Грав за шахову корону проти Ботвинника та виступав проти режиму: геній 20 сторіччя з України Давид Бронштейн
19 лютого виповнюється 101 рік з дня народження Давида Бронштейна, видатного шахіста, дворазового чемпіона СРСР, який 1951 року зіграв внічию матч за титул чемпіона світу проти Михайла Ботвинника.
Українська земля породила велику кількість знаних майстрів шахової гри. Це не дивно: адже в Україні проходила за царських часів смуга осілості, де було дозволено проживати євреям. А шахи, як відомо, свого часу вважались ледь не національним видом спорту у євреїв.
Найбільших успіхів серед цих українських шахістів-євреїв досяг Давид Бронштейн, якого багато фахівців вважають найкращим гравцем серед тих майстрів, кому не судилося стати чемпіоном світу. Інколи його порівнюють з некоронованим чемпіоном світу Полом Морфі, який був визнаним творцем інтелектуальної гри.
Спортивними досягненнями доля його також не обділила. Бронштейн був дворазовим чемпіоном СРСР (1948 і 1949); чотири рази брав золоті медалі Всесвітніх шахових олімпіад у складі збірної СРСР (1952, 1954, 1956 і 1958); двічі ставав чемпіоном Європи в командній першості (1957, 1965); був міжнародним гросмейстером з 1950 року (коли звання було засновано).
Але головною подією його спортивного життя був, безумовно, той драматичний матч проти Михайла Ботвинника.
Давид з Білої Церкви
Давид Іонович Бронштейн народився 19 лютого 1924 року в Білій Церкві у сім'ї працівника борошномельної промисловості Йохонона (Іони) Бронштейна та Естер-Малки (Марії) Аптекар, яка на той час завідувала жінвідділом. Батько, уродженець Ротмістровки на Черкащині, був членом Бунда (єврейської соціалістичної партії), учасником Першої світової війни.
У 1926 році родина переїхала до Бердянська, а 1930 року – до Києва. Грати у шахи Давида навчив батько, коли хлопцю було шість років. Хлопець займався в шаховому клубі Київського палацу піонерів під керівництвом відомого майстра Олександра Константинопольського, уродженця Житомира.
Певні обставини визначили життєвий шлях Давида та міцно пов’язали його з шахами. У 1935 році батька, який працював директором млина на Подолі, виключили з партії та розжалували у робітники того ж млину. А в грудні 1937 року Іону Бронштейна було заарештовано як "ворога народу" і засуджено на 7 років таборів.
Після цього для Давида, який мріяв вступити на факультет математики Київського університету, така можливість закрилась. Хлопець цілком зосередився на шахах. Вже у 15 років (1939) він посів друге місце у чемпіонаті Києва, а за рік став другим на чемпіонаті України 1940 позаду Ісаака Болеславського і отримав звання майстра спорту СРСР. Згодом Ісаак Єфремович Болеславський, уродженець Золотоноші, став дуже близьким другом і шаховим компаньйоном Бронштейна. Пізніше, 1984 року, Давид Іонович одружився з дочкою Болеславського, Тетяною.
Коли почалась німецько-радянська війна, Давид Бронштейн пішки залишив Київ та врешті опинився на Кавказі, де 1942 року заробляв сеансами одночасної гри в шахи в шпиталях. Потім він часто казав, що його переслідує доля мандрівника. Його не взяли в армію через сильну короткозорість, але відправили будівельником на відновлення зруйнованого Сталінграда.
Він працював у тилу різноробом на місцях реконструкції пошкоджених війною будівель. Та продовжував грати в шахи. У 1944 Бронштейн дебютував на чемпіонаті СРСР, де посів скромне 15 місце, але зумів обіграти чемпіона Михайла Ботвинника! З того часу його шахова майстерність почала різко зростати: на чемпіонаті СРСР 1945 року він посів третє місце (позаду Ботвинника та Болеславського, з якими зіграв унічию) та виграв обидві партії на десятій шахівниці у знаменитому командному радіоматчі СРСР проти США. Це була вагома заявка на приналежність до світової шахової еліти.
У 1944 році Бронштейн познайомився з офіцером НКВС Борисом Вайнштейном, який був великим поціновувачем шахів. Вайнштейн організував переїзд Давида до Москви в якості інструктора спортивного товариства "Динамо" ба навіть поселив його у своїй квартирі.
Зліт на вершину
У ці роки Бронштейн двічі стає чемпіоном СРСР (1948 – разом з Олександром Котовим, 1949 – разом з Василем Смисловим). Першим успішним міжнародним турніром для Бронштейна був міжзональний турнір у Сальтшебадені 1948 року, який він виграв. У 1950 році він здобув звання гросмейстера. А перемога в міжзональному турнірі кваліфікувала його до турніру кандидатів 1950 року в Будапешті, де Бронштейн поділив 1 місце з Болеславським. Матч між ними вирішував, хто гратиме із чемпіоном світу Ботвинником; у тяжкій боротьбі перемогу здобув Бронштейн.
15 березня – 11 травня 1951 року в Москві пройшов матч на звання чемпіона світу, в якому 39-річний чемпіон Михайло Ботвинник захищав титул проти претендента, 27-річного Давида Бронштейна.
Бронштейн і Ботвинник мали дуже несхожі стилі гри, особливості характеру та стиль життя, і не любили один одного. Ботвинник був фаворитом еліти радянської влади, науковцем, а Бронштейн – сином засудженого "ворога народу", вчорашнім чорноробом на будівництві.
Треба зауважити, Ботвинник після здобуття титулу на матч-турнірі 1948 року три роки готував докторську дисертацію з електротехніки та не грав у турнірах. Він підійшов до матчу з Бронштейном не в кращій формі. Чемпіон грав невпевнено, часто потрапляючи в цейтноти.
Як згадував Бронштейн, "партії матчу відрізнялися хаотичним характером боротьби та безліччю неточностей". Втім, обидва учасники показували високу якість гри; у матчі чотири рази змінювався лідер. Бронштейн виграв 22 партію і вийшов уперед на очко, але у нього трапився нервовий зрив. Він вийшов на 23 партію, в якій, недооцінивши труднощі ендшпілю, зазнав поразки. Остання партія закінчилася внічию, і Ботвинник, згідно з регламентом ФІДЕ, зберіг у себе звання чемпіона світу (12:12).
Бронштейн пізніше написав, що можливо, це й на краще, що він не виграв титул чемпіона, оскільки його непокірливий характер та схильність до артистизму не були б у згоді з радянською бюрократією.
Завдавши Ботвиннику під час матчу 5 поразок, Давид Бронштейн став членом символічного клубу переможців чемпіонів світу Михайла Чигоріна.
Життя після Ботвинника
Давид Бронштейн брав участь у двох наступних турнірах претендентів, але обидва рази відстав від Василя Смислова на два очки: в 1953 році (Цюрих) він розділив друге місце з Паулем Кересом і Самуїлом Решевським, а в 1956 (Амстердам) – третє місце з Ласло Сабо, Юхимом Геллером, Тиграном Петросяном і Борисом Спаським (другим після Смислова став Керес).
З кінця 1950-х років спортивні результати Бронштейна пішли на спад, і він не увійшов до числа претендентів у 1959 та 1964 роках. Прагнення оригінальності поступово витісняло у грі Бронштейна спортивні завдання. Він займав місця в середині таблиці на чемпіонатах СРСР і досяг успіхів, в основному, на міжнародних турнірах.
Давид Бронштейн написав багато шахових книжок та статей. Протягом багатьох років вів регулярну шахову колонку в газеті "Известия". Мабуть, найбільше його поважають за книжку "Міжнародний турнір гросмейстерів 1953 року". Ця книжка була дуже популярною в колишньому СРСР, витримавши багато перевидань. Вона була перекладена іноземними мовами та вважається найкращим посібником з ведення середини гри.
Гросмейстер Бронштейн зробив значний внесок у теорію шахів. Його дослідження збагатили теорію та практику дебютів (королівський гамбіт, французький, сицилійський, голландський і, особливо, староіндійський захист).
Бронштейн був шаховим мрійником. Він відомий своїми оригінальними ідеями щодо популяризації шахів: він пропагував бліц, вигадав контроль часу "із затримкою", ввів цифровий шаховий годинник. З 1963 року Бронштейн часто грав проти комп'ютерних програм і, зазвичай, досягав гарних результатів. Про цей свій досвід він написав книгу "Давид проти Голіафа".
Заслуговує на повагу моральна позиція Давида Бронштейна. Так, у 1981 році він відмовився підписати колективний лист радянських гросмейстерів, які засудили "неповерненця" Віктора Корчного. До речі, на думку Корчного, саме Бронштейн глибше за всіх своїх сучасників розумів шахи.
На схилі життя, Бронштейн продовжував активно грати в турнірах. Він підтримував гарну форму (вигравши Гастінгський турнір 1994-95 у віці 70 років) та написав декілька важливих шахових книг.
Цілком поглинений шаховою творчістю, у побуті Давид Бронштейн, за відгуками сучасників, був на диво непрактичною людиною. Колеги-шахісти говорили, що Бронштейн купує подарунки за таким принципом: річ має бути дорогою, марною у побуті та незручною у транспортуванні. Гросмейстер жив дуже скромно, все життя задовольняючись малим. Беручи участь у турнірах, він отримував стипендію 130–140 рублів.
Потім його цих грошей позбавили – за зниження спортивних результатів – і запропонували вийти на пенсію як інструктор товариства "Динамо". Він відмовився і цілий рік збирав довідки. Сім'я жила лише на зарплату третьої дружини шахіста – Тетяни Ісааківни Болеславської, мистецтвознавця, доцента Білоруського державного університету. У результаті Давиду дали персональну пенсію місцевого значення – 100 рублів. Прожити в Москві на такі гроші було неможливо, тому родина переїхала до Мінська, на батьківщину Тетяни.
Ісаак Болеславський, друг та суперник Бронштейна, не побачив його у статусі свого зятя: він помер ще 1977 року, а Давид Іонович одружився з Тетяною, яку знав ще маленькою дівчинкою, у 1984 році. Так склалася доля. Родина Болеславських мешкала в Мінську з 1951 року: Ісаак Єфремович переїхав туди зі Свердловська (нині Єкатеринбург), де він жив після евакуації з часів війни.
В останні роки життя здоров'я Давида дуже погіршилося. Він страждав на глаукому, але не лікувався, втративши інтерес до всього. За спогадами Тетяни Болеславської, останнє, що зацікавило її чоловіка, були події 2004 року у його рідному Києві. Під час помаранчевої революції по телевізору показали будинок, в якому він жив – старий царський будинок на вулиці Пушкінській із закругленими вікнами. Гросмейстер дізнався про рідні місця і довго не міг заспокоїтися.
"Все життя він почував себе киянином", – стверджує Тетяна Ісааківна.
Бронштейн хворів на гіпертонію, в грудні 2006 року в нього трапився інсульт. У лікарні лікарі констатували великий крововилив у мозок. Бронштейн перебував у свідомості та навіть міг говорити; перед смертю він повторював:
"Я помру, і зі мною помре цілий пласт шахової культури".
Великий шахіст з України пішов з життя 5 грудня 2006 року. Похований Давид Бронштейн на Чижовському кладовищі в Мінську.
"Зі смертю Давида Бронштейна з шахів пішла душа", – так написав один із шанувальників його таланту.
Нічийний матч 1951 року став для Бронштейна ідеєю фікс, і в останні роки життя він постійно повертався до теми протистояння з Ботвинником, але в історію шахів він увійшов не як невдалий претендент, а як майстер атаки й оригінальний мислитель.