спонсорів і з кишень зацікавлених чиновників, проте країна не могла дозволити собі "вкластися" в кожного потенційного учасника. У зв'язку з цим, Міністерство сім'ї, молоді та спорту України на чолі з Юрієм Павленком вирішили зробити ставку тільки на можливих медалістів.
До п'ятірки пріоритетних дисциплін увійшли біатлон, фігурне катання, санний спорт, лижні перегони й фрістайл. "Правильніше сказати – 17 спортсменів, які готуватимуться на Ванкувер (отримають гарантоване фінансування – прим, ред.). Просто було відібрано по одній-дві людини з федерацій", – пояснював тодішній віцепрезидент Національного олімпійського комітету і за сумісництвом голова ФБУ Володимир Бринзак.
Для видів спорту, що "залишилися за бортом", ситуація залишалася максимально неясною. На запитання, де їм шукати джерела фінансування, чиновник не був готовий дати відповідь. Проте аналітичний портал "Слово і діло" провів дослідження і з'ясував, що у 2009-му на спорт було витрачено понад 218% із запланованих держбюджетом коштів – 1,46 млрд грн.
А в олімпійський рік витратили 445,9% або 2,81 млрд грн. Крім того, у 2010-му місцеві бюджети додали до скарбнички ще 1,48 мільярда місцевої валюти. Оскільки кошторис у відкритому доступі знайти неможливо – невідомо, хто став кінцевим одержувачем виділених коштів, однак позитивна тенденція дає право припускати, що "інші" не поїхали на Олімпіаду повністю власним коштом.
П'ять "головних" видів спорту = п'ять потенційних нагород. Такі очікування були у Національного олімпійського комітету за пару років до ванкуверських баталій. Цифра "5" дійсно стала символічною для нашої збірної, але побачили ми її, на жаль, не в графі медального заліку Ігор. У неофіційному рейтингу "жовто-синя" команда залишилася з "бубликом", як і 8 років тому в Солт-Лейк-Сіті.
Напевно, нікого не здивує, що найкращий результат знову підкорився представникам біатлону. Дві бездоганні гонки з точки зору стрільби дозволили Оксані Хвостенко двічі потрапити в топ-10. Однак посередня швидкість не дала можливості лідерці жіночої команди замахнутися на медалі. Протокол зафіксував: 8 місце в індивідуалці та 10 позиція у спринті. Гідно, але чернігівці хотілося більшого:
"Дуже прикро, що не потрапила на подіум, адже добре провела гонку. Відмінно йшла стрільба, не багатьом фаворитам сьогодні вдалося відстрілятися "по нулях", але, напевно, я повністю не відновилася після персьюту, і тому мені не вистачило сил, щоб потрапити до числа призерів", – згадувала Оксана після п'ятнадцятикілометрових змагань.
Інші біатлоністки показували стабільні результати в районі 20-30-ки найсильніших, і це при тому, що очікувань від них від самого початку було набагато менше. Молода гвардія в особі сестер Семеренко та Підгрушної приїхала, скоріше, щоб набратися досвіду (для Віти та Олени це був олімпійський дебют), але при цьому дала гідний бій суперницям. Валентина Семеренко навіть стала 13-ю в індивідуальній гонці, відставши від капітана команди всього на 6 секунд.
Зворотна від Хвостенко ситуація склалася у лідера чоловічої збірної України Андрія Дериземлі: ноги "летіли", на рубежах – "стрільба по горобцях". Ймовірно, найшвидший за всю історію українського біатлону спортсмен видав шикарну швидкість у спринті й посів друге місце за цим компонентом. Попереду опинився тільки блискавичний словенець Бавер, позаду – імениті Свендсен, Бйорндален, Грайс та інші. Але, на жаль, для Андрія, доля медалей вирішувалася не тільки на трасі. Дві незакриті мішені на лежці в умовах негоди та феноменальної конкуренції буквально перекреслили шанси українця на подіум.
Поруч із його прізвищем у фінішному протоколі стоїть та сама символічна цифра "5", що означає місце "лижника, що стріляє" в гонці. Дериземля змарнував свій найреальніший шанс на медаль Ігор у кар'єрі – ні на цій, ні на наступній Олімпіаді він не підіймався вище 21 місця в особистих перегонах. А в подальшому ванкуверському переслідуванні, попри гарний стартовий номер, Андрій відкотився на 25 позицію, залишивши 6 незакритих мішеней.
Такими стрілецькими показниками бронзовий призер ЧС-2007 був відверто розчарований:
"Жах, що я можу ще сказати. Ходом можу боротися, спасибі тренерам. Команда підійшла в хорошій функціональній формі до Ігор. У стрільбі винні тільки ми самі. Ніхто ж за нас стріляти не може. Не йде в мене "стійка" і все. Скільки варіантів перепробував – не розумію, що відбувається. Страху немає, але немає і впевненості.
Можливо, і справді причина в тому, що ложе поміняв. Роман Прима та Олександр Біланенко повернулися до старих. Я б теж із задоволенням пішов за їхнім прикладом, та тільки повертатися мені нема до чого. Колишній приклад тріснув".
Уже після повернення з Ванкувера Андрій дав більш розгорнуте інтерв'ю, в якому поділився деталями своєї проблеми з гвинтівкою:
"Функціонально я був готовий майже ідеально. Молився, щоб швидше був старт. І щоб не минула ця форма. Рідко, коли на такі важливі старти виходиш на пік форми, трапляється це, як правило, то трохи раніше, то трохи пізніше. Був готовий, але ось стрільба...
У мене минулої весни старий приклад гвинтівки розсохся, тріснув і став розвалюватися. Я замовив у Чехії нове ложе. На початку зими начебто все стало на свої місця, але потім знову почав відчувати якусь-то незручність. Може, вплинуло ще й те, що висота установок із мішенями була трохи вищою за стандартну. Організатори очікували, що буде більше снігу, і рівень мішеней вийшов трохи невитриманим".
Зачепив Дериземля й найболючіші теми: зарплати в збірній, запрошення іноземних фахівців та спортивну інфраструктуру в країні. Біатлоніст зізнався, що попри те, що показав найкраще місце серед усіх українців на Іграх-2010, жодних преміальних за це він не отримав:
"До Олімпіади говорили так, жартома, мовляв, навіть якщо хтось буде четвертим або п'ятим, ми все зробимо. Я знаю, що в багатьох країнах, у тому ж Казахстані, наприклад, пристойну винагороду виплачують за всі залікові місця – по шосте включно. Але мені поки ніхто нічого не говорив.
Тренуємося ми так само, як вони (норвежці, німці, росіяни, – прим.), і навіть більше. На початку сезону під час перших контрольних стартів ми біжимо з ними на одному рівні. Але наші бюджети просто непорівнянні, а тому ми поступаємося в усьому. Коли Бйорндален підбирає собі лижі, йому для тестування надають близько 300 пар, а нам пропонують вибирати з 6-8 пар. А лижі ж дуже різні за якістю. Буває, що в одного й того самого виробника в одній і тій самій партії на сто пар трапляються дві пари, які трохи– трохи, але кращі за решту.
А яка в них технічна апаратура! Пам'ятаю, років п'ять тому ми з норвежцями разом летіли на змагання в Ханти-Мансійськ. Так вони задекларували різного обладнання та апаратури на 300 тисяч євро. А в нас у команді був тоді один ноутбук, який працював через раз. Ну хіба це не показник?
За відповідного фінансування – чому ні (не запросити іноземних фахівців – прим.)? Адже у нас тренерів високого рівня не так вже й багато. Російські тренери готові працювати за 3-5 тисяч доларів на місяць, норвежці обходяться до 10 тисяч. Для нашої федерації це великі гроші. Проблеми виникають і через менші суми.
Ось, скажімо, нові приклади нам обіцяли оплатити, але в підсумку все довелося робити самим. Я за свій приклад заплатив у Чехії 520 євро. Лижі іноді теж сам собі купую. На збори гроші виділяються, а на таке... А тим, хто тільки починає займатися, не вистачає найосновнішого – лиж, черевиків. Усі бази, які в нас є, – це ще спадок радянських часів. За роки незалежності нічого нового не побудовано, навпаки, все ламається і закривається".
Дериземля акцентував увагу на тому, що якщо проблеми з інвентарем та інфраструктурою ще можна списати на системну кризу, то фінансова реальність українських спортсменів була відверто принизливою навіть за мірками посткризової Європи.
"Зарплати – теж болюча тема. Хоча це, звичайно, справа добровільна, ніхто нікого не тримає. Але все ж таки всі хочуть нормально жити. У нас у збірній зарплата зараз близько 300 євро. Європейці, коли чують таку суму, перепитують: "Це – на день чи на тиждень?". У норвежців, для порівняння, зарплати починаються від 10 тисяч євро, плюс у кожного є спонсорські контракти. Ну а щоб не ходити далеко – у росіян зарплати починаються від 1500 доларів. Словом, я завжди кажу, що якщо інші команди перемагають завдяки чомусь -, то ми, навпаки, – всупереч".
Такі одкровення стали ударом по іміджу керівника Федерації біатлону України. І "жорстка" відповідь Володимира Бринзака не змусила себе довго чекати:
"Андрію треба було зробити на один точний постріл більше, виграти медаль і отримати дуже великі гроші, машини і квартири. Що він там собі придумав, хто таке говорив – я не знаю. Держава платить тільки за призові місця.
А ви вважаєте, що у Федерації є гроші на премії? Мої гроші і гроші моїх друзів ідуть на патрони, мастило для лиж, на ремонт автобуса. Ось тільки що з Фінляндії надіслали рахунок на купівлю лижеролерів – літній сезон на носі, а нічого ж не купується. Та копійка, що у нас є, йде на латання дірок, а на премії нічого не залишається.
У нас ще ніхто не купував за свої гроші патрони і лижі. Якщо він новий приклад собі купив, так через це зараз і страждає. Не можна міняти приклад за 8 місяців до Олімпіади. Через це, до речі, постраждав не тільки Дериземля, а й сестри Семеренко. Якщо людина хоче що-то зробити, чому я маю нести за це відповідальність? Їм купили гвинтівки, приклади – все було нормально. Потім вони стали що-то вигадувати, що-то міняти, не питаючи мене".
Функціонер заявив, що зламана гвинтівка Андрія – не більше, ніж відмазки, а всі члени команди мають 2-3 запасних приклади. За його словами, біатлоністи, які наважилися на зміни, зажадали від нього компенсації, проте отримали відмову, оскільки розтрати не були узгоджені. І все ж, якщо покупка у випадку Дериземлі була необхідна, потрібно було діяти інакше:
"У таких випадках головний тренер команди пише доповідну записку. А якщо людина сама вирішила, що їй треба... Дивіться: шведи самі собі готують їжу – заощаджують у такий спосіб; канадці знімаються оголеними для календарів, щоб заробити грошей на тренувальний процес; румунка Тофалві побудувала стрільбище біля свого будинку і там тренується.
Нашим же спортсменам мало не "памперси" потрібно купувати. Дериземля нічого не говорить про те, що я подарував йому джип. І це за третє місце на чемпіонаті світу. Він не сказав: "В інших країнах не дарують, а ось мені подарували". Зате написав, що купив приклад за свої гроші. Треба знати міру. Кожен крок не може бути оплачений, кожен спортсмен не може бути обласканий, як дитина. А якщо щось-то йде не так, можливо, варто пошукати проблему у своїй голові", – коментував Бринзак.
Без відповіді не залишилося і питання про доходи українських спортсменів:
"Так, зарплати невеликі, але спортсмени перебувають у фізкультурно-спортивних товариствах – там щось -] то платять, плюс перед Олімпіадою Міжнародний олімпійський комітет давав 10 нашим біатлоністам $750 протягом 10 місяців, і завжди є якісь– стипендії від Національного олімпійського комітету або від держави.
Ось зараз дівчата на чемпіонаті Європи заробили собі стипендії, а Оксана Хвостенко туди не змогла поїхати через віковий ценз. І ми шукатимемо для неї інші джерела фінансування. На-мій погляд, у всіх федерацій є правило, що спортсмен віддає 15% від заробітку, але ми вже років шість як від цього відмовилися, щоб підтримати хлопців і дівчат".
А ось з умовами підготовки проблем справді багато – в країні немає жодної ДЮСШ, в яку не соромно прийти, і змінити це вкрай складно, резюмував глава ФБУ:
"Там холод, розруха і все руйнується. Є одна непогана база – не ДЮСШ – в Сумах, то вона належить спорттовариству "Динамо". Свого часу я поговорив із губернатором області Щербанем, він перейнявся, і на ремонт бази було виділено 2,5 млн. грн. Але зараз там нічим платити за тепло, нічим платити зарплату робітникам. Я хотів таке зробити (створити елітну ДЮСШа на особисті заощадження – прим.), але в мене немає своєї тренувальної бази. У Суми мене не пустять, у Чернігові база належить профспілкам. Сьогодні вкладеш гроші, а завтра тебе звідти випруть.
В оренду не дадуть. Скажуть, що я хочу вкрасти, приватизувати. Потім статті в газетах підуть. Таке вже було. І так скрізь – чого не торкнися. При цьому в ДЮСШ фінансування вистачає тільки на зарплати директору, завучу і кільком тренерам. Там немає нічого – ні лиж, ні черевиків, ні патронів. Гвинтівкам по 25 років, хоча їх потрібно міняти кожні п'ять років.
Нам обіцяли купити ратрак (у Тисовці – прим.) – машину для укладання траси, але не купили. А як там можна готуватися, коли сніг випадає по коліно? У підсумку на олімпійській базі – жодної снігової гармати, жодного ратрака. Хоча умови проживання та харчування там чудові. Я доплачую кожному тренеру, мастильнику, лікарю. Тут так: або купити ратрак за $200 тис. (за свої гроші – прим.) і все інше закинути, або залишити все як є, щоб сьогоднішні результати не втратити".
Що ж, відповідь детальна, дохідлива, але сумна.
І хоча пристрасті "пристрасті лижників, що стріляють" могли захопити всю увагу глядачів, не одним біатлоном єдині. У Ванкувері-2010 були й інші представники української збірної, які гідно представили країну. Так 9 місце підкорилося досвідченій лижниці Валентині Шевченко в десятикілометровій гонці з роздільним стартом.
Спортивна пара Тетяна Волосожар/Станіслав Морозов стали на 8-ми на льоду Pacific Coliseum. Після Ігор-2010 доля розлучить фігуристів з Україною – вони виберуть батьківщину Станіслава і приймуть російське громадянство. Під прапором країни-вбивці Тетяна двічі стане олімпійською чемпіонкою Сочі-2014, а Морозов допомагатиме їй з підготовкою як тренер групи.
У своєму дебютному олімпійському старті Аннамарі Чуднак покаже 16- місце. На жаль, попри майбутні досягнення сноубордистки, включно зі сріблом чемпіонату світу 2019, цей результат досі є її найкращим на Іграх. На останньому місці кваліфікаційного раунду завершить змагання 21-річний Олександр Абраменко. Відставання у 80 балів від переможця відбіркового туру тоді здавалися прірвою, але на відміну від Чуднак його олімпійські результати надалі зростатимуть високими темпами. Через 8 років фристайліст виграє золото Ігор-2018, а завершить кар'єру "сріблом" Пекіна-2022.
Історії довжиною 16 років: російський допінг, рекордний тріумф Аммана і королівські заїзди Вонн
Жодного турніру без допінгу – девіз, що уособлює спортивну складову сусідської Росії, знову отримав можливість прозвучати в канадській олімпійській столиці. Відзначився біатлоніст Євген Устюгов, який проводить найкращий сезон у кар'єрі. Мас-старт у Ванкувері довгий час вважався його кар'єрною вершиною – омріяне золото в боротьбі з майбутнім домінатором Кубка світу Мартеном Фуркадом принесло відчуття самореалізації, гроші та всесвітню славу.
Тільки як виявилося, чемпіон – липовий, а його медаль – штучне шахрайство. Понад 10 років знадобилося Міжнародному союзу біатлоністів, щоб викрити Євгена, а нагорода справжньому переможцю досі перебуває в дорозі. Спочатку в Устюгова "відібрали" золото сочинської Олімпіади, а 27 жовтня 2020 року росіянина було визнано винним у застосуванні ЕПО та позбавлено медалей Ігор-2010.
Таким чином, першість у гонці перейшла до Мартена Фуркада. Наприкінці жовтня 2025 року француз відправив до МОК свою найбільш "дивну" посилку в житті – срібну медаль п'ятнадцятирічної давності. Тепер вона власність словака Павла Хурайта, а новоспеченому чемпіону знову доведеться пережити момент тріумфу – для нього організують спеціальне нагородження на майбутній Олімпіаді в Мілані.
Свою олімпійську історію, завдовжки понад 10 років, продовжують проживати не тільки золота медаль біатлонного мас-старту, а й два видатних світових атлети. Швейцарець Симон Амман на Іграх у Ванкувері вписав своє прізвище в історію зимового спорту так само яскраво, як і вісім років тому в Солт-Лейк-Сіті.
На нормальному трампліні він повернув собі олімпійський титул, а потім повторив чемпіонський успіх на великій споруді. На олімпійський п'єдестал Симон забігав, імітуючи зліт літака, але замість крил тримав відкритими два пальці на кожній руці – це його 4 індивідуальних золота Ігор. Успіх, який не підкорявся більше жодному стрибуну на лижах з трампліну.
У свої 44 Амман залишається активним спортсменом і донині бореться за олімпійську путівку на Ігри-2026, доводячи, що вік – лише цифра, коли у тебе є пристрасть до своєї справи.
Статус "королеви швидкості" вдалося підтвердити 25-річній гірськолижниці Ліндсі Вонн. Спочатку вона в чудовому стилі виграла швидкісний спуск, привізши найближчій суперниці Джулії Манкузо понад пів секунди. А потім завоювала бронзу супергіганта, поступившись лише австрійці Фішбахер і словенці Мазе. Крім олімпійського тріумфу, американка оформила третю перемогу в Кубку світу за підсумками сезону 2009/2010 і стала найкращою спортсменкою світу за версією Laureus World Sports Awards.
Через кілька років у кар'єрі Ліндсі почнеться чорна смуга: важкі травми, операції, пропуск Ігор у Сочі. Вона неодноразово долатиме біль і повертатиметься, в результаті чого доведе кількість перемог на Кубку світу до 82-х, виграє бронзу в Пхьончхані-2018 і стане третьою на ЧС-2019 у своїй улюбленій дисципліні. Однак тіло все ж скаже: "Стоп". У лютому 2019 року гірськолижниця оголосить про завершення кар'єри й після закінчення сезону покине "білий цирк".
Але її "кінець" перетворився на чергову паузу. Через 5 років на подив глядачам і фахівцям, гірськолижниця відновилася в статусі професійної спортсменки й протягом передолімпійського сезону знову увійшла в елітну групу. Зараз, за 2 тижні до Мілана-2026, 41-річна Ліндсі Вонн – лідерка Кубка світу у швидкісному спуску, дворазова переможниця перегонів поточного сезону та одна з головних надій США в майбутніх олімпійських баталіях. What great form!
Ванкувер-2010 у цифрах і фактах
- Дати проведення: 12-28 лютого 2010 року;
- 2536 атлетів із 82 країн (новий рекорд);
- 7 видів спорту, 15 дисциплін (відбувся дебют скі-кросса среди чоловіків та жінок), 86 комплектів медалей;
- 0 нагород у зібірної України (найкращий результат – 5-те місце Андрія Дериземлі в спринті);
- Найуспішнішою спортсменкою Ігор стала норвезька лижниця Маріт Бйорген – на її рахунку 3 золоті, 1 срібна та 1 бронзова медалі;
- 7,1°C – середня температура у Ванкувері під час змагань – це була «найтепліша» Олімпіда в історії;
- Олімпіада не принесла організаторам ні збитків, ні прибутку, а оборот склав близько 1,89 млрд канадських доларів.
