Ехо війни, стиль Барси і 18 років на посту: Карабах очолює "азербайджанський Алекс Фергюсон"
Динамо не пощастило з жеребом у кваліфікації Ліги конференцій.
Суперник киян Карабах хоч і представляє периферійний Азербайджан, проте вже 12 сезонів поспіль грає у основних раундах єврокубків, створив там не одну сенсацію.
Тренер Карабаха Гурбан Гурбанов – місцева легенда, що займає пост вже 18 років.
У "Жеребців" є стиль, колектив, підтримка держави, а головне – історія, за яку варто грати.
***
Їх нечесно ставити в один ряд, але це справді було одне й те саме літо.
Барселона тоді відшила Жозе Моурінью й призначила тренером Пепа Гвардіолу.
Боруссія Дортмунд без довгих вагань дала шанс Юргену Клоппу, що показав себе в Майнці.
Ну, а Карабах призначив такого собі Гурбана Гурбанова.
Місцева зірка! У той час він був найкращим бомбардиром в історії збірної Азербайджану із 14 голами. Мабуть, забив би й більше, але надто страждав від травм – і тому завершив в 33.
До Карабаху Гурбанов приїхав вже "битим" – не впорався з Нефтчі, впіймавши кризу другого сезону.
Хто в нього тоді вірив? Та майже ніхто.
"Він не мав досвіду, а в ту пору молоді азербайджанські тренери не мали у нас визнання. Ніхто не вірив, що він виживе на цій посаді. Але ми, гравці, швидко зрозуміли, що він чудовий тренер", – каже Максим Медведєв, який грав за Карабах у 2006-24.
Перша з фішок Гурбанова – гравці затримуються в нього надовго, він вміє створити колектив. Не лише місцеві, а й француз Абделла Зубір набігав за Карабах 366 матчів, албанець Ансі Аголі – 298, колумбієць Кевін Медіна – 204, а новачок Полісся Леандро Андраде – 213.
Кожен з них – це вирішальні голи, асисти, підкати, що подарували Азербайджану його найбільші перемоги у футболі.
Ось 2014 рік – і Карабах сенсаційно перемагає на полі нашого Дніпра.
Ось 2017-й – і "Жеребці" вперше пробиваються до групового раунду Ліги чемпіонів, де двічі грають внічию з Атлетико. Шалені сенсації!
А ось 3:0 у 2020-му проти варшавської Легії – в ту пору спокійні перемоги Карабаха над чемпіонами нетопових ліг вже перестали дивувати.
А шалений тріумф над Брагою та поразка на останніх секундах від Баєра у 2024-му?
А неймовірний груповий етап ЛЧ-2025/26, де "Жеребці" перемогли Бенфіку (3:2), Копенгаген (2:0) і зупинили Челсі (2:2)?
Якщо до ери Карабаху найважливішою людиною в історії азербайджанського футболу був суддя-герой фіналу ЧС-1966 Тофік Бахрамов, то зараз Гурбанов вже попереду.
Журналіст Ельсевар Мамедов констатує очевидне: "Гурбан – легенда Азербайджану. Він зробив те, що здавалося неможливим".
***
І ще й як небанально зробив!
Друга фішка Гурбанова – він не вимагає великих грошей.
Найбільшою покупкою Карабаха є Річард Алмейда за 1,3 млн у 2012-му – до слова, теж видатна постать для ліги, яку місцеві прозвали "кавказьким Хаджи".
"Ми ніколи не підписували контракти з головними зірками. Для Гурбанова всі гравці рівні. Він пояснює вимоги новачкам, і лише ті, хто їх приймає, стають частиною команди.
За час нашої спільної роботи у нього ніколи не було серйозних конфліктів ні з ким. Тренер суворий і робить акцент на дисципліні, але він дуже справедливий. Він завжди захищав своїх гравців, допомагав і давав їм професійні та особисті поради", – розповідає Медведєв.
Тим часом головред Record.az Кенан Масталієв пояснює: "Карабах може дозволити собі дорогі трансфери, але Гурбанов ніколи не зруйнує баланс, який має в складі. Для нього важлива лише команда. Він терплячий і вірить у свою філософію. Він обирає гравців, які відповідають системі, а не навпаки".
Команда-зірка замість команди зірок – цілком в дусі сучасного футболу, де домінують ПСЖ та Іспанія.
А оскільки індивідуальний клас гравців Гурбанова невисокий, то й не дивно, що вони ефективні тільки в системі Карабаху, де досконало вивчили свої ролі.
Ось чому, наприклад, Каді Боржес поїхав до РФ за 5 млн, а повернувся вільним агентом. Він ніколи не був сильним гравцем – це Гурбанов змусив його так виглядати.
При тому коли є шанс вигідно продати, Карабах відпускає без жалю; в Поліссі вже знають.
Важливий-бо не гравець, а система, стиль, який в Баку залежить від однієї персони – тренера.
***
І цей стиль, панове, вартий уваги.
Третя фішка Гурбанова – він завжди грає з позиції сили. Навіть проти Челсі й Ліверпуля Карабах фрагментами нав'язував свою гру.
"Моя філософія? Не можу сказати, що вона спирається на один елемент, але в цілому ми знаємо, що дуже важливо володіти м'ячем. У будь-якій системі гри, контролюючи м'яч, ви можете діяти так, як забажаєте", – пояснює тренер.
Ще конкретніший його воротар Шахруддін Магомедалієв: "Він фанат системи Барси. Прищеплює і нам ці принципи: контроль м'яча, щоб ми ним дорожили".
Стіночки, дир-дир, море підготовчих пасів – ну, ви зрозуміли. Саме за цю манеру Карабах вдома прозвали "кавказькою Барселоною".
На початках Гурбанов намагався навіть поставити "тікі-таку" з місцевими хлопцями, але майстерності сильно не вистачало – і тоді прийшли легіонери на кшталт Алмейди.
А вже з ними – і домашнє домінування.
У 2014-26 роках Карабах виграв 11 із 13 розіграшів місцевого чемпіонату.
"У них система. Проти кожної команди вони грають у свій футбол. Вони спокійно обігрують Ференцварош, Олімпіакос, а Фрайбург від них відбивався. Вони змушують суперника постійно бігати за м'ячем", – каже лідер головного конкурента Нефтчі Емін Махмудов.
До слова, це він обійшов Гурбанова за голами за національну збірну – причому завдяки м'ячу у ворота України.
І, само собою, Махмудов значно підсилив би Карабах, якби перейшов.
Проте Гурбанов не хоче.
Замість того, щоб збирати топів і послаблювати конкурента, він взимку, посеред найуспішнішого сезону, поїхав на стажування до Німеччини, аби подивитися зблизька на роботу Хабі Алонсо в Баєрі:
"Мені сподобався його стиль. Робота Хабі Алонсо дуже цікава. Я хотів дізнатися про його методи та методи тих тренерів, під керівництвом яких він грав".
***
Так що Гурбанов ще не "бронзовий".
А на додачу – чергова одна фішка – великий патріот свого краю, де Карабах довгий час залишався символом незагоєної рани.
Ви ж в курсі їхніх воєн? У 1988-94 роках вірмени взяли гору, після чого де-факто приєднали до себе Арцах (Нагірний Карабах), а сусідні райони, населені тюрками, спалили дотла.
Страшні то були часі, наповнені етнічними чистками з обох боків.
5 липня 1993-го вірмени оточили Агдам, де споконвіку базувався ФК Карабах, а вже 26-го прорвалися в місто. За різними оцінками того дня загинули близько 6000 людей, а далі будівлі розібрали цеглину за цеглиною.
Вижила лише мечеть, а от стадіон "Імарат", де грав Карабах, стерли ніби гумкою.
Так само не пережив війну і тренер довоєнного Карабаха Аллахверді Багіров – він пішов у ополчення і в червні 1992-го підірвався на міні.
Хто б таке забув? Хто б пробачив?
Подібно до Шахтаря, клуб у вигнанні не провів ребрендинг, а експрезидент Гейдар Алієв ще й попросив найбільшу промислову компанію країни Azersun Holding взяти над ним шефство у 2001-му.
Ось чому в Карабаха вдосталь грошей.
Ось чому це більше, ніж просто клуб – довгі роки він був ще й символом незгоди Азербайджану із підсумками війни, що Гурбанов вміло підігрівав.
Так, в кінці чемпіонського матчу в 2014-му тренер спеціально випустив на поле Вукара Надірова, що виріс в селі під Агдамом, а його батько загинув там в боях.
"З милістю Аллаха, одного дня я повернувся додому, щоб вшанувати пам'ять батька", – пообіцяв той.
І повернувся.
Вже в 2020-му Азербайджан відбив більшу частину землі, а у 2023-му остаточно вийшов на визнані світом кордони.
Приїзд команди на "Імарат", якого немає, – це було важке видовище.
Матч в опустілому Степанакерті (Ханкенді) – теж.
Зараз Агдам відновлюють, будують інфраструктуру і новий стадіон. Президент Ільхам Алієв, син Гейдара, заклав наріжний камінь ще в грудні 2023-го. Тоді говорили, що Карабах повернеться додому в 2026-му. Зараз терміни змістили на 2028-29, але й це залежатиме від темпів повернення людей, яких поки не набереться і тисячі, бо що робити серед нерозмінованих гір?
Ну, але це так, між нами.
В Баку – щонайменше, в офіційній пресі – панує лише безмежний оптимізм.
"Я буду радий, коли Карабах повернеться на нашу землю. Матчі проти європейських команд в Агдамі зроблять людей щасливими. Як солдат, я щасливий", – запевняє Гурбанов.
***
Ясно, що повернення – якщо воно буде – станеться з ним на чолі.
Ну хто його звільнить?
За всіма фішками Гурбанова-тренера криється дещо більше – після стількох років і перемог він для Азербайджану вже не просто коуч, а надбання народу.
Це розв'язує руки, і Гурбанов може, наприклад, наказати гравцеві промахнутися з пенальті, якого, на його думку, не було. Свого часу це високо оцінив Роман Григорчук, коли конкурував з Карабахом на чолі Габали:
"У мене до Гурбана велика повага. Спілкувався з ним. Дуже професійна людина. Подібний крок ще більше його піднімає в моїх очах".
З іншого боку, він може психанути, розтрощити планшет через поразку – і обійтися без космічних санкцій:
"Я не раз програвав і поводився нормально. Та я теж людина, буває і агресія. Можливо, у тому епізоді пенальті був".
Та точно був, Гурбане.
Втім, це ж другорядне. А головне – результати Карабаху, перемоги, живучість на топрівні. Вдумайтеся лише: у Європі є тільки один тренер, який безперервно очолює команду довше, ніж Гурбанов "Жеребців" – це Франк Шмідт в Гайденгаймі.
Кажуть, Гурбана у 2025-му кликали до Росії, але він не дурень і готовий проміняти Карабах хіба на один з турецьких грандів.
Якщо ж ті не зателефонують...
"Він – наш власний азербайджанський Алекс Фергюсон", – переконаний Медведєв. "Він залишиться в Карабаху стільки, скільки захоче, а потім піде на пенсію".
Телеграм-канал автора: Футбольні історії