"Людина, яка змінила все" по-італійськи. Як Мілан досяг дна – і відштовхнувся
Сьогодні, 23 листопада, Мілан зіграє з Інтером у 12 турі Серії А
Наприкінці сезону-2024/25 на Мілан було шкода дивитися.
Команда посіла восьме місце в чемпіонаті, по ходу сезону вирішивши звільнити двох тренерів і колекціонуючи абсолютно ганебні поразки. Аталанта і Наполі взяли з "россонері" по шість очок кожен, також поразки завдавали Парма, Фіорентина, Торіно, Болонья, Лаціо, Рома.
Головною проблемою були навіть не спортивні результати, а ступор, у який увійшла команда. Мілан спочатку покликав знайомого всій Україні Паулу Фонсеку: завдяки його тактичним хитрощам обіграв Реал, але мав проблеми з пелотоном – і прийняв рішення попрощатися з Паулу ще до кінця року.
На його місце прийшов Сержіу Консейсан – мотиватор, який кілька разів обіграв Інтер, але зовсім уже на потік поставив програші всім поспіль у чемпіонаті і позбавив клуб навіть участі в єврокубках.
З трансферами все було ще гірше. Мілан міг купити у Феєнорда форварда Сантьяго Хіменеса – і все одно вилетіти від Феєнорда в Лізі чемпіонів. Велику владу в клубі отримав Златан Ібрагімович, який, звісно, одразу почав сипати гострими цитатами, але проблема в тому, що його тези реально почали на щось впливати.
Коли клуб підписав Морату, Ібра сказав, що гарний футболіст повинен проявляти себе не тільки на полі, а й поза полем, очевидно, натякаючи на зоряний статус чемпіона. Додав, що впевнений, що Мората впишеться – але цього не сталося, відтоді Альваро пішов в оренду.
Про січневу оренду Фелікса можна було і не говорити – тут, скоріше, Жоан на пів року продовжив своє перебування в Європі, знайшовши наївних людей.
Коли прийшов Консейсан, все стало ще гірше. Після перемоги над Інтером у Суперкубку Італії португалець демонстративно, на камеру, курив сигари. Крім того, що це в принципі не в тренді, виглядало це так, немов Інтер обіграв не Мілан, а якась салернітана. Команда йшла в середині таблиці, в ній було дуже багато людей з его, яке зашкалювало, і навіть рідкісні прояви чогось красивого виглядали безглуздо.
Мілан запустив колаборацію з модним брендом Off White, випустив червоно-зелену (на знак поваги до Леана) форму зі згадкою "числа "63" (рік першої перемоги в Кубку чемпіонів) – гарно, лайкабельно, але на тлі поразок неминучі запитання: "А коли новий Кубок чемпіонів?", "А чи нормально так забивати на традиції?".
Загалом, якихось пів року тому Мілан виглядав руїною без жодних перспектив. Зараз його називають претендентом на чемпіонство. Віковий виходець із Балкан самостійно перетворив клуб з посміховиська на орієнтир. Скажіть, як його звуть?
Людина, яка змінила все
Не вгадали. І Модрича б на Сан-Сіро не було, і сам би він нічого не врятував би, якби не Іглі Таре – легенда спортивного менеджменту, який не звик пасувати перед труднощами.
У 21 рік Таре незаконно перетнув кордон. Албанія, що доживала останні комуністичні роки, впала в злидні й не випускала за кордон охочих. Іглі прямо говорить, що його могли застрелити під час "втечі".
Таре і після нього не був гарантований успіх: посередній форвард, який і в Албанії забивав мало, два роки працював садівником, поєднуючи "нормальну" роботу з грою за аматорські команди.
Витримав, дочекався шанс – і через дубль Карлсруе домігся шансів спочатку основи, потім інших німецьких клубів, а потім і Серії А. Останнім клубом у кар'єрі Таре став Лаціо, який ще пам'ятає жирні часи імені Креспо/Верона/Мендьєти, але різко зубожів і змушений в середині нульових підписувати, власне, Таре.
Колись Таре забивав Мілану
Президент Лаціо у 2008-м підійшов до Таре і сказав:
"Ти розмовляєш шістьма мовами, знаєш зарубіжний футбол, ти – людина не з римської тусовки, не заражена хворобами італійського футболу. Я пропоную тобі посаду спортивного директора".
Так почалася, можливо, найкрасивіша історія менеджменту в новітній історії італійського футболу.
Основні причини успіху Таре президент і змалював. Таре знає багатьох: наприклад, Мирослав Клозе приїжджав до Риму як давній партнер Іглі по атаці Кайзерслаутерна. Він володіє унікальними знаннями щодо балканського ринку: Сергій Мілінкович-Савич, Александар Коларов принесли "орлам" величезну користь і допомогли заробити, а Сенад Лулич, Адам Марушич, Томас Стракоша стали учасниками всіх найкращих часів останніх 15 років. Але якби в спорті все було так просто, успішними були б усі спортдири світу.
Геніальність Таре – у скрупульозності та вмінні приймати неочевидні рішення. Балканці балканцями, але, наприклад, найкращий гравець Лаціо протягом багатьох сезонів Антоніо Кандрева до "орлів" грав за Чезену і був не потрібен Удінезе.
Іглі розгледів його талант краще за всіх італійців, роздобув лідера на чотири сезони і продав Кандреву за 22 мільйони в Інтер. Феліпе Андерсона так добре до трансферу в Лаціо не знали навіть у Бразилії: до збірної його стали викликати тільки після безлічі голів і асистів за "орлів".
Лукас Лейва показав прекрасну другу молодість після глибокого запасу Ліверпуля, Луїс Альберто – мабуть, що першу. Навіть найкращий бомбардир в історії Лаціо, Чіро Іммобіле, приїжджав до Риму після трьох провалів: у Боруссії, Севільї і Торіно.
Саме посередня кар'єра гравця дозволяє Таре дивитися на футбол без зайвих стереотипів. Він говорив:
"Якщо тренеру потрібно вибрати між аргентинцем, бразильцем і албанцем, то очевидно, що його зацікавлять південноамериканці. Я знаю, що таке скептицизм тренерів, недовіра з боку футболістів. Це знання допомагає в нинішній роботі".
І Лаціо підписував вкрай неочевидних гравців: наприклад, ангольця Баштуша, косовара Мурікі, албанця Цану.
І, напевно, така людина просто готова більше працювати – складно уявити того ж Ібру, який тиждень сидить у Бразилії і залагоджує трансфер Феліпе Андерсона. Андерсона, за якого, через десятки голів і асистів, Вест Гем заплатив 40 мільйонів євро. Порівняйте з Іброю, який минулого січня, коли йшлося про можливе підписання Рашфорда, сказав:
"Я дуже добре знаю його, я грав із ним, коли він був молодим, зараз він дорослий і зробив багато чого з Манчестер Юнайтед. Не думаю, що мені потрібно його переконувати, адже Мілан – один із найбільших клубів у світі, і всі хочуть сюди потрапити".
Таре під час підписання Ачербі – ще одного ювелірного трансферного влучання
При цьому Таре старомодний: в інтерв'ю 2018 року він говорив, що його Лаціо – єдиний клуб Італії, у якого немає скаутів.
"Я не люблю, коли над завданням працює багато людей. У мене є людина, яка готує відео, ще одна, яка аналізує суперників. І багато друзів по всьому світу. Я вважаю, найважливіше для спортивного директора – зрозуміти, який із невідомих гравців може вирости у великого футболіста. І для цього потрібно не тільки дивитися, а й говорити".
Таре в Мілані: ставка на Аллегрі, земляк в опорну зону – і найвеличніший балканець в історії
І можете собі уявити: такого спортдира в Лаціо ще й не любили! Рим взагалі дуже складне місце, щоб затримуватися там на довгі роки: величезні очікування від місцевих команд погано поєднуються зі скромними можливостями.
Таре зізнавався, що кілька разів міняв номер телефону через погрози. Через 15 років роботи йому довелося піти: не спрацювалися з Саррі, та й Мурікі в Лаціо не заграв.
Два роки спортдир відпочивав, а потім його покликав Мілан. Таре не приховував, що вся його родина вболіває за "россонері", і навіть для такої кризової команди не скупився на компліменти:
"Я хочу залишитися якомога довше, тому що цей клуб – уособлення вершини. Вище Мілана не знайти. Для мене це не просто клуб, а невід'ємна частина моєї кар'єри та життя. Тому перемагати з цим клубом і бути частиною його історії – мій духовний обов'язок".
Де-то тут важливо згадати, що Ібрагімович, хоч і не грав у командах Таре, з повагою відгукувався про нього у своїй книзі – і, очевидно, був готовий поступитися частиною впливу заради нього.
Першим ходом Таре було призначення Массіміліано Аллегрі. Людина, яка зробила з Ювентуса команду-династію, робила чемпіоном і Мілан: у сезоні-2012/13. Його репутацію підмочив пізній Ювентус, з яким він посів четверте і сьоме місця, але тепер уже, на мій погляд, абсолютно очевидно, що Макс залишається актуальним і в сучасному футболі.
У новому Мілані він ставить схему з трьома захисниками, як у пізньому Юве, а не в чемпіонських командах, але важливіше, що в обороні при ньому панує порядок. Цікаво, що найпроблемнішу, за минулим сезоном, лінію, клуб покращив із мінімальними кадровими змінами: тренер виконав свою роботу, і ті ж Габбія з Томорі стали менше помилятися.
Ось центр поля довелося перебудовувати – багато в чому тому, що довелося платити за старими боргами. Рейндерс – видатний півзахисник, цілий рік не давати йому грати в єврокубках було б злочином, і Тіджані вже запалює в Ман Сіті.
Що ж, із Торіно під'їхав перспективний півзахисник Річчі, трохи пощастило з Рабйо, який уже після старту сезону побився (!) з одноклубником у Марселі, був виставлений на трансфер і зараз дає великий обсяг... І, напевно, досить уже ігнорувати слона в кімнаті.
Макс Максом, а Рабйо Рабйо, але великі завдання вирішують великі гравці. Потрібен був збіг таких чинників, як унікальний вплив Таре на балканський ринок, грандіозна історія, вболівання самого гравця за клуб з дитинства, щоб в Італію погодився приїхати Лука Модрич.
Шестиразовий переможець Ліги чемпіонів (якщо вже йому довелося залишати Реал, то Мілан – єдиний клуб світу, в якого "вухастих" кубків більше, ніж у самого Луки), кумиром якого в дитинстві був гравець Мілана Звонімір Бобанн, вирішив і в 40 років грати не в МЛС, не в Саудівській Аравії, а у великій лізі – і довів, що й у 40 років може бути найкращим.
Часом Лука просто виглядає тренером на полі, показуючи партнерам, куди бігти. Його пасові функції не викликають сумнівів уже років 20, для відбору м'яча є інші футболісти – і, як не дивно, тренер. Показник PPDA відображає інтенсивність пресингу (грубо кажучи, скільки передач дає змогу зробити суперникові кожна команда в обмін на одну свою оборонну дію), і часто максимальні цифри по ньому в аутсайдерів.
Наприклад, зараз у Серії А за ним четверте місце посідає новачок ліги Сассуоло, п'ятим-сьомим ідуть Кальярі, Піза, Верона, у трійці Торіно і Лаціо, які провалили старт, а лідирує... Мілан.
Так-так, один із претендентів на скудетто пресингує менше за будь-якого аутсайдера. Щоб ви розуміли, наскільки це незвично: у Німеччині за цим показником лідирує берлінський Уніон, у Франції – Анже, в Англії – Вест Гем. В Іспанії, справедливості заради, зовсім не слабкий Вільярреал, але зазвичай настільки неінтенсивний пресинг – ознака або аутсайдера, або просто кризової команди. Мілан же переживає ренесанс, принципово відмовившись відбирати м'ячі.
Володіє м'ячем, при цьому, Мілан на рівні восьмого місця – теж не блискучий показник. Команді Аллегрі не потрібен контроль, щоб вигравати: вона надупевнено зустрічає суперника, ловить його на помилках – і ефективно розганяє атаки.
Після програшу Кремонезе в першому турі (надто вже багато новачків розпочало матч із перших хвилин!) Мілан видав п'ять перемог поспіль, а з перерви на збірні повертався на третьому місці, за умови, що одна з двох команд вище, Рома, поки що грає набагато гірше.
Що далі?
Чи зможе цей сезон закінчитися другою зіркою, 20-м скудетто в історії Мілана? Є сумніви. Все-таки безпосередньо в атаці у "россонері" є проблеми. Хіменес – ще один "борг" важких часів, він категорично незабивний, і в цій команді він перший на вихід.
Леан – лідер, він дуже важливий в атаці, але він не бомбардир, Нкунку, яким би талантом не був, не великий голеодор... Загалом, в Україні на запитання, кого не вистачає Мілану до титулу, можна відповісти елементарно: нового Шевченка.
І все ж приводів сподіватися багато. Мілан підписав у Брайтоні Еступіньяна, і почав він слабо – але в Англії він грав так, що дає привід на себе розраховувати. Коли Брайтон за шалені гроші продав у Челсі Кукурелью, то став тільки сильнішим: Еступіньян не так багато бігає, володіє не такими помітними прізвищем і зачіскою, грає за збірну слабкіше, але своїми передачами здатний бути плеймейкером з позиції лівого захисника. Прогрес, адаптація одного його здатні сильно збільшити шанси Мілана.
Меньяна хотів Челсі, Мілан дозволив собі його не продати – і це було дуже важливе рішення, француз тримає топрівень. Півзахист в Аллегрі дуже різноманітний: 40-річний Модрич, звісно, заграв за всіх, але й Лофтус-Чік може дуже допомогти на дистанції. Пулішич поки багато травмується, але навіть за ті 439 хвилин, що зіграв у сезоні, він забив шість голів і зробив два асисти – топова результативність.
Опорник Ардон Яшарі був одним із найдорожчих (36 мільйонів) новачків, швидко травмувався, але скоро має повернутися, і вже в албанцях-то Таре толк знає.
За великим рахунком, Мілан повернувся до гармонії, до якої прагне будь-який топклуб. Тихий, спокійний професіонал тепер працює за межами поля, а увагу клуб привертає перемогами і хайлайтами.
"Россонері" були синонімом самого поняття "топклуб", і в ситуації, коли вони впали, здавалося б, на саме дно, знадобилися зусилля пари талановитих уболівальників, щоб їх витягнути.
