Італія, яку побудував Манчіні – нетипова, атакувальна, розумна

"Навіщо мені розминатися? Ми не збираємося грати внічию, ми на межі провалу і нам потрібно вигравати, випускайте нападників!"

Слова Даніеле Де Россі, сказані 13 листопада 2017 року на адресу помічника головного тренера, вже навряд чи могли на щось вплинути. Збірній Італії потрібно було забити у ворота Швеції один гол, щоб перевести гру до овертайму, але на полі була цілковита безнадія, тому "Адзуррі" не вийшли на чемпіонат світу вперше з 1958-го.

Ходили балачки, що ще під час відбіркового раунду, коли катастрофи можна було уникнути, гравці збірної хотіли просити президента італійської федерації футболу Карло Тавеккьо про звільнення Джамп’єро Вентури. Після поразки від шведів 69-річний аленаторе таки пішов, але не відразу і не сам – його було відправлено у відставку.

Стан, насамперед психологічний, в якому тоді опинилось італійське футбольне суспільство, складно описати. Навіть слово "шок" точно не передасть усього. Всі були сердитими на тренера, але також розуміли, що не лише в цьому слід шукати причину, а футболістів називали ледь не найслабшим поколінням з часів середини минулого століття. Залунали розмови про ліміт на легіонерів у Серії А.

Поки федерація шукала нового тренера, збірну довірили Луїджі Ді Б’яджо, який до того вже не один рік працював із молодіжкою. Під керівництвом Луїджі "Скуадра Адзурра" провела дві товариські гри проти Аргентини та Англії – то був перехідний період. А тим часом в публічному полі гуляли здогадки про нового аленаторе, були навіть чутки про Карло Анчелотті.

Втім, вибір здивував – Роберто Манчіні. У легенди "Сампдорії" була неоднозначна тренерська репутація. З одного боку, три скудетто (один з яких виграний у кабінеті) з "Інтером" та перший титул із "Манчестер Сіті" в епоху шейхів, а з іншого – періоди заробітків у "Галатасараї" та "Зєніті". Ба більше, мало хто міг конкретно охарактеризувати стиль тренера Манчіні, а дехто називав його просто фізруком.

До тренерського штабу також увійшли Джанлука Віаллі, Альберіґо Евані, Аттіліо Ломбардо та Фаусто Сальсано – зі всіма Манчіні перетинався у "Сампдорії" за часів ігрової кар’єри. Новий аленаторе відразу дав зрозуміти, що збірна відкрита для всіх футболістів з італійським паспортом. Шанс отримав навіть Маріо Балотеллі, який забив у дебютному для наставника матчі проти Саудівської Аравії. Ще у двох наступних товариських іграх проти Франції та Нідерландів стало зрозуміло, що Італія гратиме за схемою 4-3-3, футбол стане більш вертикальним та сучасним.

Однак вже на старті Ліги націй, після домашнього матчу проти збірної Польщі, стало ясно, що перебудова не буде легкою – "Адзуррі" врятувалися від поразки лише наприкінці завдяки голу Жоржиньйо з пенальті. А після гри в пресі лунали репліки на кшталт "у нас немає футболістів рівня Зелінські". Ентузіазму справді було мало, адже Італія почала втрачати статус топ-збірної, яку бояться. "Італія нічим не здивує – буде захищатися й контратакувати", – впевнено заявляв португалець Пепе напередодні наступного матчу.  Але це були проблеми росту.

Народження нової збірної відбулося вже через місяць у матчах-відповідях проти тих самих Польщі та Португалії. "Ми хочемо продовжити той шлях, який почали в матчі з поляками. Це правильний шлях. Ми провели відмінний матч і сподіваємося продовжити", – казав Манчіні після першого з цих поєдинків. У обох іграх "Скуадра" володіла м’ячем більш ніж 65% часу, а при втраті відразу ж накривала суперника потужним пресингом. Трійка Барелла – Жоржиньйо – Верратті в центрі поля вражала своєю впевненою взаємодією, Інсіньє почали використовувати за призначенням – від футболу Вентури не залишилося й сліду.

Кваліфікація на Євро-2020 була подолана на одному подиху. У групі, де прямими конкурентами були Фінляндія, Греція та Боснія і Герцеговина, італійці виграли всі матчі та ще за три тури до кінця забезпечили собі вихід. Критикам залишалось лише постійно нагадувати про слабкість суперників, а хвалити збірну почали навіть ті, хто зазвичай не дуже щедрі на компліменти.

Слова легендарного Арріґо Саккі:

"Збірна перетворилась на взірець для команд Серії А – вона відмовилась від гнітючого захисного стилю, який затягує нас в минуле. Манчіні є людиною, що веде національну команду в майбутнє".

Сам Роберто взимку 2020-го описував принципи команди так:

"Ми маємо багато невисоких гравців, отже, треба якомога частіше володіти м’ячем і тримати його внизу. Не потрібні подачі та кутові, потрібна гра в пас. У нас добре виходить, але ми можемо ще краще".

Чемпіонат Європи через пандемію відклали на рік, і для збірної Італії це пішло на користь. Команда стала ще зігранішою і в неї справді почало виходити ще краще, а також з’явилися нові опції для складу – Мануель Локателлі, наприклад, став відкриттям цього Євро, іноді розбиваючи, здавалось, непохитну трійку в центрі поля. На турнірі збірна Італії вже встигла побити рекорд команди Вітторіо Поццо 1930-х, зігравши 33 матчі без поразок. У плей-оф було подолано, зокрема, Бельгію та Іспанію, тому реплік "хай зіграють спочатку проти грандів" більше не чути.

Три з половиною роки тому вся Італія плакала після вильоту від шведів та була об’єднана спільним гнівним сумом. Нині Італія знову об’єдналася, але тепер вже спільним радісно-тривожним очікуванням – в неділю "Скуадра Адзурра" може виграти чемпіонат Європи. Від любові до ненависті один крок, від статусу середняка до топ-збірної – один Манчіні.

Андрій Дунець, Чемпіон (тг-канал автора)