Усманізація нагороди. Про що нам говорить Золотий м'яч Дембеле
У понеділок, 22 вересня, у Парижі відбулася церемонія "Золотого м'яча" – приз отримав нападник ПСЖ та збірної Франції Усман Дембеле. Віталій Пасічний ділиться думками з цього приводу.
Золотий м'яч в останні роки привчив, що єдине, що він гарантує, незалежно від результатів – велика кількість хейту від уболівальників.
Вже і різноманітність переможців повернулася після ери Мессі та Роналду, і сенсації у розіграшах з'явилися, і боротьба за перше місце – але переможець збирає більше негативних реакцій, ніж позитивних. Це нормально: топ-клубів багато, лідерів у них ще більше, і любов фанатів одного героя ніколи не переважить нелюбов фанатів інших.
Особливих приводів для нелюбові Дембеле надає особливий статус ПСЖ. Чемпіонат Франції мало хто дивиться, виграти усі внутрішні турніри столичний клуб, звісно, може і без Усмана – і як наслідок, ця перемога мало цінується. Ба більше: сам інтерес до клубу, кількість охочих стежити за ним нижча, ніж у багатьох. За підписниками в Instagram, наприклад, ПСЖ більш ніж удвічі поступається Барселоні й майже втричі – Реалу. Звичайно, шанувальникам цих клубів Дембеле подобається менше, а їхній голос гучніший.
При цьому з точки зору гри все розумніше і справедливіше, ніж 10–15 років тому. Які очевидні тенденції останніх років ми можемо відстежити?
Трофейна колекція превалює над рештою інших показників. ПСЖ минулого сезону виграв усі титули, окрім клубного чемпіонату світу – і це зробило його представників головними претендентами на усі можливі нагороди. Не лише Дембеле взяв Золотий м'яч, а й 8 його одноклубників потрапили в шорт-лист із 30 гравців, і Доннарумма виграв нагороду найкращому воротареві.
Без перемоги в Лізі чемпіонів Доннарумма не мала б жодного шансу взяти Трофей Яшина – але ця ж перемога в ЛЧ рік тому зовсім не допомогла Вінісіусу. Рік тому виявився сильнішим набір нагород Родрі: виграш чемпіонату Європи та Англійської Прем'єр-ліги переважив перемоги у Ла Лізі та ЛЧ. Два роки тому титул чемпіона світу дозволив обійти требл Ерлінга Голанда.
Набори медалей та кубків порівнюються наприкінці сезону, як комбінації карток у покері. У Вінісіуса і Родрі було по парі, але пара Родрі виявилася старшою; Дембеле зібрав каре, але, напевно, йому й воно не допомогло б у рік чемпіонату світу за умови поразки Франції; Мессі взяв той приз, який перебиває будь-які аргументи – і таке інше. Казуси типу золотих м'ячів Роналду 2013-го і Мессі 2010-го вже малореальні – і це правильно.
Досягнення у весняній частині сезону важливіші, ніж в осінній. Дембеле, навіть граючи за клуб із чемпіонату Франції, набрав не таку й неймовірну статистику. 35 голів та 16 гольових передач у всіх турнірах – менше, ніж у Рафіньї (34+25) та Салаха (34+23). Але Усман фантастично додав після Нового року – і, наприклад, з восьми голів та шести асистів, які він зробив у Лізі чемпіонів, 8+5 припали саме на 2025-й. Свіже враження вирішує – і величезний контраст із Салахом, який, навпаки, став цього року грати слабше й у голосуванні посів лише п'яте місце.
Улюбленців тепер немає. Дембеле виграв Золотий м'яч, вперше потрапивши до підсумкової тридцятки. Ні разу раніше він не потрапляв у шорт-лист – адже йому не так мало років (28), за плечима великий етап у Барселоні, не кажучи про Ренн і Боруссію. Жодного разу він і не ходив у серйозних претендентах – але ставши ним, одразу отримав дорогоцінний приз.
Це працює і в інший бік: Мессі після виграшу Золотого м'яча-2023 взагалі не потрапив у шорт-лист на наступні роки, а Роналду випав із гонки ще раніше. Після того, як у голосуванні перестали брати участь капітани та тренери збірних, зник елемент "вислуги": найкращі перестали роками ходити у "претендентах", а ветерани отримувати місця у шорт-листі нізащо. Золотий м'яч став мати більше спільного з Оскаром (не даремно ж вони всі в смокінгах туди приїжджають?), де цілі роки творчої паузи для актора нікого не дивують – і при цьому став більше нагадувати спортивну, а не медійну премію.
