Зустрілися дві самотності: про що говорить повернення Григорчука в Чорноморець
Стародавня мудрість говорить: якщо бідняк їсть курку, це свідчить про хворобу когось із них. Або бідняк захворів і змушений заради одужання забити птаха, щоб харчуватися краще, ніж зазвичай, або курка захворіла і засуджена до смерті, поки її м'ясо ще їстівне.
Дует Чорноморця і Романа Григорчука в найбільш "здорові" часи залишав без євровесни ПСВ і змушував нервувати Ліон, але новини про їхнє чергове возз'єднання свідчать... Про що?
На зимову перерву одесити пішли на скромному третьому місці. Так, від прохідного другого місця їх відокремлює лише один пункт, але, по-перше, це багато в чому зумовлено "самоусуненням" Ворскли (сім поразок, від'ємна різниця м'ячів – загалом, про підвищення полтавців мови в принципі не йде) з перегонів, а по-друге, 11 очок відставання від нашвидкоруч зібраної Буковини натякають, де міг би бути Чорноморець за трохи кращого управління.
Ворсклу, до речі, Чорноморець якраз і розібрав у міжсезоння, забравши Скляра, Кулача і Ющишина. Людина з досвідом перемоги в бомбардирських перегонах УПЛ (причому старий: Кулачу і зараз лише 32), один з її найкращих "хвилерізів" і воротар, щонайменше, на конкуренцію – чим це на папері гірше за Дахновського і Підлепенця, які під'їхали в Буковину? Не кажучи про те, що утримати в Першій лізі Ракицького – ще один успіх.
Але практика показує, що слабкіше у всьому. Дахновський і Підлепенець склали разом із Кожушком лінію атаки, яка, фактично, вже вирішила питання виходу в УПЛ. Чорноморець же, дійсно, зберіг склад і посилився (причому не тільки в Полтаві: брати-близнюки Когути під'їхали з Лівого Берега, Курко – з Оболоні), щоб грати дуже сіро і нудно.
Тричі допоміг якраз Ракицький. Є відчуття, що воротарі Першої ліги просто не звикли до таких складних, гарматних ударів від Ярослава. Усі три м'ячі він забив дальніми ударами, і це були дуже важливі голи: єдиний у матчі з тернопільською Нивою, нічийний із Лівим Берегом, та й із хмельницьким Поділлям після гола Ракицького рахунок лише на 92-й хвилині змінився з 1:0 на 2:0.
Але постійно такі штуки проходити не можуть, і Чорноморець – тільки четверта за результативністю команда ліги. Уже можна констатувати, що Ворсклі одесити не забили жодного разу: вдома зіграли 0:0, у Полтаві – 0:3. Буковині програли навіть на своєму полі, забагато грають внічию з найскромнішими колективами – і, загалом, це стало приводом попросити Кучера на вихід. Тренер вдруге в кар'єрі спасував перед насиченими оборонами в боротьбі за перше місце, але тепер це був не Дніпро-1 з Довбиком, а Чорноморець із Кулачем і Хобленком.
Але сам факт, що Роман Йосипович Григорчук вирішив повернутися в Чорноморець, коли той завис у Першій лізі, натякає, що з його кар'єрою теж щось не так.
Останнє місце роботи – чинний лідер ліги, причому не першої. ЛНЗ, який був найкращою командою України на початку сезону, під керівництвом Григорчука виграв лише два матчі з 13. Віталій Пономарьов моментально перетворив гру команди: нехай у нього і був Проспер, але гру в обороні він точно вивів на новий рівень.
Між попереднім відходом з Одеси та ЛНЗ у Григорчука був бакинський Нефтчі – і цей відрізок був просто катастрофічним. Дев'ять матчів – і жодної перемоги! Щоправда, і поразок лише п'ять, але, як ви розумієте, такі результати жодному іноземцю не пробачать. Місцевий фахівець витягнув бакинців на шосте місце за підсумками чемпіонату, а Юрій Вернидуб покликаний піднімати Нефтчі з сьомої сходинки.
Григорчуку потрібен час. Цього вже ніхто не пам'ятає, але той, прекрасний Чорноморець 2011-2014 рр., теж починався з Першої ліги. Роман Йосипович теж прийшов посеред сезону – і, як і Кучер, програвав Буковині. Команда без блиску, з другого місця, вийшла в УПЛ, там теж важко починала, а потім, як було модно говорити в ті часи, болід завівся. Тільки початок війни та від'їзд легіонерів завадили Чорноморцю випередити Динамо в сезоні-2013/14 і посісти місце в топ-4.
Це було славне полювання... і ключове слово "було". Уже другий візит Григорчука до Одеси показав, що часи сильно змінилися. Тринадцяте місце в сезоні, який не дограли через повномасштабне вторгнення, потім десяте і дванадцяте – і точно не успіхом з інгульцями та львів'янами треба пишатися клубу і тренеру такого рівня.
Думаю, і сам Григорчук це розумів, у зв'язку з чим вхопився за азербайджанський оффер, але... 2 перемоги у 22 матчах у двох явно непоганих командах, які ти виводив за сезон-2024/25 – це результати, після яких потрібно рятувати кар'єру.
Чорноморець – і є те місце, де Григорчук має отримувати останній шанс, але є великі сумніви, що тренер цим скористається. Ключові ідеї Романа Йосиповича за останні 10-15 років стали загальним місцем: грубо кажучи, якщо раніше високо пресингував Чорноморець, то тепер так роблять усі.
Про "лікування" старих "болячок" Григорчука навіть не йдеться: в обороні його команди грають усе гірше й гірше. І це, до речі, один із небагатьох козирів Олександра Кучера: команда пропустила найменше в лізі, сезон почала з шести матчів без пропущених.
До речі, ця перестановка може стати приводом для переживань і за "найсвятіше". До Ракицького немає жодних питань, для Першої ліги це просто праймовий Куман, але коли згадуєш вимоги нового тренера щодо пресингу, повільний 36-річний гравець у них може не вписатися.
І це більше проблема Григорчука, ніж Ракицького: іншого такого захисника в Першу лігу клуб не знайде. Якщо згадати, що Ярослав і в Одесу приїхав у своєрідній зв'язці зі своїм багаторічним партнером по центру оборони Кучером, є питання і щодо його мотивації...
Не хочеться ставити на співпраці хрест із самого початку. Зрештою, Маркевич на 13 років старший за Григорчука, успіхів до моменту чергового (п'ятого!) повернення в Карпати в нього не було ще довше – але з Першої ліги ж він команду свого життя підняв. Від Григорчука, ймовірно, чекають тільки цього – і не просять занадто багато. Але все одно, є відчуття, що в цій історії хворі і "бідняк", і "курка".
