"Сиджу в колготках і дивлюсь, як по них тече кров". Як Оксана Баюл принесла Україні перше золото Олімпійських ігор
"Сиджу я в білих колготках і дивлюсь, як по них тече червона кров"...
Це не цитата з якогось американського горору, а думки 16-річної української дівчинки Оксани Баюл, яка через день, 25 лютого 1994 року, стане головною сенсацією олімпійського турніру з фігурного катання в норвезькому Ліллегаммері.
Того самого турніру, до якого були прикуті погляди вболівальників з усього світу через протистояння американок Тоні Гардінг і Ненсі Керріган. Того самого протистояння, про яке у Голлівуді зняли фільм "Я, Тоня" з Марго Роббі у головній ролі, і за котрий Еллісон Дженні отримала "Оскар", шикарно зігравши матір-диктаторку Лавону Фей Ґолден.
На маленьку дівчинку Оксану з країни, назву якої у світі ще й особливо ніхто не міг вимовити без помилок, тоді й справді не особливо звертали уваги. Попри те, що саме вона була чинною чемпіонкою світу.
Про неї не згадували на відкритті Олімпіади – причина банальна. У Ліллегаммері був страшний мороз, а в української збірної навіть не вистачало перчаток та теплих штанів на всіх, і тренер Галина Змієвська просто не пустила маленьку Оксану на стадіон, щоб та не застудилася.
На старті турніру Баюл демонструє одну з найкращих коротких програм в історії олімпійського фігурного катання – "Чорний лебідь" на музику Чайковського.
Перша частина вирізнялася витонченою комбінацією спіралей, натомість друга вийшла напрочуд артистичною і дуже емоційною. Галині Змієвській навіть доводилося постійно закликати з бортика Оксану заспокоїтись. В підсумку після короткої програми Баюл стала другою.
Тренери продовжували оберігати дівчинку, як могли, але за день до виступу в довільній програмі й вони не вберегли від фатального зіткнення з українською німкенею (іронія, правда?) Танею Шевченко.
"Ми обидві дзеркально заходили на лутц (на цей стрибок заходять з підсікання назад. – Чемпіон). Вона інстинктивно штовхнула мене рукою в груди й викинула вперед ковзан, вдаривши мене по правій нозі", – розповідала Баюл.
Зіткнення закінчилось страшною кровотечею, яку не могли декілька годин зупинити, і трьома швами на нозі. Тренери були впевнені, що це хрест на надіях. Але Оксана прийшла до них наступного ранку і сказала, що буде виступати.
Її накачали знеболювальним і вона чекала на свою чергу. Виступати довелося після Ненсі Керріган, яка йшла першою після короткої програми. Тієї самої улюблениці Америки, яка мала конфлікт з Тонею Гардінг.
Довільну програму американка відкатала теж майже без помилок, і трибуни були впевнені в її тріумфі. За Ненсі – вся Америка і потужні спонсори, на ній – шикарна модельна сукня.
Вихід Баюл на лід затягувався – на ковзанці ніяк не могли зібрати гору іграшок для Ненсі від вболівальників.
Один Бог знає, про що тоді думала маленька Оксана, якій ледь назбирали гроші на плаття для виступу, а в підготовці грошима допомагав інший відомий український фігурист – Віктор Петренко.
***
Допомога маленькій Оксані дійсно була потрібна.
Вона народилася у Дніпропетровську (нині Дніпро) 1977 року. Коли їй було два роки, батьки розлучились. Дівчину виховували дідусь і бабуся по материнській лінії, оскільки матір майже не приділяла дитині увагу.
Вперше Оксана стала на ковзани в чотири роки, однак тренери заявляли, що їй не варто займатися катанням, бо "важкувата".
Але вже тоді проявився справжній бійцівський характер дівчинки, який їй знадобиться в житті ще не раз.
За кілька років вона вже каталася в дорослій групі та переважала всіх на льоду палацу "Метеор".
Проте доля була до дівчинки безжальною – коли їй було 13 років, від раку помирає мама, а через місяць – бабуся. Оксана залишається круглою сиротою. Ночує в кімнатці на тому ж таки катку, поки її тренер Станіслав Коритек не емігрував до Канади.
Але життя все ж дає шанс – її помічає вже згадана Галина Змієвська, яка забирає дівчинку тренуватись в Одесу і селить до себе додому, де Оксана ділить кімнату з донькою тренерки. Спортивні результати йдуть вгору.
А у 1991 році розпадається СРСР, і дівчинка, яка за "совєтів" навряд би швидко пробилась крізь сотні росіянок у збірну, в 14 років стає примою збірної України.
*****
У довільній програмі в олімпійському Ліллегаммері Баюл виконала п’ять складних стрибків. Проте цього було замало, щоб обійти Ненсі Керріган. Під час програми Оксана пробувала виконати каскад, але невдало виїхала з першого стрибка і вже не пішла на другий.
Буквально за 20 секунд до кінця прокату Галина Змієвська крикнула з борту, що потрібен ще каскад, і Баюл, ні секунди не вагаючись, змінює кінцівку – стрибає зірвані подвійний аксель + подвійний тулуп, видихає і на межі нервового зриву їде до тренерів чекати оцінок суддів.
Четверо з дев'яти на боці Керріган, четверо – за Баюл.
За черговою іронією, вирішувати долю перемоги має німецький арбітр (ага, знову німці). І він дає українці лише на одну десяту бала більше за артистизм.
Золота медаль дістається Оксані – перша для Незалежної України.
***
Церемонія нагородження затягнулася – 45 хвилин шукали гімн України. Організатори Ігор явно не розраховували на перемогу Баюл, тому запропонували як "альтернативу" гімн сконавшого СРСР або взагалі Росії. Українська делегація, звісно, на таке не погодилась.
Зрештою гімн привезли з готельного номера Змієвської, бо навіть під олімпійський наші відмовились отримувати медаль.
Вже на подіумі організатори знову промахуються, перевернувши прапор жовтим вгору. Але Оксана вже не реагує – просто плаче від радості під гімн України, який вперше пролунав на Олімпіадах.
Згодом вона згадувала свої відчуття після прокату:
"Закінчилась музика, я видихнула і кажу:
"…Твою мать, дякую, Господи, що все вже закінчилось".
***
Насправді, в житті маленької українки все тільки починалось. Потім будуть переїзд до Америки, мільйонні рекламні контракти, тягар слави, який їй не підкорився, що вилилось в алкоголізм, важке розлучення, відмову від українського громадянства, судові позови до держави Україна і підтримка своєї Батьківщини в момент вторгнення Росії.
Але то вже інша історія. Про яку не зараз. Бо сьогодні хочеться про хороші емоції. А той виступ був саме таким.