Велике інтерв'ю з Сергієм Іващенком: "Наш принцип: на одного "прораба" – десять рабів"
Футбольний клуб СК Полтава за 5 років пройшов шлях від аматорів (чемпіонату області) до Української Прем'єр-ліги.
Ми зустрілися з власником новачка УПЛ Сергієм Іващенком у затишному офісі полтавського бізнесмена, щоб краще дізнатися про дебютанта елітного футбольного дивізіону.
Лишень переступивши поріг кабінету, мені впав у око великий банер, на якому зображені Пеле, Зінедін Зідан і Дієго Марадона. Хороший футбольний смак...
Прапор, підписаний Кирилом Будановим, з гордістю додав Іващенко.
За понад годинну розмову Сергій Іващенко розповів зокрема про:
- завдання на сезон;
- клубну структуру;
- чому не вважає за потрібне мати спортивного директора;
- потенційні трансфери;
- чому команда гратиме в Кропивницькому;
- новий сайт;
- форму від українського виробника;
- територію культового мототреку в селі Розсошенці та багато іншого.
– Ще якихось 10-15 років тому ви були відомим лише для вузького кола людей тут у Полтаві (один із головних забудовників Полтави та власник KVP Beton. – ред.). А зараз власник команди УПЛ. Що відчуваєте?
– Це заслуга не моя. Заслуга тренерів і хлопців (футболістів). Ще 5 років тому вони були аматорами. Зрозуміло, що з часом змінювалися люди – хтось ішов, хтось приходив. Це нормальне явище для футболу – приходять сильніші гравці та підтягують до свого рівня інших.
Вихід в УПЛ – це заслуга футболістів. Напевне, моєї заслуги в цьому успіху найменше. Хлопці дуже цього хотіли. Це була їхня мрія.
– До речі, як – президент, власник, інвестор?
– Директор (сміється).
– Ви прийшли в клуб у 2019 році. Я знаю, що ідея зростати, рухатись далі, ставити більш амбітні цілі народилася за чашкою кави. Згадаймо, як це було.
– Цього забути неможливо. З Володимиром Сисенком (нині – головний тренер) та Станіславом Майзусом (виконавчий директор) познайомився 2018 року.
На початку 2019-го я абсолютно випадково зустрів Стаса. Вирішили попити кави, розмовляли годин п’ять. Про футбол. Вирішили реанімувати команду, яка 5 років тому грала в чемпіонаті області. Наступного разу ми зустрілися вже втрьох. Проговорили про футбол понад 5 годин. Володимир Анатолійович сказав, що подумає. На цьому й розійшлися.
Наступного дня ввечері я їхав в офіс і побачив, що Сисенко вже тренує хлопців. Менші ніж за добу він встиг зібрати хлопців, залишки Рокити. Я навіть не зупинився. Стало зрозуміло, він уже подумав і ухвалив правильне рішення.
Таким чином ми заявилися у вищій дивізіон чемпіонату Полтавської області.
– Ви родом з Рокити (Великобагачанський район Полтавської області. – ред.). Там протягом не одного десятиріччя була відома аматорська команда. Чи були ви причетні до неї фінансово?
– У 2018 році я допомагав Рокиті. Якраз перед тим, як команда стала на паузу.
– Унікальна історія для українського футболу. За 5 років ви пройшли шлях від чемпіонату області до УПЛ. Я знаю, що в пріоритеті для вас було, щоб за команду виступали вихованці місцевого футболу…
– Не лише для мене. Головний тренер поділяв мою думку. У нас і зараз чимало полтавців у команді. Вихованців полтавського футболу. Хочеться, щоб так було і надалі. Причому у нас є місцеві футболісті як молоді, так уже і ветерани.
Їх тут усі знають, тому це більша відповідальність. Коли вони погано грають, їм соромно навіть на вулицю вийти. Як на мене, це дуже хороша мотивація. Це те, що не буде стимулювати жодного іноземця, наприклад. І для футболу в цілому, і для міста – це значно краще. Також місцеві вихованці – хороший приклад для дітей, для юних футболістів. Діти бачать, що в них є перспектива.
– Можливо, пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що самими полтавцями не обійтися?
– До цього більш дотичний головний тренер. Усі рішення по комплектації команди – кого взяти, кого відрахувати – ухвалює виключно Сисенко. У нас є один футболіст, який 4 рази потрапляв до списку на відрахування. Проте він все ще в команді!
Свого часу ми забрали собі більшість футболістів команди ФК Скорук, яка припинила своє існування. Володимир Анатолійович бачив, що рівень підготовки деяких футболістів Скорука вищий за наших. Бачив, що вони ще не досягли своєї стелі та можуть розвиватися.
– Зараз у команді п’ять футболістів, які пройшли увесь шлях – від аматорів до еліти українського футболу. Що у вас наразі зі власною школою?
– Два роки тому ми почали з найменшої вікової категорії (2014 року народження. – ред.). У нас зараз є всі вікові категорії – від 2014 до 2019 років народження. Ми плануємо щороку додавати вікову категорію. Я кажу своїм юним футболістам, що вже нема куди ваші кубки ставити (з гордістю показує на полицю з нагородами. – ред.).
Я впевнений, випускники нашої школи вже зовсім скоро поповнять ряди першої команди. Я їм постійно говорю, 10 років промайнуть так швидко, що не встигнете й відчути. У нашій школі хороші хлопці.
– Не лише ряди першої команди, це майбутнє підсилення збірної…
– Крок за кроком (сміється).
– Володимир Сисенко також пройшов увесь шлях з командою. Керманич не мав також досвіду роботи з професіоналами рівня Першої ліги, УПЛ. Бачили, як еволюціонує тренер?
– Усі вчаться. Тренери також учаться. Вчилися, коли зайшли в Другу лігу. Потім у Першу. Зараз в УПЛ. Одного разу Сисенко сказав, що вже 63 роки, навіщо це все мені. Я ж навів приклад Мірчі Луческу, якому 79. Усе це робочий процес.
Насправді у Володимира Анатолійовича величезний футбольний досвід. Як футболіст, грав до 40 років. Пройшов радянську футбольну школу. Я це називаю школою Лобановського. Зараз наші тренери їздять на навчання до Європи. А от приїздить до України Ральф Рангнік і розповідає, що вчився у Лобановського.
Ми часто забуваємо про хороше, що було у нас. У нас достатньо хороша тренерська школа. Треба у своїх учитися.
Зараз порушується питання про скасування першості U-21. Наш головний тренер підтримує це. Замість цього повернути дублюючі склади. Чемпіонати у вікових категоріях не дають такого ефекту, а бюджети клубів роздувають. Так би кожен клуб мав 33-35 футболістів, а гравці дубля перетиналися б більше з основною командою.
Чимало ж футболістів розкриваються не у 18 чи 20 років. А набагато пізніше.
– Розкажіть про співпрацю з "Молоддю" (футбольна школа інтернатного типу, де розпочинали свій шлях у великому футболі Андрій П’ятов, Володимир Чеснаков і багато інших).
– Ми трошки допомагаємо їм фінансово. Звісно, спостерігаємо за їхніми футболістами. Когось підтягуємо до себе. Наразі кілька хлопців на перегляді у нас в U-19. Допомагаємо одне одному.
– Якщо вихованець "Молоді" підійде вам, сплатите компенсацію?
– Звісно. Навіть не обговорюється! Якщо футболіст нам підійде, сплатимо грошову компенсацію.
– За інформацією деяких футбольних журналістів, заробітна плата в Першій лізі - 30-40 тисяч гривень. Наскільки збільшиться зарплатня у гравців СК Полтава в УПЛ?
– Приблизно вдвічі.
– Яка система преміальних у гравців вашої команди, якщо вони існують?
– За кожне очко – перемогу чи нічию – є преміальні. Наше бачення – дуже просте: хлопці повинні заробляти, а не отримувати.
– На чому зараз команда планує заробляти?
– Підготовка гравців і їхній продаж.
– Як виглядає структура клубу?
– Є така приказка: "На одного раба – десять "прорабів". Ми дотримуємося інших принципів: "На одного "прораба" – десять рабів". Я противник роздутого адміністративного корпусу. У нас немає спортивного директора, наприклад. Великий адміністративний апарат – це бюрократія. Я вважаю, це шкодить будь-якій організації.
У нас мінімальний офіс. Я, виконавчий директор Станіслав Майзус і бухгалтер. Наразі я не бачу необхідності збільшувати кількість адміністративного персоналу.
– Хто в команді займається трансферами?
– У нас є декілька помічників не з клубу, які допомагають з пошуком гравців. Ми їм абсолютно довіряємо. Вони постійно на зв’язку з головним тренером.
Комплектація команди – прерогатива виключно головного тренера. Він відповідає за результат. Лише головний тренер може підібрати необхідних йому футболістів.
– Наскільки часто ви спілкуєтесь з головним тренером?
– Кожного дня. Ми постійно на зв’язку.
– Останнє слово у виборі футболістів за вами?
– Ні. Це прерогатива головного тренера. Звісно, я висловлюю свою думку. Але я не бачу в потенційних новачках того, що бачить Володимир Анатолійович. Він розуміється на футболі набагато краще за мене.
– Яких трансферів очікувати у літнє міжсезоння?
– Ми підписали контракт з воротарем, який до цього грав за Агробізнес. Зараз на перегляді в нас кілька футболістів. Поки що не буду називати їхніх прізвищ. Найближчим часом ми ухвалимо рішення по цих гравцях.
– Це гравці з досвідом виступів в УПЛ?
– Є й з досвідом виступів у найвищому дивізіоні українського футболу.
– Ви один фінансуєте клуб? Можливо, є партнери? Чи ведете переговори зі спонсорами.
– Ведемо переговори з потенційним спонсором. Існує ймовірність, що кілька партнерів доєднаються до нас.
– Який бюджет команди на сезон 2025/26?
– Я думаю, бюджет достатній. Точних цифр ми не розголошуємо.
– Ця сума близька до 1 мільйона доларів?
– Я не хотів би вдаватися в подробиці.
– Будьмо відвертими, у команди фактично немає уболівальників. Як бути з цим? Куди рухатись? Як привести на трибуни, скажімо, юне покоління полтавців?
– Уболівальницька база напрацьовується десятиліттями. На мою думку, лише якісною, відданою грою ми зможемо долучити глядачів на трибуни. Якщо гравці будуть показувати характер, будуть битися у кожній грі, це приверне увагу глядача, а футболісти заслужать на повагу.
– Плануєте відкривати фан-шоп?
– Фан-шоп буде. Зараз ми готуємо нову оригінальну форму. Ми підписали угоду з українським виробником. Наш девіз: "Підтримуй українське, купуй українське".
Це прекрасна авторська форма. Дизайнери компанії Арті підготували нам на сезон три комплекти форми. Нас влаштувала їхня пропозиція. Хороша ціна, хороша якість форми. Наша нова форма нічим не поступається ані Kelme, ані Joma.
Крім усього, це ще й зручно – це в Україні, поруч. Усе доставляється швидко. Не треба чекати по 3 місяці, як буває із закордонними виробниками. Треба підтримувати українське.
– Під час матчів СК Полтави у Другій лізі ви проводили різні активності на стадіоні, інтерактиви з розіграшами призів. Продовжите традицію?
– Так.
– Будьмо відвертими, команду майже ніхто не знає. Як справи з офіційним сайтом, як підвищувати впізнаваність бренду завдяки соціальним мережам?
– Ми повністю змінимо наш офіційний сайт, наразі він у розробці. Він буде нічим не гірший за сайти інших клубів УПЛ.
У пресслужбі СК Полтави лише одна людина, яка в тому числі забезпечує й життєдіяльність соціальних мереж.
– Ще у 2021-му ви придбали територію легендарного мототреку в селі Розсошенці (передмістя Полтави, фактично в межах міста). Ця арена бачила легендарні перемоги мотобольного Вимпела, приймала чемпіонат Європи, а потім перетворилася на смітник. Однак судова тяганина завершилася лише на початку 2025 року.
– Так, усе вірно. Ми придбали адмінбудівлю мототреку. Територія виглядала як хащі, з використаними шприцами, з "наркозакладками" тощо.
Ми почистили територію від сміття, поставили охорону та закрили проходи. Прокуратура, як завжди, вирішила, що ми незаконно придбали. Суди тривали майже 2 роки. Ми виграли усі, включаючи й Верховний. Суд визнав, що ми купили все в межах закону.
Однак Верховний суд постановив сплатити гроші як відтерміновану оренду. Хоча на той момент у нас не було документів про оренду. Виявилось, якщо я купив об’єкт, то мав сплачувати орендну плату. Окружна прокуратура пішла нам назустріч – дозволи сплатити нам протягом року частинами. Близько 1 мільйона гривень.
Ми отримали дозвіл на підготовчі роботи. Продовжуємо наводити там порядок і робимо проєктування.
– Що буде на цьому комплексі?
– Стадіон місткістю 10 тисяч глядачів, тренувальне поле, критий манеж з полем 60х40 м з роздягальнями, повноцінним бомбосховищем. Поки думаємо над мініфутбольним полем 20х40 м.
– Це фактично й буде домівкою команди?
– Так, це буде наша база. Усе в одному місці. Що стосується адмінбудівлі, на першому поверсі будуть роздягальні, на другому – адмінприміщення, суддівські кімнати, на третьому – спортзал з усім необхідним, сауна, на четвертому – готель, на п'ятому – ресторан.
– Ви не змогли домовитись з ФК Ворсклою, щоб розділити з ними стадіон Ворскла, на вашу думку, чому?
– Усі ми помиляємось. Пройде зовсім небагато часу і ми прийдемо до консенсусу. Я розумію Ворсклу, команда вилетіла з УПЛ, зараз переважають емоції, а не здоровий глузд. Особисто в мене немає ніякої образи на представників Ворскли.
– Чому Кропивницький?
– Усе просто. Нам пішли там назустріч, а саме місто заслуговує на футбол найвищого рівня.
– Де зараз базується команда?
– Теоретичні заняття ми проводимо в офісі, є спеціальна кімната для цього, а тренуємося у Ковалівці (село в Полтавському районі, 10-12 км від Полтави). Поки нам цього достатньо. Також ми на базі однієї з полтавських лікарень комплектуємо власну інфраструктуру.
– Я знаю, що ви допомагали фінансово мотобольній команді Дружба із села Мачухи, придбали для них мотоцикли. Зараз продовжуєте допомагати?
– Фінансово ні, проте ми товаришуємо.
– Я знаю, що ви людина, яка майже ніколи нікому не відмовляє…
– Навіщо про це говорити вголос? Зараз ми тісно співпрацюємо з фондом братів Мкртчанів (сини Олега Мкртчана, ексспівласника Металурга Донецьк, який відбуває тюремний термін у Росії. – ред.), який багато допомагає переселенцям з окупованих та прифронтових територій.
– Про що мріє Сергій Іващенко?
– Про мир. Про нашу перемогу над Росією.
– А футбольна мрія?
– Зіграти на Сантьяго Бернабеу (стадіон мадридського Реала. – ред.).
– Чого я вам і бажаю!