Ліга фермерів, або чому виліт Ворскли з єврокубків не дивує
Якщо ви запитаєте у пересічного англійського фана, що він думає про національні футбольні чемпіонати, які проводяться за межами його острова, то, скоріш за все, отримаєте однозначну відповідь. Вам неабияк пощастить, якщо ця відповідь не міститиме словосполучення "ліга фермерів", позаяк англійці саме так часто люблять називати "усілякі" бундесліги та ліги один. Здебільшого причина цього проста – той, хто так вважає, елементарно не слідкує за даними чемпіонатами. Для нього все очевидно: є АПЛ, а всі решта є лігами фермерів. Авжеж, іноді Ліон та Монако вибивають з Ліги чемпіонів Манчестер Сіті, але картину світосприйняття даний факт змінює несильно.
Якщо б ви запитали перед матчами Ворскли та КуПСа у пересічного українського вболівальника, що він думає про шанси фінів у цьому протистоянні, то він би розреготався ще на слові "шанси", а на слові "фінів", мабуть, би вдавився дудкою, з якою ходить на стадіон. Цей сміх був би логічно обгрунтований та праведний, адже ж, мовляв, агов, тут не хокей, які фіни?
У трансляції вчорашнього матчу з Полтави було дуже добре чути слова глядачів на трибуні. І деякі з цих слів навіть були цензурними, але вони точно не стосувалися арбітра, гравців Ворскли або їхнього головного тренера, який не прийшов на післяматчеве інтерв’ю. Його замінив помічник. Це традиційна історія для поєдинків полтавців, але також у цьому є символізм: телеглядачі почули все про Юрія Максимова, але самого Юрія Максимова не почули.
Наставника, назагал, немає в чому звинувачувати. Він намагався (і намагається вже давно) зіграти у певному стилі. Стиль навряд чи називається "бий-біжи", але команда зараз грає саме у нього і грає погано. В цьому стилі ще потрібно вміти правильно зіграти, тому поки виходить щось радше подібне на "бий вперед – гра прийде". В першому таймі була змога легко порахувати кількість цікавих комбінацій Ворскли. Їхня цифра дорівнювала нулю, а пальці на руках стали на ці 45 хвилин непотрібними, адже ж загинати їх не довелося. Довгі паси вперед у боротьбу – ось цього було вдосталь.
Можна корчити аналітика й розписувати, у що хотів зіграти Максимов. Можна пояснювати, що прийшли нові гравці, а в команди з’явився малюнок. Можна твердити про сміливу схему із п’ятьма захисниками у домашній грі. Можна ще й розповідати про те, як чудово Скляр, Пердута та Кане відбирають м’ячі, а негідник суддя мав призначати пенальті за рахунку 2-1. Щось із цього, може, й виявиться правдою, але яка різниця? КуПС йде далі, хоч це й не хокей. А нам потрібно усвідомити своє місце в цьому світі. Не лише Ворсклі – проблема ж далеко не в ній.
Кажуть, будь-яка історія може зацікавити й зачепити глядача, якщо персонажі діють так, як діяв би в цій ситуації сам глядач. Виліт полтавців – це лише верхівка айсберга українського футболу, де ніхто не хоче робити так, як треба. У цій історії персонажі себе не люблять та не поважають, а тому глядач не повинен проявляти до них емпатію. Більше хочеться поспівчувати КуПСу, хоч він у цій розповіді антагоніст.
Ми ставимося до чемпіонатів Фінляндії, Швеції, Данії, Польщі та навіть Бельгії, як до ліг фермерів. Ми немов англійці, що так само ставляться до чемпіонатів Німеччини та Франції. Різниця одна – у англійців хоча б на це є підстави.
Андрій Дунець, Чемпіон, Телеграм-канал автора