Соціологія тарілки: що їдять футболісти Англійської Прем’єр-ліги
Збалансоване харчування – запорука здоров'я
Професійні футболісти – зразки фізичної форми, енергії та витривалості. Але чи завжди вони харчуються правильно? Як з’ясувалося – далеко не всі, і справа не тільки в знаннях калорій чи, наприклад, білків.
Здається, ми стали забувати, що гравці не залізні
Британські науковці вирішили зазирнути вглиб футбольної культури харчування, провівши інтерв’ю з гравцями Англійської Прем’єр-ліги – п’ятьма британцями та п’ятьма легіонерами (середній вік: 26 років, середній досвід: понад 100 матчів у лізі).
Вони використали концепції французького соціолога П’єра Бурдьє – хабітус, капітал, поле та докса – щоб розібратися, як саме формується харчова поведінка футболістів. І результати виявилися надзвичайно показовими.
5 головних відкриттів: як і чому футболісти їдять так, як їдять
1. Хабітус: домашні звички не зникають
Те, що футболіст їв у дитинстві, як готували в родині, які були релігійні чи етнічні впливи – усе це глибоко вкорінене.
І ці звички футболісти несуть із собою навіть на рівень Прем’єр-ліги. Не завжди вони відповідають спортивним рекомендаціям, але змінити їх – непросто.
2. Соціальний капітал: хто має вплив на тарілку гравця?
Виявляється, не тільки дієтолог. Значно більший вплив мають:
- головний тренер (особливо, коли "натякає" на певну форму тіла);
- лідери команди;
- і… соцмережі (від інфлюенсерів до тікток-дієт).
3. Економічний капітал: гроші змінюють харчування
І клуби, і самі футболісти витрачають більше коштів на персоналізоване харчування, органічні продукти, добавки тощо.
Проте це доступно не всім – молоді або другорядні гравці часто мають значно менший доступ до фахових послуг.
4. Нерівність у харчуванні: дієтологи не для всіх
Дослідники виявили ієрархію всередині клубів: зірки отримують індивідуальні меню, спеціальні коктейлі й постійний супровід, а менш відомі гравці задовольняються "загальними рекомендаціями".
5. Докса: "ідеальне тіло" як тіньовий стандарт
Майже всі гравці вказали: обов’язкові заміри жиру – це норма, хоча їхньої ефективності ніхто не перевіряє.
Це негласне правило (докса), яке диктує: "Ти повинен виглядати певним чином, інакше не гратимеш".
Чому це дослідження важливе?
Тому що воно показує: харчування у футболі – це не лише про знання, а про культуру, владу і контекст.
Гравці часто не можуть змінити свої звички просто тому, що:
- бояться (соромляться) виділитися на фоні команди;
- не мають достатньо ресурсу (часу, грошей, підтримки);
- або на них тисне система.
Що далі?
Фахівці закликають переглянути роль тренерів і спортивного менеджменту у формуванні харчових звичок.
Бо навіть найкращий дієтолог не допоможе, якщо культурний код команди диктує інше.
Професійний спорт – це не тільки про м’язи. Це ще й про соціологію тарілки.
Коли ми уявляємо собі професійного спортсмена, перед очима – м’язи, тренування, дисципліна, успіх. Але є інша сторона цієї історії – харчування, яке, попри свою "прикладну" суть, часто підпорядковується не лише фізіології, а й… соціології.
"Соціологія тарілки" – це про те, як культурне походження, соціальний статус, авторитети в колективі, і навіть негласні "правила гри" впливають на те, що, як і чому їсть спортсмен.
1. Їжа – це частина ідентичності.
Те, як нас годували вдома, наша релігія, етнічні традиції – усе це формує наш харчовий "хабітус".
Футболіст із Бразилії, Британії чи Саудівської Аравії приходитиме до клубу вже з усталеними харчовими звичками.
І навіть якщо нутриціолог радить "білок + клітковина", у голові – смак маминого рагу, або ж звичка голодувати до заходу сонця під час Рамадану.
2. У команді вирішує не тільки дієтолог.
На поведінку спортсмена сильно впливають:
- головний тренер – якщо він постійно натякає на "зайвий жирок", гравець буде обирати салат замість пасти, навіть якщо голодний;
- лідери команди – "авторитетні" гравці можуть задавати тон: хтось п’є BCAA, хтось їсть тільки органіку, а хтось зневажає поради дієтолога;
- соцмережі – Instagram та TikTok диктують, що "модно" їсти, які добавки "в тренді", і як виглядає "спортивне харчування".
3. Харчування — це про доступ, а не лише про знання.
Топгравці мають:
- персональних дієтологів;
- доставка збалансованого меню;
- найкращі добавки та обладнання.
Інші – задовольняються "загальною їдальнею", де вибір не завжди оптимальний.
Так формується ієрархія харчування всередині команди: хто має доступ – має перевагу.
4. Замір складу тіла.
У багатьох клубах регулярно проводяться заміри складу тіла. Це подається як "стандарти професіоналізму", але на практиці – це часто психологічний тиск.
Харчування стає не лише джерелом енергії, а й інструментом контролю.
5. Індивідуальність проти системи
Навіть найбільш обізнаний спортсмен не завжди може "їсти правильно", якщо це йде всупереч із культурою колективу.
Інколи легше з’їсти фастфуд із командою, ніж салат із тунцем на самоті. Бути частиною "зграї" – іноді важливіше за нутрієнти.
Давайте не будемо забувати, що спортсмени — не роботи.
Їхній раціон формується не тільки нутриціологією, а й культурою, соціальними ролями та владними структурами всередині клубу.
Тож наступного разу, коли хтось запитає: "Чому вони не їдять так, як треба?" Пам’ятайте: це не завжди питання знань. Частіше – це питання соціології тарілки.