Як солдати армії УНР проти поляків у футбол грали
Чемпіон продовжує відновлювати забуті сторінки української спортивної історії.
Цього разу ми розповімо маловідомі факти з життя вояків Армії УНР, які після завершення Визвольних змагань, опинилися роззброєними та інтернованими у таборах сусідніх держав.
Саме спорт допоміг їм зберегти військовий дух, дисципліну та національну ідентичність у вигнанні.
Дізнаймось, як це було!
Історична довідка
У період 1917-1921 років на території України відбувалася кровопролитна війна за незалежність. Протягом цього часу на теренах держави функціонували різні уряди та розміщувалися численні армії. Ці події відіграли важливу роль у становленні сучасної української історії.
Громив Баварію, відмовлявся грати за Динамо через російську мову: український Пеле Олександр Скоцень
Попри значні зусилля, боротьба завершилася втратою контролю над територіями та їхньою окупацією сусідніми державами. Військові частини армії УНР у кількості близько 17 тисяч були змушені скласти зброю та відступити на території Румунії та Польщі. Там вони перебували у спеціальних таборах до 1924 року.
Важливість спортивного життя
Може здатися, що українські війська були приречені перебувати в таборах, як звичайні полонені. Утім, попри всі перипетії, українське керівництво, небайдужі громадяни в еміграції та військове командування змогли розгорнути активне культурне, просвітницьке та спортивне життя для населення.
Серед військових були популярні: футбольні, волейбольні, баскетбольні та гімнастичні секції. Проводились змагання з шахів. Також важливу увагу приділяли фізичній підготовці.
Маючи погані умови для проживання, вояки УНР проводили гідне спортивне життя. Важливу роль у цьому відігравала матеріальна підтримка з боку філії YMCA (Християнська асоціація для юнаків). Саме за сприянням цієї організації закуповувались спеціальні приладдя для спорту. Також YMCA допомагала з проведенням турнірів з різних ігор, переможці яких отримували нагороди.
Про важливість спорту для українських вояків згадував один з організаторів культурно-освітнього життя в Калішському таборі капітан І. Гончаренко.
"Вони швидко втомилися від життя в таборі, були заморені лежанням на брудних нарах. Щойно пригрівало весняне сонце, розтанув сніг, спортсмени вислизали з нар, розминали кінцівки, виснажені зимовими лежаками, і починали розмірковувати, як заповнити 24 години на добу, що були в їхньому розпорядженні. Вони відчували нагальну потребу у фізичних вправах, і єдиним можливим способом її задовольнити був спорт", – писав у своєму дослідженні Ігор Срібняк.
Футбольна команда вояків УНР
Ми розповідали, що футбол в часи Української революції існував. Не дивно, що він був популярним і серед військових УНР. Зокрема, у таборі в місті Стшалково існувала футбольна команда, складена з інтернованих солдат. Відомо, що капітаном був Сергій Нагнибіда, а керівником секції – Кожухівський. Українська футбольна команда проводила як домашні, так і виїзні поєдинки.
Спортивне життя українців висвітлювала низка газет: "Спортсмен", "Наша зоря", "Українська трибуна" та "Промінь".
Саме з цих джерел відомо, що в липні 1921 року у польському містечку Слупця 1-й український табірний загін зіграв матч із місцевою командою польських студентів.
У першому таймі домінували поляки, завершивши його на свою користь із рахунком 2:1. Однак, у другій половині гри ініціатива повністю перейшла до українців. Лише завдяки вмілій грі польського воротаря, який, за свідченнями очевидців, відбив до 20 ударів, матч завершився бойовою нічиєю – 2:2.
Особливо відзначалась майстерна гра українських футболістів – Нагнибіди, Крутикова та Кожухівського, яким вдалося зрівняти рахунок.
З часом українці мали вже кілька табірних команд, грали між собою та їздили на виїзди в інші містечка. Футбольні активності збільшувались, апогеєм ставала літня пора року. Наприклад, на титульній сторінці газети "Спортсмен" за 1922 рік можна побачити українських військових, які розглядають оголошення про футбольний матч.
Петлюра спостерігав за змаганнями
Спортивні активності не обмежувались футболом. Як ми згадували вище, серед вояків були популярні й інші види спорту.
У травні-липні 1921 року у Каліші вдалось провести низку табірних змагань: з гімнастики, фехтування, метання диска, боротьби. Поважним гостем на них був Головний Отаман Петлюра.
А вже влітку 1922 року відбулися змагання серед українців з волейболу. Військові навіть вигадували назви для команд – Родина, Полтава тощо. Були змагання з тенісу, баскетболу. Власне, охоплювали усі популярні види ігор.
Неважко дійти до висновку, що спорт відіграв надважливе значення у моральному та фізичному стані українських військових впродовж періоду перебування на чужині.
Починаючи з 1923 року, кількість таборів для інтернованих почала поступово скорочуватися. Режим інтернування було скасовано: у Румунії це сталося того ж року, а в Польщі – у 1924-му.
Після ліквідації таборів доля колишніх вояків Армії УНР склалася по-різному. Деякі українці інтегрувалися у місцеве життя, інша частина повернулася на територію Радянської України. Також певна кількість вирушила в еміграцію, шукаючи кращої долі.
