"Бог був на нашому боці": наставник і гравці Ворскли-2009 – про перемогу в Кубку України

31 травня 2009 року – цю дату вболівальники Ворскли не забудуть ніколи. Це день, у який їхня улюблена команда створила одну з найгучніших сенсацій в історії українського футболу – бо хто взагалі вірив, що "біло-зелені" здатні перемогти новоспечених володарів Кубку УЄФА? Але їм це вдалося. І герої того історичного матчу сподіваються, що їхні наступники теж здатні на диво. 

Творці найбільшого успіху в історії полтавського клубу поділилися своїми спогадами про фінал-2009 і побажали команді Сергія Долганського повторити своє досягнення.

Микола Павлов

– Зараз, напередодні гри, мені хочеться побажати Ворсклі, щоб хоча б на один день вони забули про те, що з ними відбувається в чемпіонаті. Чемпіонат і Кубок – це велика різниця. Я з величезною вдячністю згадую про свої 4 з половиною роки у Ворсклі та справжніх уболівальників – пам'ятаю, як вони нас проводжали на матчі Ліги Європи... В мене залишилося багато спогадів про Полтаву.

Ворскла завжди славилася характером – і тоді, коли її тренував Вася Сачко, який у Кубку забив єдиний та переможний м'яч. Під його керівництвом команда здобула бронзові медалі. Сподіваюся, завтра хлопці зроблять усе, щоб завоювати цей Кубок.

Щодо прогнозів, то я зазвичай їх не даю, але хочу, щоб ця гра завершилася перемогою Ворскли. Думаю, якщо буде нічийний результат, то в серії пенальті Ворскла переможе, бо в неї дуже хороший воротар, який неодноразово рятував при пробитті одинадцятиметрових.

– Ви згадували про Василя Сачка, а зараз команду тренує Сергій Долганський, який теж грав під вашим керівництвом у тій легендарній банді.

– Я завжди з вдячністю буду згадувати ті роки, коли ми працювали з Сергієм Долганським. Він був капітаном команди, справжнім капітаном. Я пам'ятаю індивідуальні бесіди, які ми проводили з ним, коли думали, як виходити зі складних ситуацій. Уже тоді він відрізнявся значним життєвим досвідом.

– У січні Ви приєдналися до нового керівництва УАФ. Можливо, Андрій Шевченко буде на матчі. Чи збираєтеся відвідати його Ви?

– Ні, мене запрошували з Асоціації футболу, але я відмовився, адже в мене вже давно були свої плани, тому я не буду на грі. Але буду переживати. Від Ворскли я запрошення не отримував — якби запросили, я подумав би. Дивитимуся по телевізору, обов'язково триматиму кулаки тільки за Полтаву.

Василь Сачко

– Пам'ятаю Ваші неймовірні емоції, коли Ви головою відправили м'яч у ворота Андрія Пятова, а потім легендарне святкування з Миколою Павловим... Поділіться своїми спогадами, думаю, вболівальникам буде цікаво почитати.

– Спогади неймовірні, адже таких моментів у житті буває небагато. Підтримуємо спілкування з багатьма футболістами Ворскли, згадуємо ті часи і безпосередньо той матч.

Хотів би почати з того, що тоді завдяки Костянтину Жеваго та Олегу Мейдановичу Бабаєву керівництво ставило високі задачі, хотіло змінити клуб. У нас була класна, чудова команда – колектив не тільки на полі, а й поза ним. У нас були якісні, вже наші рідні "українські іноземці" – Арменд Даллку, Йован Маркоський, Філіп Деспотовський, Дебатік Цуррі. Ці хлопці дійсно професіонали, які давали нашому колективу свою родзинку.

Готуючись до фінального матчу з Шахтерем, тренерський штаб прорахував усе до дрібниць. На той час Шахтар був дуже потужною командою – поганяв пів Європи! Але ми підготувалися до цього матчу, і зі стартовим свистком, завдяки підтримці полтавських уболівальників, забули про все. Ми вірили, що порядок б'є клас. Якраз у цьому матчі це й спрацювало — грали дисципліновано, дуже сконцентровано, віддавалися на кожному клаптику поля і дочекалися свого моменту.

У тому голі, який ви згадали, я просто поставив крапку. Там було перехоплення в центрі поля, Йован Маркоський індивідуально розігнав атаку, пробив, а я зіграв на добиванні. Забивши цей м'яч, ми повірили, що можемо взагалі виграти матч. Коли пролунав фінальний свисток, ми ще не розуміли, що написали історію полтавського футболу, виграли Кубок України. Вже наступного дня ми про все прочитали в газетах.

– Ви згадали про шалену підтримку фанатів. Пригадайте, як 15 років тому вас зустрічала Полтава.

– Коли виїхали з Дніпра, настало спустошення, адже дуже багато емоцій ми залишили на футбольному полі. В автобусі панувала тиша, яку переривали тільки дзвінки та SMS. Сідала батарейка, закінчувалася енергія. Але щойно ми заїхали в Полтаву, перед містом нас зустріла шалена колона автомібілів наших фанатів. Вони просили, щоб ми всі поїхали на стадіон, біля якого зібралися ще кілька тисяч людей. Це закарбувалося в пам'яті. Нас зустрічали як рідних полтавців, які створили історію для клубу та міста.

Потім ми зібралися в тісному колі, згадували дуже непростий шлях, який пройшли. Дорогою до фіналу ми обіграли донецький Металург, який на той час був дуже потужною командою. У півфіналі ми перемогли харківський Металіст – той Металіст Маркевича ого який був!

Сказати, що ми випадково виграли Кубок України не можна, адже пройшли дуже потужні команди. І в той день ми заслужили везіння — Бог був на нашому боці. Фаворитом і сильнішою командою був Шахтар, але так трапляється у футболі. Це спорт.

– Завтра приїдете підтримати команду?

– Я планую бути на цьому матчі, мені дуже цікаво. Я спостерігаю за Ворсклою, яка цього року, на жаль, виступає в чемпіонаті не найкращим чином. У деяких матчах полтавці грали цілком потужно, але через окремі помилки втрачали очки. Але ми маємо розуміти, що Кубок – це окремий турнір, у якому все вирішує один матч.

Безумовно, Шахтар – це потужна команда, чемпіон України, локомотив нашого чемпіонату, і Ворсклі буде непросто, але це фінал і це футбол!

Володимир Чеснаков

– 15 років тому ви були наймолодшим гравцем команди Миколи Павлова. Які враження закарбувалися в молодого Чеснакова про історичний фінал-2009?

– Так, дійсно, тоді я був наймолодшим гравцем команди, а зараз – найстарший. Емоції з того дня як зараз у моїй пам'яті. По-перше, для Ворскли, міста та області вихід у фінал вже був великим успіхом. Але Микола Петрович сказав нам: "Грати у фіналі і виграти його – це дві різні речі". Він так налаштовував нас на фінал, ніби це наша остання гра в житті.

Плюс у нас була не просто команда, а сім'я, тому що колектив був надзвичайно дружнім, усі підтримували один одного – це стосується не тільки футболістів, а й тренерського складу, адміністраторів, масажистів, лікарів та всього клубу разом із нашим керівництвом. Це згадується перш за все.

– У Дніпро тоді приїхали 7 тисяч уболівальників з Полтави. Це був неповторний матч.

– Так, пам'ятаю, як на шляху до Дніпра нам траплялися одні помаранчево-чорні кольори Шахтаря. Думаємо: "Та де ж наші вболівальники?". А коли під'їхали ближче до стадіону – вже й з нашими, "біло-зеленими" шарфами та футболками ходять фанати. А потім, пам'ятаю, як на останніх хвилинах матчу, коли Шахтар чинив на нас великий тиск, ми видихали в унісон із нашими вболівальниками, які розташовувалися за воротами Сергія Долганського.

А вже на шляху в Полтаву ми зупинялися на кожній заправці, щоб, скажімо так, "дозаправитися", то вболівальники також там були і ми обіймалися та фотографувалися з ними. Ця дорога зайняла багато часу, бо за кожної нагоди ми зупинялися і раділи разом із нашими фанатами. Вболівальники та команда були єдиним організмом.

Я впевнений, що завтра підтримка не буде такою великою по кількості, але по якості не поступатиметься тій, що була 15 років тому в Дніпрі.

– Я був на півфіналі й побачив такий цікавий момент – після перемоги над Поліссям Ворскла пробігла кілька кіл навколо поля. Можливо, це якийсь ритуал з 2009 року?

– Ні, такого ритуалу немає. Якщо хтось бігав, то, можливо, це наш тренер з фізпідготовки Вадим Сапай дав комусь завдання допрацювати. Але це ніяк не пов'язано з якимись забобонами та ритуалами. Я вважаю, головне – бути сім'єю та командою, підтримувати, підбадьорювати один оного, бути чесним перед собою, чесно робити свою справу. А там усе прийде. Як дасть Боженька, так воно і буде.

Григорій Ярмаш

– Передивлявся ваш післяматчевий коментар, Ви тоді сказали: "Ми не знаємо, що зробили. Кажуть, що ми Кубок виграли!" З того легендарного матчу минуло майже 15 років, зараз є усвідомлення, що Ви увійшли в історію?

– Звісно, є такі відчуття. Ми не переписали, а написали історію Ворскли. Коли заходиш на стадіон Ворскла через центральний вхід, там є плакат, присвячений Кубку України. Я сподіваюся, що після завтрашньої гри з іншого боку з'явиться ще один плакат. А історія, яку ми написали 15 років тому, ще жива. Зараз, коли заходиш на стадіон, то приємно згадувати такі часи.

– Звісно, якщо Ворскла переможе в Кубку, то буде не до святкувань, оскільки це недоречно під час війни. Пригадайте, як було 15 років тому, бо для Полтави ця перемога стала унікальною подією.

— Так, був топовий рівень. Підтримка вболівальників на "Дніпро-Арені" була просто божевільна. Думаю, весь стадіон тоді вболівав за нас. Микола Петрович, у якого багато друзів у Дніпрі казав, що місто підтримуватиме нас.

Відстань із Дніпра до Полтави невелика, але дорога тривала дуже довго, бо ми зупинялися на заправках, вболівальники супроводжували нас на машинах аж із "Дніпро-Арени" до стадіону "Ворскла". Коли приїхали на стадіон, тут уже було близько тисячі вболівальників. Емоції були просто неперевершені.

А найбільше святкування було, коли перед початком нового сезону керівництво клубу та влада міста організували великий концерт, на якому виступали знамениті українські артисти. Звісно, як ви кажете, зараз радість буде, але не такою емоційною, бо в країні, на жаль, не до радощів.

– Які очікування від завтрашнього матчу? Чи вдасться хлопцям повторити ваш успіх?

– Можливо, все можливо. Головне – віра в себе, у партнерів, у команду. Зараз у Ворскли невдала серія за результатами, а не за грою. Команда виглядає дуже гідно, але все упирається в результат. Але я думаю, що на одна гру можна налаштуватися так, щоб обіграти будь-якого суперника. Без прогнозів, але, сподіваюся, що історія повториться. Буду вболівати і за пацанів, і за тренерський штаб, і за керівництво. За футбольний клуб "Ворскла".

– Приїдете наживо підтримати?

– Ні, у нас же робота, тренування (Григорій входить до тренерського штабу Віктора Скрипника в Металісті 1925 – прим.). Сподіваюся, привітаю Ворсклу з перемогою того ж дня або на наступний. З цими ж пі####ми матч можуть і на наступний день перенести...

Дмитро Єсін

– Розкажіть, як Микола Павлов налаштовував команду. Можливо, це надихне гравців Ворскли, які завтра боротимуться за Кубок України з Шахтарем.

– Думаю, хлопцям, які гратимуть у фіналі завтра, не потрібна додаткова мотивація. Скажу лише, що без фарту не обійтися, у футболі він відіграє величезну роль. Тому насамперед бажаю везіння. Зрозуміло, що Шахтар зараз у чудовій формі, але 15 років тому вдалося нам, тож завтра і в них є великий шанс увійти в історію.

Спочатку частина команди, зокрема й ми з Олегом Краснопьоровим, не планували повертатися у Полтаву після матчу. Ще до гри ми вирішили їхати до Маріуполя, тож взяли з собою жінок та дітей. Але після перемоги плани змінилися: всі разом поїхали в Полтаву, де під бурхливі оплески нас зустріла велика кількість уболівальників. Це були неймовірні враження.