Щасливий день і щасливий рік Анатолія Дем’яненка
Натхненна гра й голи лівого захисника стали уособленням київського Динамо зразка чемпіонського 1985-го
Коли за підсумками футбольного сезону титул найкращого гравця здобуває захисник, це часто-густо викликає низку запитань – щодо кола лауреатів, їхніх команд, рівня змагань тощо. Лише в окремих випадках подібне визнання позначене печаткою абсолюту. Лаври Анатолія Дем'яненка в радянському референдумі 1985-го – саме з таких, безумовних, безапеляційних, безперечних.
Власне, рівно 40-річної давнини тріумф лівого оборонця киян став втіленням дій усього колективу, який намагався встановлювати й удосконалювати стандарти нового тотального футболу. Футболу, який випереджав час.
Лідер команди-зірки Валерія Лобановського
"Торішнє десяте місце суттєво вдарило по нашому самолюбству, тож зараз усі в бій рвуться, – казав Анатолій у квітні того року, коли Динамо несподівано для багатьох вийшло на рейд під вітрилами свіжої, видовищної та ефективної гри. – Сезон тільки розпочався, важко загадувати, як усе складеться, але, гадаю, переможний дух у команді відроджується. Ми скучили за великими успіхами".
Дійсно, після відступу 1983 року та геть провального наступного сезону зазіхання динамівців на лідерство викликали величезний інтерес. Помітно було, що під орудою Лобановського знову зібрався амбітний, із неабияким потенціалом, ансамбль. Чергову молодість у ньому переживали старожили Блохін, Безсонов, Балтача та Баль, нарешті відчули себе повноправними виконавцями "основи" вчорашні-позавчорашні дублери Рац і Яковенко, новими гранями засяяв Заваров, до двору прийшлися новачки Бєланов і Яремчук.
Але найбільшу увагу
привертав Дем'яненко. Невтомністю. Всюдисущістю. Результативністю. Він
регулярно забивав і раніше, але тут голи пішли наче з конвеєра: на розкислих
газонах і на синтетиці, в рідних стінах і на виїзді, в клубі й у збірній.
"Він сумлінно виконує не тільки головний обов'язок на фланзі оборони, а й за першої-ліпшої нагоди підключається до атаки, де діє, мабуть, набагато краще, ніж ті, хто за "штатним розкладом" є нападаючими, – характеризувала "весняного" Дем'яненка "Спортивна газета", найавторитетніше профільне видання України радянської доби. – Справді, Анатолій належить до групи гравців-універсалів, може практично виконати будь-яке тренерське завдання. Коли він з м'ячем набирає хід, захисники суперників інколи навіть утрьох не здатні зупинити атакуючий порив киянина...
Нинішнього сезону
в складі Динамо Дем'яненко забив уже тричі, відзначився також у збірній Союзу, в
зустрічі з австрійцями. Це доводить, що в передсезонний період киянин не
марнував часу, а готувався з повною самовіддачею. Сподіватимемося, що і в наступних
матчах Дем'яненко радуватиме нас неабиякою майстерністю".
Гравець-універсал, втілення тренерської мрії
"Не таємниця, що в мене удар правою потужніший і точніший, ніж лівою, – аналізував динамівський Фігаро власні дії для читачів. – Валерій Васильович Лобановський радить: коли виникає слушна ситуація, різко зміщуватися праворуч і бити "робочою" ногою. Добравши смаку, я вже не тільки з м'ячем, але й без нього шукаю шансів на ударних позиціях у центрі, передбачаючи, що за логікою розвитку атаки партнери пасуватимуть саме туди. Отож і виходять голи на різний смак – і після "пострілів" здалеку, й у підсумку індивідуальних проходів, і з добивання".
За його словами, Дем'яненко без жодних вагань і сумнівів сприйняв запропоновані тренерами функції "господаря лівого флангу", активувавши навички, здобуті замолоду: в юнацькому футболі й у нападі залюбки виступав, і в півзахисті. Для Лобановського така багатопрофільність одного з лідерів команди стала ще одним козирем.
"У Дем'яненкові зримо втілюється мрія тренера про гравця-універсала, здатного за обставинами зіграти бездоганно на будь-якій тактичній позиції. За цим умінням Анатолій сьогодні явно футболіст номер один у країні", – констатував Метр.
"Ми в київському Динамо намагаємося прогнозувати майбутнє, бо інакше рух уперед неможливий, – заочно підтримав Толя свого наставника. – Наша "освіта" будується на ознайомленні з відеозаписами гри провідних клубів і збірних, кожен може переконатися в тому, що футбол прямує семимильними кроками до розширення тактичних функцій та універсалізації майстерності всіх польових гравців... Ну й ще, можливо, відіграє певну роль те, що я від природи завзятий, непосидючий – у грі весь час прагну бути в гущавині подій, частіше зустрічатися з м'ячем".
Знав, що заб'є Шахтарю в кубковому фіналі
Ближче до завершення сезону, вже в ранзі чемпіона та володаря Кубка СРСР відповідаючи на журналістське запитання щодо гольового передчуття, Дем'яненко зазначив: "На останньому тренуванні перед фінальним матчем Кубку з донецьким Шахтарем ми з іще кількома хлопцями відпрацьовували удари з різних дистанцій. І наступного дня вийшов на поле з якоюсь внутрішньою впевненістю, що без гола стадіон не залишу. Коли у ворота гірників призначили штрафний, розбігся і щодуху пробив. Не повірите, але нітрохи не здивувався, побачивши м'яч у сітці!.."
Той фінал набув для киян статусу найголовнішого поєдинку останніх двох із половиною років. Ганебний виліт із розіграшу Кубку УЄФА восени 1983-го Динамо, залишене тоді Лобановським своєму багаторічному помічнику Юрію Морозову, "підкріпило" сьомим місцем у першості, наступного сезону взагалі залишившись без єврокубків – уперше за 14 років! І ось оновлена команда знову виборола шанс повернутися на міжнародну арену.
Гол Дем'яненка зі
штрафного, зробивши переможний заспів, вочевидь, став одним із найбільш
ефектних динамівських м'ячів тієї пори.
"Якесь шосте чуття підказало: давай, Толю! – розповів автор того "маленького дива" в ексклюзивному коментарі для ЧЕМПІОНА. – Поруч із м'ячем проводили нараду наші "гуру" штрафних – Блохін, Кузнецов, Яковенко і Безсонов. Я підійшов і кажу, несподівано навіть для самого себе, але досить твердо: дайте, мовляв, раз у житті пробити. Глянув, оцінюючи ситуацію – воротар донеччан Валентин Єлінскас змістився трохи праворуч, тому вицілював у ліву від нього "дев'ятку". Й уже за мить опинився в обіймах партнерів".
Пів століття тому Динамо обіграло Баварію, представляючи... Українську Народну Республіку
"Ось уже хто рішуче спростовує твердження, що не можна осягнути неосяжне, – віддав належне Дем'яненку капітан Динамо Сергій Балтача у традиційному інтерв'ю тижневикові "Футбол–Хоккей" під рубрикою "Капітан про своїх товаришів". – Формально Анатолій – лівий захисник, але хто здатен визначити його нинішнє амплуа? На полі він всюдисущий і завжди там, де м'яч, де гаряче, де можна затіяти гостру і вправну гру. Він настільки виріс у класі, його внесок у командні дії настільки неоціненний, що ризикну дати визначення його призначенню – він ЛІДЕР. Він і став лідером у київському клубі".
Коли Балтача опинився в лазареті, капітанська пов'язка перейшла саме до Дем'яненка. Він виводив партнерів на стартовий поєдинок Кубку володарів кубків у Нідерландах. Він же забив там місцевому Утрехту єдиний гол, під завісу скоротивши рахунок до мінімального. У повторній зустрічі Динамо святкувало впевнену перемогу – 4:1, започаткувавши традицію того розіграшу: кожного суперника бодай в одному матчі обіграти з розгромним рахунком.
Гол Утрехту – перший крок до Кубка кубків
Як згадував згодом Анатолій, поразка від Утрехта стала приводом для палкої розмови в роздягальні. З рефреном – а чи не виявилися всі претензії команди на звершення банальним струсом повітря? Подібні дискусії виникали й після домашньої невдачі з Торпедо в березневій дуелі третього туру, й на початку другого кола чемпіонату. Й напередодні одного з ключових боїв осені – зі Спартаком у Москві. Там, під дощем, на важкому полі "Лужників" гості здобули стратегічну "суху" перемогу, один із двох голів – на рахунку Дем'яненка, лідера, капітана, універсала, стріляючого захисника.
А ще – пророка! Уявляючи на прохання журналіста газети "Вечірній Київ" футбол 2000-го року, Толя нафантазував:
"Це буде гра атлетів. Бігатимуть футболісти не гірше за Валерія Борзова. І рішення прийматимуть миттєво, бо суперник не дозволятиме довго роздумувати. На полі пануватиме відверта силова гра, а віртуозне обігравання вважатиметься анахронізмом. Судитиме гру електронний робот, неупереджений, безпомилковий, але й бездушний..."
Його ремарка – що радий буде помилитися – аж ніяк не знецінює прогнозу, актуального й для нинішньої епохи. Кріштіану, Мбаппе, Дембеле – кожен із них цілком міг би скласти конкуренцію олімпійцям-спринтерам. Миттєвість думки давно загострилася до блискавичності. Навіть бездушне "залізо" VAR – то вже повноправний учасник футбольного процесу.
Звісно, віртуози на кшталт Роналдо, Роналдіньйо чи Мессі спростовують припущення про домінування сили над вишуканістю. Але якщо дивитися, скажімо, лише чемпіонат України, ось та експертиза Анатолія Дем'яненка сприйматиметься як стовідсотково влучна.
Аби проштемпелювати її знаком якості, ще одна тодішня відповідь найкращого футболіста 1985 року – на запитання про його щасливий день.
"У мене в житті їх було чимало, але найголовніший, гадаю, попереду. Цього дня київське Динамо вдруге у своїй історії здобуде Кубок кубків європейських країн!"
