Болотніков, Франков, Шахов та Фоззі – дилема української спортивної журналістики

Визначення терміну "журналіст" із Вікіпедії є настільки обширним, наскільки й простим. Воно майже ні до чого не зобов’язує. Ось, почитайте:

Журналі́ст або новина́р — людина, яка збирає, створює, редагує, підготовляє та оформлює інформацію для редакції зареєстрованого засобу масової інформації, що пов'язаний з нею трудовими чи іншими договірними відносинами, — або робить це за власною ініціативою. Особа, яка може не мати журналістської освіти, але діє у межах редакційного завдання газети, журналу, теле- чи радіоканалу, сайту.

В одному з нещодавніх інтерв'ю Олександр  "Фоззі" Сидоренко сказав чудову фразу: "Зараз час людей, які набивають татухи, не думаючи про наслідки, і так само насичуючи контент авторитетними думками".

Вокаліст гурту ТНМК взагалі досить часто каже мудрі речі та ще й робить це цікаво. Дану його цитату можна легко перенести на українську спортивну журналістику. Саме на спортивну, бо звичайна (назвімо її так) журналістика в Україні давно вирвалася вперед.

Безліч розслідувань, волонтерство, тиск на політиків та інтерв'ю зі справжніми незручними запитаннями – багато наших журналістів давно стали синонімом словосполучення "громадянське суспільство". Денис Бігус, Данило Мокрик, Сергій Іванов, Роман Скрипін – це прізвища, які спадають на думку відразу. Перелік, авжеж, можна продовжувати.

У спортивному сегменті також вистачає людей, які не заглядають закоханим поглядом співрозмовнику до рота, а справді виконують свою справу із розумінням та чіткою позицією, не продиктованою винятково бажанням та "побажанням" роботодавця.

• Читайте також: Канал Футбол, Мегого чи Сетанта – де в Україні найкращі коментатори?

На кожного Артема Франкова, який у культовому журналі "Футбол" часто виступав рупором та мало не адвокатом власника Динамо (оціночне судження), знайдеться свій Вадим Скічко, який міг щиро порадіти у прямому етері на Ютубі голу збірної Фінляндії у ворота України, бо не боявся не сподобатись уболівальникам та мав чітку принципову позицію щодо кадрових рішень у національній команді, що розходились із його уявленнями про добре й погане (історія із кумівством Павелка-Шевченка та натуралізація заради натуралізації).

На персоні Франкова хочеться зупиниться детальніше. Днями спалахнув конфлікт між ним та Сергієм Болотніковим, колишнім головним редактором сайту Трибуна, засновником Ютуб-шоу ТаТоТаке та KDK. Болотніков виклав своє інтерв’ю із Франковим, записане ще у 2016 році, та забраковане тим-таки Франковим після вичитки. Болотніков чекав 6 років – і після закриття "Футболу", де Франков цілу вічність був головним редактором, нарешті опублікував його.

Однак в Україні діє закон, згідно з яким не дозволяється публікувати інтерв’ю, якщо респондент заборонив це робити. Франков заборонив. Суть претензій проста і, чесно кажучи, її цілком можна зрозуміти. Втім, дана норма є дуже суперечливою і її давно намагалися скасувати – поки без успіху.

Конфлікт відбувається між Болотніковим та Франковим, але замість Франкова висловлюються здебільшого інші – колеги, що працювали разом із ним, або ж просто лояльні до Артема. Найбільш показовий коментар написав Андрій Шахов-старший, який довгі роки був заступником Артема Франкова у "Футболі". Нижче – скріншот його думки із Фейсбука, де він прийшов на допомогу своєму синові в суперечці з Болотніковим.

Сергій Болотніков точно не є найбільш красномовним українським спортивним журналістом. Після прочитання чи прослуховування контенту Сергія рідко з'являється захоплення способом його подачі, манерою. Насправді, буде великим успіхом, якщо хтось таке захоплення відчував хоча б одного разу. Якщо вам потрібен ефект "вау", ви читатимете чи слухатимете, наприклад, Андрія Сеньківа.

Але Болотніков має щось таке, що робить його тим, кого хочеться підтримати. Хтось назве це "провокаторством" або "ходінням по трупах", а хтось – журналістськими принципами. Кожен обирає сам.

Хтось ставить незручні запитання у інтерв’ю, не намагаючись бути другом для футболістів, а хтось – просто "насичує контент авторитетними думками". Мова вже про Андрія Шахова-молодшого та Микиту Дмитруліна (оціночне судження їхньої діяльності). Шахов-молодший працює у пресслужбі Динамо, Дмитрулін – на Спортарені.

І все б нічого, проте потім вони йдуть до Болотнікова в коментарі та висувають претензії, що виглядають приблизно, як "Чому ти маєш власну думку?" та "Чому ти не хочеш бути людиною, яка збирає, створює, редагує, підготовляє та оформлює інформацію?"

"Будь новинарем, Сергію, як і ми! – немов кричать Дмитрулін та Шахові. – У Вікіпедії ж усе ясно написано".

Андрій Дунець, Чемпіон

Телеграм-канал автора