Лужний виконав підкат – я порвав ахілл: Найкращий футболіст Вірменії XX століття – про карколомну ігрову кар'єру та старт тренерської роботи в Україні
На початку 80-х World Soccer назвав Хорена Оганесяна найкращим півзахисником СРСР. У відвертому інтерв'ю Максиму Розенко знаменитий футболіст згадав, як підкат Олега Лужного поставив хрест на продовженні його кар'єри в Греції, чому він покинув сімферопольську Таврію та як готувався до прощального матчу Олега Блохіна.
– Пане Хорене, у вас справді була можливість закінчити свою кар'єру в Греції, але шлагбаумом до цього переходу стала гра з київським Динамо?
– Так, 1991 році виступав за ташкентський Пахтакор. З подачі Васіліса Хадзіпанагіса мене запросили в Іракліс, де Вася провів всю свою кар'єру.
Читайте також: Ми розтрощили київське Динамо – 5:0. Перший футболіст, який чкурнув з СРСР у Європу – ним марили Арсенал та Рома
Але не склалося. За пару тижнів до від'їзду в матчі з київським Динамо порвав ахілл. Грали у Ташкенті 13 травня 1991 року, вигравали 2:0. За кілька хвилин до кінця матчу Лужний виконав підкат ззаду і травмував мене. Порвав ахілл. Підкреслю, не спеціально – був ігровий момент.
Мені на той час уже виповнилося 36 років, Іракліс не став чекати мого відновлення. Операцію зробив у Греції. Олег Блохін тоді вже тренував Олімпіакос. Він мене зустрічав в аеропорту Афін, відвозив у клініку. Посприяв.
– Але в Греції ви все таки декілька років провели. З 2006-го до 2008-го року працювали селекціонером Олімпіакоса. За кого вболівали у протистоянні Олімпіакоса з Динамо в Лізі Європи декілька років тому?
– Звичайно, за Динамо. Завжди вболіваю за українські команди в єврокубках. З Андрієм Балем дружив, товаришував з Блохіним, Буряком, Безсоновим. Користуючись нагодою, передаю привіт всім хлопцям з Динамо, проти яких грав і з ким товаришував! Пройшло більше 30 років, але пам’ятаю персональне запрошення від Блохіна на його прощальний матч на тоді ще Республіканському стадіоні 28 червня 1989 року.На той момент я чотири роки не грав у футбол на високому рівні, набрав вагу. А тут запрошення на матч, в якому зіграє збірна СРСР і збірна зірок. Олегу відмовити не міг. Почав готуватися, у підсумку вийшов на заміну, каші не зіпсував.
Від України до Лівану
– Закінчивши ігрову кар'єру, тренерську діяльність ви несподівано розпочали в Україні. Хто запросив у сімферопольську Таврію?
– Заяєв. Свій дебютний етап тренерської кар'єри згадую із задоволенням. Ми добре попрацювали. У першій союзній лізі фінішували шостими. Набрали однакову кількість очок із Буковиною, яка за додатковими показниками стала п'ятою. А наступного року Таврія виграла дебютний чемпіонат України.
– Тільки ви вже у ній не працювали...
– 10 січня у мене День народження. На початку 1992 року відпросився на пару днів, щоб відзначити його в Єревані. Потім разом із Таврією повинні були летіти на збори. Але вирішив залишитися вдома. З нуля створили команду ВЗСС (Вірменський загальний спортивний союз). Умовили, щоб з нею працював. Ми стали першими чемпіонами Вірменії у 1992 році, а наступного сезону повторили цей результат.
– Потім у вашій тренерській кар'єрі була робота в ліванському Оменетмені. Як опинилися на Близькому Сході?
– Власником ліванського клубу був вірменин. Команда пасла задніх у чемпіонаті Лівану, президента Оменетмена це не влаштовувало. Взяв у Ліван трьох вірменських футболістів. У першому сезоні зробили вражаючий стрибок, піднявшись із самого низу на п'яте місце. У другому – завоювали бронзові медалі. Можна було й далі працювати в Лівані, але тягнуло додому. Повернувшись у Єреван, прийняв Пюнік, потім – збірну Вірменії.
Дівчина дня: еротична фотосесія журналістки Чемпіона
– Це при вас у національну команду почали запрошувати гравців із вірменськими коріннями з Західної Європи?
– Так, запросили етнічних вірменів – нападника французького Генгама Еріка Асадуряна і захисника Монпельє Мішеля Тер-Закаряна, швидко оформили хлопцям вірменське громадянство. Ерік із Мішелем грали за збірну не через гроші (що ми тоді могли їм запропонувати?), а за покликом крові.
Найбільш високооплачуваний футболіст СРСР
– Ви якось зізнавалися, що у 80-х заробляли в Арараті по 10 тисяч рублів на місяць. Отже, були найбільш високооплачуваним футболістом СРСР?
– Можливо. Щоправда, не знаю, скільки отримував, наприклад, Олег Блохін у київському Динамо. Мене в Єревані не ображали. Гроші передавалися готівкою, адже таких офіційних зарплат в СРСР ніколи не було.
– То ось чому ви відмовлялися від численних пропозицій з Москви та Києва.
– Не в цьому справа. Арарат для мене завжди був рідною командою, з якої нікуди не хотів йти. Це – головна причина. Були й менш вагомі. Наприклад, у Лобановського мене не дуже приваблювали занадто великі навантаження.
Читайте також: Лобановському відмовив і здолав Ромаріо: найкращого футболіста Казахстану хотіла Борусія Д, але він обрав Україну
Бєсков у Спартак кожного сезону кликав
У 1985 році мене звинуватили у здачі матчу бакинському Нефтчі. Більшої ганьби для гравця Арарату годі й уявити. Звільнили з команди. Я нарешті наважився на переїзд до Москви. Але тоді такі переходи вирішувалися на засіданні федерації. Напередодні засідання зі мною поквитались у типовому радянському партійному стилі – в газеті Труд вийшов пасквіль: згадали куплений мною "мерседес" і ще купу всього вигадали. У підсумку в Спартак мене не пустили.
– А коли ви придбали знаменитий синій "мерседес"?
– 1983 року у Москві, в одного радянського дипломата. Він у посольстві СРСР в Бельгії працював, звідти машину і перегнав. За "мерседес" віддав 40 тисяч рублів. Але тоді і "волга" на чорному ринку 30 тисяч коштувала. Це нам, футболістам, продавали "волги" позачергово за держціною – вдвічі дешевше.
– На чемпіонаті світу в Іспанії збірну СРСР тренував тріумвірат наставників у складі українця Валерія Лобановського, грузина Нодара Ахалкаці і росіянина Костянтина Бєскова. Як це сприймали гравці?
– Не пам'ятаю, щоб хтось із цього приводу іронізував. Всі три тренери хотіли, аби збірна перемагала. Тобто, всі прагнули до єдиної мети. Але у них було трохи різне розуміння, як її досягти. Кожен говорив щось своє, вказівки наставників не збігалися. Досягти позитивного результату в Іспанії не вдалося.
– Чому Арарату при вас не вдалося здобути позитивний результат у чемпіонатах СРСР? У 1973 році команда завоювала золоті медалі, але повторити це досягнення виявилося не під силу навіть з Оганесяном.
– По-перше, тоді рівень чемпіонату СРСР яким був?! Але при цьому у 1975 році під керівництвом Маслова ми виграли Кубок СРСР. Через рік завоювали срібні медалі. Вдався старт і в чемпіонаті-1983. Після 11 турів йшли на першому місці. Але у другому колі знітилися. Навіть 15 моїх голів у чемпіонаті не допомогли. Чемпіоном тоді став Дніпро Ємця та Жиздика.
Читайте також: Спартаку покаже перець наш великий тренер Ємець. Леонід Колтун – про Дніпро 80-х, відмову Коломойського і договірняки
– Як вам вдалося після п'ятирічної перерви, у 35 років, повернутися у великий футбол і допомогти Пахтакору вийти до Вищої ліги чемпіонату СРСР?
– Працював як проклятий, за два місяці скинув зайві кілограми. Ну і талант, звичайно. У Пахтакорі тоді, до речі, цілком пристойна команда була – П'ятницький, Касимов, Шквирін.
– У 2010 році президент Вірменії за заслуги перед вітчизною вручив вам орден Мовсеса Хоренаці. Мовсес – герой Вірменії?
– Так, знаменитий стародавній історик. Орден бережу з усіма своїми спортивними нагородами, включаючи олімпійську бронзову медаль, вдома.
Читайте також: Лобановського я підвів: олімпійський чемпіон Сеула-1988 зараз збирає шасі на заводі Фольксваген
Особиста справа
Оганесян Хорен Жораєвич.
Народився 10 січня 1955 року. Півзахисник. Вихованець єреванської футбольної школи. Перший тренер – Костянтин Бегларян.
Виступав за команди: Арарат Єреван (1974-85), Спартак Октемберян (1985), Іскра Єреван (1988), Пахтакор Ташкент (1990-91).
Володар Кубка СРСР (1975).
За збірну СРСР провів 34 матчі, забив 6 голів. За олімпійську збірну СРСР зіграв 3 матчі, забив 2 голи. Бронзовий призер Олімпійських ігор в Москві-1980. Учасник чемпіонату світу (1982). Чемпіон Європи-1976 серед молодіжних команд.
Тренував: Таврія Сімферополь (1991), ВЗСС Єреван (1992-93), Оменетмен Ліван (1994-95), збірна Вірменії (1996-97), Локомотив Ташкент, Узбекистан (2011-13).
Президент клубу Пюнік Єреван, Вірменія (2000-06).
Тренер-селекціонер Олімпіакоса Афіни, Греція (2006-08).
Максим Розенко, Чемпіон