З попелища Мюнхена – до найкращого воротаря ЧС. Гаррі Грегг – людина, яка врятувала Манчестер Юнайтед
У складі збірної Північної Ірландії, якій невдовзі належить зіграти проти української збірної, раптово з'явився гравець Манчестер Юнайтед.
Не дивуйтеся, якщо ви не знаєте північноірландців у МЮ після завершення кар'єри Джонні Еванса: це глибоко резервний воротар Дермот Мі, який поки що не дебютував за першу команду.
Проте така поява у складі " зелено-білої армії" воротаря МЮ виглядає символічною.
Набагато раніше за "дияволів" грав воротар збірної Північної Ірландії, про якого сам Фергюсон говорив: його досягнення виходять за межі будь-якої легендарності. Адже ця людина врятувала сам Манчестер Юнайтед.
Початок: хлопець нізвідки, який досяг світового трансферного рекорду
Генрі (саме Генрі, якого в ході кар'єри стали називати Гаррі) Грегг народився в графстві Лондондеррі – тому самому, яке стало епіцентром протистояння протестантів і католиків, що призвело до утворення Північної Ірландії. Його батьки символізують змішання різних культур: батько був протестантом, мати – католичкою.
Назвати його талантом з юності не вийде: Греггу навіть доводилося спочатку пробувати себе лівим захисником, оскільки в його воротарські здібності ніхто не вірив. Під питанням була й сама професійна кар'єра – Гаррі залишав за собою запасний варіант у вигляді цивільної професії. Якщо його батько працював штукатуром, то сам він опанував ремесло столяра.
Можливо, я б і не писав зараз цей матеріал, якби аутсайдер Донкастер Роверс із другого англійського дивізіону не наважився підписати воротаря. З 2026 року дивуєшся, як такі команди взагалі могли вишукувати таких гравців.
Гаррі не грав за жодну збірну, навіть молодіжну; до переходу у віці 20 років виступав виключно за резервні команди Колрейна та інших клубів – але " червоно-біла армія", ніби з солідарності з прізвиськом, поповнилася північноірландцем.
У Донкастері Грегг довгий час був запасним воротарем, але потім розігрався і став дуже помітним голкіпером. Запрошення до збірної не змусило себе чекати – і Гаррі пощастило, що саме в цей час у Північній Ірландії почала формуватися дуже сильна команда. Грегг сам розповідав:
"Поворотним моментом стала наша перша гра проти Англії на Уемблі. Пам'ятаю, у нас було 11 гравців, і ті, хто нас супроводжував, казали: " Як чудово, що маленька Ірландія грає на Уемблі".
Старий тренер відповів: " Та ну, чорт забирай! Грейхаунди бігають тут уже 100 років!" Загалом, ми обіграли Англію, і я добре зіграв".
Якщо додати деталей, то це було в листопаді 1957 року, коли Північна Ірландія дедалі серйозніше заявляла про свої претензії на щось серйозне.
Різні дзвіночки були й раніше, коли " зелено-біла армія" у відборі до ЧС зіграла на виїзді внічию з португальцями, а вдома розгромила їх 3:0. Але класичні гранди – це все-таки інший рівень.
Англія на островах, в принципі, вважалася особливою величиною. А в січні 1958 року північноірландці з першої спроби пробилися на свій дебютний чемпіонат світу, обігравши саму Італію!
Що це давало гравцям тоді? Та плюс-мінус те саме, що й зараз. Гаррі додає про те, як вони взяли Уемблі:
"Це був хороший матч для мене, і через місяць після нього я підписав контракт з Манчестер Юнайтед".
Ба більше: ті 23 з половиною тисячі фунтів, які дияволи заплатили Донкастеру (клубу другого дивізіону, нагадаю), стали світовим рекордом за трансфер воротаря.
Історичний момент: перехід до " дрімтім", пекло для " дияволів", порятунок майбутніх легенд
Зима 1957–58 рр. дала хороший ґрунт, щоб Грегг став одним із найзірковіших воротарів усього світу. Частково завдяки його талантам, частково завдяки удачі, але він став учасником найяскравіших команд. І північноірландці з Денні та Джекі Бленчфлауерами були великою силою, але ті " дияволи" були просто неймовірні.
Метт Басбі, приблизно як Хансі Флік у нинішній Барселоні, відкривав у тому МЮ одного таланта за іншим. Дункан Едвардс забив один із голів престижу в тому самому матчі з північноірландцями – йому було 20, але він виступав на найвищому рівні вже четвертий сезон.
Девід Пегг почав постійно грати в основному складі у 17 років, Боббі Чарлтон – у 18, Денис Вайолет – у 19. Неймовірна колекція талантів виграла чемпіонати у двох останніх сезонах перед трансфером Грегга, була одним із фаворитів ще й Кубку чемпіонів, делегувала безліч гравців до збірної – загалом, класичний топклуб, ще й з безмежними перспективами.
Все це зруйнується в одну мить.
"На жаль, я був учасником аварії, яка в той час зруйнувала Юнайтед", – розповідав Грегг, який і через 60 років не міг стримати сліз.
Проклятий поспіх через напружений графік призвів до авіакатастрофи в Мюнхені, спроби злетіти раніше після двох невдалих спроб. Літак не зміг злетіти і втретє, але цього разу вилетів за межі аеродрому й врізався в одну з будівель за його межами.
Далі – пряма мова Грегга.
"Навколо мене лунав сильний шиплячий звук, і я зрозумів, що ще живий. Я якимось чином знайшов у собі мужність залізти назад у палаючі уламки літака, навіть попри те, що капітан Джим Тейн кричав: "Біжи, тупий виродку, він зараз вибухне!"
Я витягнув немовля, а потім і жінку. Я витягнув Боббі Чарлтона та Денніса Вайоллета з того, що залишилося від літака, і протягнув їх близько 20 метрів по снігу. Метт Басбі потирав груди й стогнав: " Ноги, ноги".
У Роджера Бірна не було жодної подряпини, очі були відкриті, але було ясно, що він мертвий. Я завжди шкодував, що не закрив йому очі. Коли я знайшов Джекі Бланчфлауера, нижня частина його правої руки була майже повністю відсічена. Це було жахливо, картина повного спустошення".
Хто, як не воротар, повинен рятувати? Він допоміг вибратися з палаючого літака тренеру, трьом своїм партнерам і Вірі Лукіч.
Остання була дружиною югославського дипломата, немовля, про яке говорив Гаррі, – її син, але Грегг врятував більше ніж одну дитину. Віра була ще й вагітна, народивши незабаром після Мюнхена.
Наступні роки: компанія Пеле та Гаррінчі, культовий статус… і багато нового болю
6 лютого 1958 року Грегг врятував половину зіркової команди МЮ, тоді ж втратив другу половину… а вже 19-го зіграв у наступному матчі.
"Якби мені довелося сидіти вдома після повернення, і все це крутилося б у мене в голові, думаю, я б збожеволів", – сказав Грегг.
Одного дня він помітив, що всі газети в Манчестері розпродані – виявилося, що ще й Данкан Едвардс помер у лікарні від поранень через кілька днів.
"Футбол був для мене віддушиною. Я просто хотів повернутися до тренувань, боротися, штовхати та кричати, як справжній боєць. Просто бути залученим до життя. Перший матч був проти Шеффілда в середу, і я не знав гравців, з якими грав".
Проте вони виграли і навіть дійшли до фіналу Кубку. У фіналі програли Болтону, причому один із голів легендарний Нет Лофтхаус забив після штовхання Грегга – і саме цей матч став одним із приводів переглянути правила, посилити суддівство щодо боротьби проти воротарів.
Якщо ви думали, що сили та нерви Грегга мали якісь межі, то ось вам наступна історія. Гаррі, як і інші " малюки Басбі", дограв сезон… і поїхав на чемпіонат світу. Турнір у Швеції був першим, у якому взяли участь північноірландці – і вони провели його на найвищому рівні.
Обіграли Чехословаччину, зіграли внічию з чинними чемпіонами світу – ФРН, знову обіграли батьківщину Паненки (тоді за рівності очок проводився додатковий матч) – і все це на тлі безлічі сейвів (цього разу футбольних) Грегга.
За підсумками турніру до символічної збірної ЧС увійшли шість бразильців, які вразили весь світ, Фонтен, що встановив вічний рекорд бомбардирів, голденбой Копа, легенда Мілана Грен – та двоє північноірландців. Денні Бленчфлауер – і наш герой, який випередив у голосуванні самого Яшина.
За якихось 8 місяців він пройшов шлях, який навіть у Голлівуді назвали б неймовірним. Скромний воротар Донкастер Роверс перейшов до команди мрії, пережив страшну трагедію, врятував усіх, до кого зміг дотягнутися, – і після цього блискуче зіграв ще й на чемпіонаті світу. Неймовірно.
Далі, при цьому, на Грегга чекали лише нові випробування. МЮ, звичайно, знадобилися роки, щоб повернутися на колишні вершини. Гаррі взяв участь у десяти сезонах, провів за дияволів 247 матчів і був одним із тих, хто відіграв неоціненну роль у перебудові клубу.
У сезонах, коли Грегг виходив на поле, МЮ не вигравав титулів – хоча в першому ж повноцінному чемпіонаті після ЧС посів друге місце. У 1962-му Басбі запитав воротаря: " Та скільки ж у тебе життів?!" після того, як Гаррі потрапив у автокатастрофу.
Він пропустив переможний фінал Кубку 1963 року, не грав у переможному чемпіонаті 1964/65 років і пішов після двох ігор чемпіонату 1966/67 років, який " дияволи" також завершили чемпіонством.
Він так і не виграв жодної медалі, якщо це має якесь значення на тлі випробувань, які підготувала для нього доля. Як він зізнавався:
"Мюнхен не був найгіршим моментом у моєму житті. Найгіршим моментом стала втрата моєї першої дружини, Мевіс, від раку грудей менш ніж через три роки. У неї діагностували рак, їй зробили мастектомію, і я думав, що вона виживе.
Але рак поширився, і вона померла. Мушу зізнатися, я зламався. Мені довелося відправити наших двох дочок до моєї матері, Ізобель, у Північну Ірландію, щоб за ними доглядали. У підсумку я жив як справжня тварина".
Додам, що ще й у молодшого брата Грегга був поліомієліт, і воротар захоплювався його мужністю, здатністю жити, не маючи можливості ходити.
Гаррі взагалі був людиною, яка не бажала не те що виставляти напоказ, а хоча б підкреслювати свої досягнення. Він серйозно називав себе боягузом – за те, що боявся розпитувати про подробиці, коли рак діагностували вже у нього.
Грегг переміг рак. Він прожив 87 років, з усіх гравців того МЮ пішовши передостаннім (Чарлтон став чемпіоном і тут). Що відбувалося протягом тих півстоліття з гаком, які розділяли прощання з воротами Олд Траффорд і життям?
Гаррі пробував себе у тренерській роботі: протягом короткого періоду під керівництвом Дейва Секстона тренував воротарів МЮ, але здебільшого працював головним тренером у нижчих лігах.
Займався готельним бізнесом. Набагато важливішим – і чим більше років минало, тим важливішим – було те, що Грегг брав участь у документальних роботах, присвячених мюнхенській трагедії.
Він був героєм фільмів, присвячених 40- та 50-річчю трагедії. Був уважним до дрібниць:
"Це було сумно для всіх. Я втратив багато колег, багато журналістів – вісім із дев'яти загинули – секретар Волтер Крікмер. Люди були втрачені й майже забуті, бо вся увага була зосереджена на гравцях.
На борту того літака був мультимільйонер Віллі Сатінофф, який мав стати директором після повернення до Манчестера. Він загинув у катастрофі, і ви ніколи не почуєте його імені".
Був суворий до самого себе:
"Протягом 40 років після цього я не міг змусити себе зустрітися з Джой Бірн, вдовою Роджера, дружиною Джеффрі Бента, Меріон, родиною Девіда Пегга та багатьма іншими. Я не міг дивитися цим людям в очі, знаючи, що я жив, коли їхні близькі загинули.
Лише в 1998 році я нарешті зіткнувся зі своїми демонами, почавши з поминальної служби в Манчестерському соборі в Мюнхені. Наступного вечора, після матчу Юнайтед проти Болтона, я нарешті поговорив із Джой Бірн, яка сказала мені: " Гаррі Грегг, навіщо ти мучив себе 40 років?" Ця ніч змила роки провини".
Греггу повинні бути вдячні навіть вболівальники Лідса та Арсеналу, які історично є суперниками МЮ. Та сама Віра Лукіч вже через пару років після Мюнхена народила сина Джона – одного з рекордсменів англійських ліг, який зіграв майже шістсот матчів за ці дві команди. А про Манчестер і говорити нема чого: сам Фергюсон відзначав героя.
Думаю, ви вже помітили виняткову особливість Грегга – окрім самого героїзму. Фергюсон називав його – легенду, кавалера Ордена Британської імперії – найскромнішим героєм сучасності, а його співвітчизник висловився ще точніше.
Джордж Бест, видатний північноірландець і ще одна легенда МЮ, перетнувся з Греггом суто символічно. Він чистив Гаррі бутси, будучи юніором, але став грати в основному складі " дияволів", коли Гаррі вже був там рідкісним гостем – а в збірній, власне, дебютував після відходу воротаря.
Але й простого знайомства з Греггом вистачило " П'ятому бітлу", щоб на хвилину відмовитися від цитат на потіху публіці та сказати:
"Хоробрість – це одне, всі воротарі повинні володіти нею в певній мірі. Те, що зробив Гаррі тієї ночі, було не просто хоробрістю. Це була доброта".