Танок смерті перед нацистами, або Як грав, жив та помирав Матіас Сінделар
Сьогодні виповнюється 123 роки від дня народження, мабуть, першої футбольної суперзірки.
І справа не тільки у тому, що відбувалося на полі.
Матіас Сінделар жив, як належить селебріті – вигідні контракти, дружба з богемою, бізнес, казино і все нові подружки.
Лідера Аустрії знали й любили далеко за межами Австрії, аж поки його країну не анексували нацисти, і його рай не перетворився на пекло.
Чемпіон розповідає історію, як футбол чи не вперше став чимось більшим за просто спорт.
***
У переконань, якщо вони справжні, завжди є ціна.
Їх же попросили зіграти виставу, а не матч. Кожному пояснили окремо – потрібні 1:1 або 2:2. Перемога під суворою забороною.
То в чому тоді проблема?!
Це був квітень 1938-го, і Німеччина тільки-но анексувала Австрію, коли Йозефу Геббельсу приспічило організувати між загарбником і жертвою товариський "матч возз'єднання".
Ба більше, він ще й приїхав його подивитися.
Давно його так не принижували.
Спершу 35-річний капітан австрійців Матіас Сінделар відмовився грати у формі "Остмарк", наполігши на кольорах незалежної Австрії. Коли ж почалася гра, старіюча легенда стала знущатися над слабшою збірною Рейха, обігруючи по 2-3 суперники і не забиваючи в пусті ворота.
Глядачі спочатку злякано перезиралися, а тоді почали гиготіти. Над стадіоном залунало дедалі гучніше: "Австрія! Австрія!"
Геббельс і його свита побіліли.
Зрештою, після перерви Сінделар їх добив – ще раз обіграв двох і тепер влучив в кут. Ще за хвилину його товариш Карл Сеста пробив німецького воротаря прямо із центру поля.
Піддаватися вони наміру не мали, тож матч так і завершився – 2:0.
А вже після свистка Сінделар підійшов поближче до ложі з нацистами, аби станцювати віденський вальс.
Паперовий чоловічок знав, що йому цього не пробачать, але зробив цей вибір все одно.
***
Хто він був?
О, про це ходило стільки чуток!
Відомо точно, що батьки Сінделара із Моравії, і прибули до Відня ще за імператора, коли Матей, як його тоді звали, вчився ходити.
Жили вони у робітничому районі Фаворітен. А потім, як почалася Перша світова, батька Матіаса вбили на італійському фронті, і в 14 років він став найстаршим чоловіком у сім'ї, пішов на роботу.
Хтось казав, що бачив його помічником у механіка.
Інші – що наздоганяли, коли крав із кишень заможних віденців гаманці.
Один бог знає, де правда.
В будь-якому разі вже у 1918-му Сінделар грав у футбол за віденську Герту, і до 1924-го так прославився, що його перехопив один з найбільших клубів міста Вінер Аматор – майбутня Аустрія.
Вже тоді Матіас був унікальним, як не глянь.
Перший гравець, що повернувся на поле після травми меніска – все завдяки генію хірурга Ганса Спіцу, його палкого фаната.
Перший нападник, що не мав ні зросту, ні міці, а тільки дриблінг, бачення поля й передачі в 1-2 дотики. Ніхто не грав так до Сінделара, та й після нього минуло років 20, перш ніж з'явилися послідовники.
"У якомусь сенсі його ноги мали свій власний розум, і з ними весь час відбувалося щось непередбачуване. Кожен гол Сінделара був точною завершальною фразою, що дає можливість повною мірою осмислити історію і насолодитися композицією в цілому", – захоплено писав театральний критик Альфред Полгар; один з тих, хто прозвав його Der Papierene за статуру й грацію.
Тим часом для робітників з Фаворітена він був просто "Сінді" – їхнім хлопцем, що вирвався.
І отак він жив – на стику двох світів.
***
Іншого такого футболіста не було в усіх 35 клубах Відня.
Міжвоєнна Австрія загрузла в кафкіанській бюрократії, і була негостинним місцем для бідноти, поки в елітних кав'ярнях сперечалися про високе найкращі уми епохи – психолог Фрейд, драматург Шніцлер, економіст Гаєк, композитор Фрулінг.
Сидів там і Гуго Майсль – можливо, перший теоретик футболу, гідний слова "геній".
Він-бо точно знав, як побудувати ідеальну команду із хлопців, яких бачив у Відні щодня. Одну мав біду – Сінделар постійно "заважав", бо прагнув більше свободи, імпровізації.
У 1930-му Майсль плюнув і вигнав бунтаря геть, проте за рік вимушено повернув.
"Суперечка була в кафе "Ринг", де Гуго загнали в глухий кут його друзі з числа віденських інтелектуалів", – писав Девід Голдблатт.
Ну, і тоді ж заради Матіаса Гуго вигадав революційну схему 2-3-1-4, аби зірка відійшла з позиції центрфорварда і вела гру з глибини. До цього матчі були рваними, розриви між лініями вражали уяву. Хід Майсля вперше зробив гру плавною – і шокував тим континент.
Їх прозвали Вундертім, бо у 1931-32 роках австрійці здобули 14 перемог поспіль, зокрема розбивши Шотландію 5:0, Німеччину 5:0 та 6:0, Швейцарію 8:1.
Паралельно вони здобули Кубок Центральної Європи. У ключовому матчі з Італією Сінделар забив двічі, а Джузеппе Меацца – лише раз.
У грудні 1932-го Австрія приїхала на "Стемфорд Брідж" зіграти з непереможною в ту пору Англією. У Лондоні та Відні одночасно зупинилися заводи й фабрики, бо всі слухали матч по радіо. Майсля лондонська преса називала "сумішшю імпресаріо, тренера й Муссоліні":
"Одне його слово – і гравці вже роблять те, що їм не подобається".
Сам же Гуго використав час для бесід з тренером Арсенала Гербертом Чепменом – творцем моделі WM:
"Він вважав, що орієнтований на оборону підхід не дозволяє витиснути все з наших найбільших талантів. А я відповів: "Слухай, Гуго, це працює. Дає результат. Ми, англійці, настільки повільні, що це триватиме роками".
Зрештою, так і вийшло.
Та й Англія того дня перемогла 4:3, бо прагматизм майже завжди б'є естетику.
Тим не менше, віденська еліта – усі ці художники, письменники, філософи все одно раділи. Це був їхній футбол і справді їхня команда – плоть від плоті міста.
***
Сінделар з часом потоваришував з багатьма із них, став частиною тусовки.
Поза полем він був знаним ловеласом, не вилазив із казино, користуючись величезними рекламними контрактами з виробниками костюмів, авто, прикрас. Його знали навіть у США!
Якщо коротко, то жив Сінді красиво і дорого.
Одна була тільки біда – епоха, яка його створила, на очах відходила в небуття.
Вже у 1934-му в Австрії відбувся переворот, і новий президент Дольфус орієнтувався на Муссоліні, а не Францію з Британією, як раніше.
У тому ж 1934-му Вундертім приїхала до Дуче на Мундіаль, проте у старті залишилося тільки 5 гравців із тих, що рубалися з Англією на "Стемфорді". Герої 1920-х постаріли, а нові ще не набралися досвіду.
Паси Сінделара дотягнули Австрію до півфіналу, проте вже там Матіасу у хворе коліно в'їхав Луїс "Костолом" Монті. Мабуть, то був перший і єдиний ЧС, де господарям дозволяли все.
Італія хотіла перемогти за будь-яку ціну – і отримала це.
Ну, а ера Вундертім на тому де-факто завершилася.
У 1936-му Сінделар ще раз виграв з Аустрією Кубок Мітропи – і це був його остаточний, фінальний акорд.
***
На момент Аншлюсу Сінді стукнуло 35, і кар'єра була головно позаду.
155 голів у чемпіонаті, 26 голів в 43 матчах за збірну, 5 Кубків Австрії, 2 Кубки Мітропи – Сінді точно входив до топ-5 найвпізнаваніших людей у Відні.
Авжеж, нацисти вийшли на нього одразу.
Після смерті Майсля у 1937-му Сінделар став найбільшим футбольним авторитетом Австрії. Його дружба означала негайно легітимізацію Аншлюсу на стадіонах.
До всього, Гітлер, Геббельс та інші хотіли за допомогою австрійців виграти чемпіонат світу-1938.
Наївні!
Вундертім була не лише футбольним, а й культурним явищем, що виросло на радикально інших ідеалах. Їм відмовили топи – Антон Шалль, Карл Цишек, Йозеф Смістік, а Вальтер Науш – інтелектуал та поліглот, одружений на єврейці, взагалі виїхав до Швейцарії.
Що ж до Сінделара, то він не просто відмовив, а й нагло ігнорував всі нові порядки.
Коли багаторічного президента Аустрії Міхла Шварца вигнали з клубу, Паперовий чоловічок заговорив при всіх:
"Новий президент заборонив з вами розмовляти. Але знайте, ви завжди можете покластися на мене, докторе".
Коли у знайомого єврея Леопольда Дріля відбирали кафе, Сінделар прийшов туди і заплатив 20 тисяч марок – навіть більше, ніж те коштувало, аби родина товариша емігрувала подалі.
Поки весь Відень вішав антисемітські таблички на двері, Сінді у себе їх знімав.
Щовечора половина його відвідувачів були євреями, яких ніхто інший не бажав приймати.
І той танець...
Матіас не красувався і не набивав ціну, а лише продовжував жити й грати за власними правилами. Не піддався страху, не зрадив собі.
***
Ясно, це не могло тривати довго.
Вже 23 січня 1939-го друг помітив, що Сінді давно не виходить на вулицю.
Коли він вибив двері його квартири на Аннагассе, що в центрі Відня, Матіас вже лежав мертвий у ліжку разом зі своєю останньою пасією Камілою Кастаньйолою – вважається, що єврейкою.
Офіційна версія – отруєння чадним газом. Нібито каструля з молоком перевернулась, загасила полум'я.
Авжеж, у це ніхто не повірив.
Розслідування, якщо його можна так назвати, тривало 2 дні, і справу закрили.
А вже у 2003-му в фільмі BBC друг Сінделара Егон Ульбріх розповів про підкуп чиновника, який реєстрував смерть, аби той визнав її нещасним випадком, і Матіасу влаштували державні похорони. Інакше його б взагалі записали у самогубці та поховали анонімно.
Коли Сінді ховали, на вулиці вийшли понад 20 тисяч людей – і чимало з австрійськими прапорами. Як писав потім Робін Штаммер: "То був перший і останній мітинг Відня проти нацистів".
Далі, аж до 1945-го, була одна пітьма.
Як і всюди в кордонах своєї страшної імперії, у Австрії гітлерівці запустили конвеєр смерті.
У людини завжди є вибір – і Матіас свідомо обрав не бачити цих жахіть.
Який ще футбол? Він існує поза політикою лише поки ви самі в це вірите, а Сінді був надто розумним для віри у маячню.
"Добрий Сінделар пішов за містом, дитиною та гордістю якого він був. Він був настільки нерозривно переплетений з Віднем, що мусив померти саме тоді, коли це сталося", – написав Полгар у некролозі, який надрукували вже у новій, вільній Австрії.
Десь шкода, що Паперовий чоловічок її не побачив, вона б йому сподобалась.
Та з іншого боку, чи настала б свобода взагалі, якби сміливі, ціннісні люди не ризикували заради неї життями? Якби закрили очі і пристосувались, як більшість?
Отож-бо й воно.
І на превеликий жаль.
