"Золото" сумнівного ґатунку
Одна з найпочесніших індивідуальних нагород світового футболу змінила кілька форматів і пройшла випробування епохою гучних скандалів.
Голеадори провідних колективів Старого Світу вже кілька тижнів ведуть заочне змагання за "Золотий бутс" – трофей, що традиційно вручається наприкінці європейського клубного сезону. Проте поки, вочевидь, зарано сперечатися про шанси того чи іншого фаворита, як і вишукувати несподіваних бомбардирів серед "темних конячок".
Натомість ювілей Дарко Панчева, котрий нещодавно відзначив 60-річчя, цілком згодиться як формальний привід освіжити в пам’яті деякі подробиці з біографії снайперського призу.
Золотий м’яч-1986 міг завоювати Заваров, а Бєланова у Франс Футболі переплутали з Блохіним
Чинним володарем титулу найвправнішого футбольного стрільця наразі є форвард "Реала" Кіліан Мбаппе. 31 голу в дебютному сезоні Ла Ліги цілком вистачило французу для перемоги. Хоча результат – навряд чи гросмейстерський. Ба більше – найслабший упродовж останніх 11 сезонів.
Скажімо, для Ліонеля Мессі найгіршим досягненням із шести тріумфальних років були 34 м'ячі (найкращим – 50!). 40 і 48 забивав у роки своїх тріумфів Кріштіану Роналду. Позначку 40 підкорювали також поляк Левандовський в Бундеслізі, уругваєць Суарес у складі "блау-гранас" і бразилець Жардел у часи виступів у Португалії.
Навряд чи хтось наважиться припустити, що суперники "Барси", "Реала", "Баварії" чи "Спортинга" якимось чином потурають найнебезпечнішим гравцям цих клубів, прагнучи потрапити у співавтори їхніх бомбардирських рекордів. Ніхто не заперечить легітимність "Золотих бутсів", завойованих, скажімо, португальцем Еусебіу у 1968 році (42 м’ячі), німцем Гердом Мюллером у 1970-му (38), югославським форвардом "Марселя" Йосипом Скобларом (44 у 1971-му) або ж лідером атак "Спортинга" Ектором Ясальде (46 у 1974-му)...
Зовсім іншого ґатунку – подібні гольові "подвиги" декількох нечистих на руки (чи то пак, на ноги) персон. Через них цінність призу, заснованого наприкінці 1960-х тижневиком France Football спільно з компанією Adidas, у підсумку девальвувалася настільки, що його засновникам довелося брати паузу та... озброюватися калькулятором.
У певний момент дехто з футбольних ділків раптом усвідомив, що нездатність заволодіти головними трофеями світового та європейського спорту (кубки для клубів і збірних чи, "Золотий м’яч" того таки France Football) цілком реально компенсувати на міжнародній арені славою героїв-голеадорів. І – зірвати на цьому не лише спортивні, а й ідеологічні дивіденди. Аж ніяк не доводиться дивуватися тому, що "винахідники" ці представляли соціалістичний європейський "совок".
Найкмітливішими щодо оборудок виявилися керівники румунського футболу. Точніше – бухарестського "Динамо". Безнадійно поступаючись на внутрішньому фронті всесильній "Стяуа" (опікуваній родиною диктатора Чаушеску), спортивний підрозділ служби держбезпеки – секуритаті – "виховав" аж трьох неперевершених снайперів, які назабивали на чотири "Золоті бутси"! За цим показником клуб входить до кола найпродуктивніших, поступаючись лише "Барселоні", "Реалу" та "Баварії"!
Першопрохідцем став Дуду Джорджеску, вигравши суперечку європейських снайперів у 1975 та 1977 роках. У першому випадку його 33 м’ячі виглядали дуже скромно на тлі досягнень попередників. Натомість за два сезони, наколотивши 47 голів, динамівець зі столиці Румунії встановив рекорд, якому судилося протриматися аж до 2012-го – до абсолютно захмарної півсотні Мессі.
Неймовірна результативність Джорджеску так і не стала предметом розслідування. Почасти – через позицію Adidas. Для західнонімецьких виробників футбольної екіпіровки освоювати ринки країн Східної Європи було не менш важливо, ніж зміцнювати позиції в країнах, де бомбардирські перегони велися чесно, даруючи тріумф таким особистостям, як голландці Кіст, Кіфт і ван Бастен, австрієць Кранкль, бельгієць Ванденберг, португалець Гомеш і валлієць Раш.
А ось у сезоні-1986/87 – пролунав гучний скандал. З-за спин головних претендентів на "Золотий бутс" раптом матеріалізувався форвард збірної Румунії Родіон Кеметару. Якщо за підсумками 25 турів він мав у активі 18 м’ячів, то в дев’яти наступних поєдинках провів 26! Причому феноменальні здібності прорізалися у нападника після тривалої гольової "засухи". Закінчилася вона саме після того, як його бухарестське "Динамо" (очолюване тоді Мірчею Луческу) не змогло переграти "Стяуа" і втратило всі шанси на чемпіонський титул, маючи при цьому гарантовану путівку до єврокубків.
Немає сенсу перераховувати результати клубу в турах, що залишалися, й особистий внесок Кеметару. Але вперта статистика дозволяє зробити висновок: вистилаючи своєму снайперу килимову доріжку до "Золотого бутса", динамівці щедро розплачувалися очками з суперниками, які представляли переважно нижню частину таблиці. Гольовий "дуплет", три хет-трики, два "покери" та п’ять м’ячів у ворота "Жиула" дозволили Родіону фінішувати із 44 влучаннями. Він на п’ять голів випередив австрійця Тоні Польстера й на вісім – болгарина Наско Сіракова.
Польстер не приховував обурення. Нападник "Аустрії" публічно відмовився з’явитися на церемонію нагородження. А ось Кеметару докори совісті були не властиві. Як, очевидно, й тим його суперникам, котрі з радістю погоджувалися на роль манекенів – і в тому сезоні, й два роки згодом, коли європейські перегони снайперів виграв інший форвард бухарестського "Динамо" – Дорін Матеуц (43 м’ячі)...
До речі, одного разу на стрілецький футбольний подіум ступив і наш земляк – нападник дніпропетровського "Дніпра" Олег Протасов. за підсумками 1985 року (отримав приз влітку 1986-го. – ред.) він поступився першістю Марко ван Бастену. 35 м’ячів українця в декого також викликали питання й навіть обурення. Проте ця історія варта окремої розповіді, тим більше мова – "усього лише" про "Срібний бутс".
Останнім роком присудження дорогоцінного взуття його першого "фасону" став сезон-1990/91. Переможець змагання Дарко Панчев із "Црвени Звезди" не знайшов можливості прибути на гала-вечір для вшанування. Й директор тижневика France Football Жак Тібер змушений був визнати нагальність змін.
"Мабуть, годі! – сказав тоді французький маестро. – Останнім часом наш "Бутс" надто поважчав від пов’язаних із ним скандалів і підозр. Він уже не має колишнього авторитету та довіри в очах фахівців футболу, журналістів і вболівальників. Це неприйнятно для нашого видання, престиж і вплив якого в жодному разі не повинні викликати жодних сумнівів!"
У 1992-96 pp. приз не вручався. А потім відродився під егідою ESM (European Sports Media) – асоціації спортивних видань, для яких футбольна тема є пріоритетом (британський World Soccer, німецький Kicker, іспанська Marca, італійська La Gazzetta dello Sport, португальська A Bola, нідерландська Voetbal International та інші).
Пів століття тому Динамо обіграло Баварію, представляючи... Українську Народну Республіку
Нагорода, до якої тепер ані France Football, ані Adidas офіційно не мають відношення (хіба що сам трофей, як і раніше, підозріло нагадує одну з популярних моделей із трьома смужками), присуджується за новими правилами, враховуючи коефіцієнт "складності" тієї чи іншої національної першості.
Бразильцю Роналдо для перемоги 1997-го знадобилося відзначитися у складі "Барселони" 34 рази. Тьєррі Анрі з "Арсенала" та Дієго Форлану з "Вільярреала", які розділили лаври переможців у 2005 році, вистачило 25 точних ударів. Поруч із зірками першої величини, що приміряли "Золотий бутс" (Хенрік Ларссон, Рой Макай, Лука Тоні, Ерлінг Голанд або Гаррі Кейн), у списку бачимо й менш відомих виконавців – грека Нікоса Махласа чи англійця Кевіна Філліпса.
Цікаво, що з сезону-2007/08 до літа 2019 року боротьбу за "Золотий бутс" фактично приватизували Мессі та Роналду (паралельно й за "Золотий м’яч" – також). Втрутитися в битву титанів удавалося ліченим щасливцям – згаданим вище Форлану з Суаресом чи Луці Модричу.
При тому, що обидва генії продовжують забивати як у клубах, так і в національних командах, наразі на зелених полях Європи – доба нових героїв. Для них не перепони – ані бетонний захист опонентів, ані вік, ані перевантажений календар.
І на позолоті їхніх влучних і скорострільних бутсів – ані найменшої плями!..