Джонні Джедік: історія злетів та падінь українського земляка Роккі Бальбоа
Свого часу ми розповідали про двох уродженців Києва, які стали чемпіонами світу з професійного боксу задовго до братів Кличків – Льюїса Каплана та Бенні Басса. Цікаво, що обидва боксери зустрічались на рингу зі ще одним чемпіоном світу, що мав українське коріння.
Йдеться про Джонні Джедіка, який відомий не лише тим, що був чемпіоном світу в першій напівсередній вазі, а й тим, у кого він цей титул відібрав.
18 січня 1932 року у Філадельфії місцевий боксер Джонні Джедік (Johnny Jadick) вийшов як претендент на титул чемпіона світу в першій напівсередній вазі проти володаря титулу Тоні Канцонері, легендарного боксера, який тоді був чемпіоном світу одночасно в трьох вагових категоріях.
Бій був дуже запеклим та близьким, а за підсумками десяти раундів усі судді одноголосно віддали перемогу Джедіку. Такий результат сприйняли як велику несподіванку, враховуючи репутацію Канцонері, його рекорд (на той момент – 86 перемог при 10 поразках) та рівень опонентів, яких він перемагав. Подейкували навіть, що це, мовляв, судді виявили прихильність до господаря рингу, боксера з Філадельфії.
Втім, 18 липня того ж року в матчі-реванші, знов у Філадельфії, Джедік завдав Канцонері повторної поразки – роздільним суддівським рішенням. Канцонері був більш агресивним, проте ліві джеби Джедіка ефективно зупиняли його атаки. Хоча вже за рік Джонні Джедік позбувся титулу, його подвійна перемога над великим Тоні Канцонері увійшла до історії боксу.
Так, Джонні Джедік перемагав за очками, він не був панчером, його професійний рекорд по закінченні 14-річної кар’єри становив 164 бої: 91 перемога (16 нокаутів), 54 поразки (6), 8 нічиїх. Але ж, як бачимо, він і програвав, майже уникаючи нокаутів – бо був технічним, дуже швидким боксером і мав великий для своєї категорії зріст (174 см) та довгі руки.
Для порівняння: зріст Тоні Канцонері був 163 см, Льюїса Каплана – 157 см, Бенні Басса – 156 см. А ще Джонні мав дуже ефективний лівий джеб, який завдавав багато клопоту його опонентам.
Найцікавіше ж для нас те, що Джонні Джедік був вихідцем з лемківської родини та від народження мав ім’я Іван Дзядик, а українська діаспорна преса називала його "філадельфійський українець".
Про його біографію відомо дуже мало. Джон Джедік народився 16 червня 1908 року в Філадельфії, в районі Кенсінгтон, у родині українських іммігрантів. Там він виріс та прожив більшу частину свого життя.
Хлопець дебютував на професійному ринзі в липні 1923-го, у віці 15 років. Між липнем 1923 року та березнем 1927 року він виграв 42 з 45 боїв, програвши лише двічі та зробивши одну нічию. На початку кар'єри Джедіка у Філадельфії його тренував та просував Джонні Бернс – особливо коли він виступав в атлетичному клубі "Кембрія", де працював Бернс.
Джедік якось зізнався, що запозичив свій стиль боксу у Томмі Лограна, відомого філадельфійського боксера, чемпіона світу в напівважкій вазі, якого також тренував Бернс на початку його кар'єри. Логран відзначався своєю швидкістю.
Відома історія про те, що після його переможного бою проти майбутнього чемпіона світу у важкій вазі Макса Бера (лютий 1931) розлючений Джек Демпсі, який тренував Бера, спитав у свого підопічного:
"Чому ти не нокаутував його?" На що дотепний Макс відповів: "Та я б це зробив, якби він хоча б на секунду зупинився".
Надалі менеджером Джонні Джедіка був Томмі Вайт, а тренером – Джо Фергюсон.
У 1920-ті роки Джонні виступав у легкій вазі (до 61,2 кг). Серед його найяскравіших успіхів була перемога у 8-раундовому бою в Нью-Йорку (травень 1928) над Елом Форманом з Канади, який був чемпіоном Британської імперії.
11 січня 1929 року Джедік у Бостоні зустрівся на ринзі з Льюїсом "Кідом" Капланом. Він програв уродженцю Києва дискваліфікацією у 7-му раунді – через те, що постійно клінчував та утримував суперника.
8 грудня 1930 року Джедік вийшов у Філадельфії проти Бенні Басса. То було таке собі "філадельфійсько-українське" дербі, враховуючи, що Басс також мешкав у Філадельфії, а народився у Києві. Бенні Басс, на прізвисько "Маленька рибка", переміг за очками.
Зоряний час Джонні Дедіка прийшов у 1932 році у вигляді його переможної чемпіонської дилогії з Тоні Канцонері. Тоді титулом чемпіона світу вважалась єдина версія Національної Боксерської Асоціації (НБА). У вересні 1932 року НБА вирішила, що існує забагато вагових категорій та прийняла рішення не визнавати декілька з них – зокрема, першу напівсередню (light welterweight, до 63,5 кг).
Цей титул визнавала боксерська комісія штату Луїзіана. Саме за такий чемпіонський пояс Джонні Джедік бився 20 лютого 1933 року в Нью-Орлеані проти 22-річного Беттлінга Шоу, якому програв суддівським рішенням. Джедік мав перевагу в перших раундах, атакуючи суперника жорсткими правими та лівими хуками в голову, тоді як Шоу завдавав ударів у корпус.
Зазначимо, що Беттлінг Шоу – псевдо Хосе Переса Флореса, котрий після перемоги над Джонні Джедіком став першим мексиканським чемпіоном світу. Скільки ж їх було потім! До речі, свій титул Беттлінг Шоу втратив вже у травні того ж року, поступившись все тому ж Тоні Канцонері, який двічі відправляв його у нокдаун.
Додамо, що після першої перемоги над Канцонері до поразки від Беттлінга Шоу Джедік у ранзі чемпіона світу провів 9 боїв (7 перемог, 1 поразка, 1 нічия), але вони не вважалися титульними, оскільки всі його суперники важили понад потрібної ваги.
Вже у статусі ексчемпіона світу Джонні Джедік провів декілька яскравих поєдинків. Варто згадати його перемогу в листопаді 1933 року над дуже незручним суперником Пітом Небо, котрому він двічі програвав у 1920-ті роки.
Вагомими були перемоги над Джо Гліком (січень 1934), який двічі бився за титул чемпіона світу у легкій вазі, та Фрітці Зівіком (лютий 1935), який потім ставав чемпіоном світу в напівсередній вазі. Щоправда, Джо Глік перемагав Джедіка у 1927 році, а Фрітці Зівік взяв у нього реванш – перемога нокаутом у 6-му раунді в Пітсбурзі 11 лютого 1937 року, коли кар’єра Джонні вже йшла до заходу.
У липні 1934-го Джедік вдруге бився з Бенні Бассом у Філадельфії та знову програв у 10-раундовому бою. Серед суперників, яким Джедік поступався у пізній період своєї кар’єри, були такі відомі боксери, як Лу Амберс, дворазовий чемпіон світу в легкій вазі; Фреді Кокрен, чемпіон світу в напівсередній вазі (1941-1946); Буши Грем, чемпіон світу в напівлегкій вазі (1928); Іззі Яннаццо, який бився за титул чемпіона світу в напівсередній вазі (1936) проти самого Барні Росса…
Треба звернути увагу на більш ніж напружений графік боїв Джедіка. Наприклад, проти Лу Амберса він бився 19 березня 1934 року через тиждень після поєдинку з Тоні Фалько, а загалом з початку 1934-го на той момент вже провів 6 (!) боїв. Не дивно, що за таких умов він пішов зі спорту усього у 29 років.
З листопада 1935 року по вересень 1937 року Джедік програв усі свої останні двадцять боїв, окрім одного. Він завершив боксерську кар'єру в 1937 році після тривалого спаду, провівши свій останній бій проти Майка Піскіна 24 вересня 1937 року на своєму першому великому боксерському майданчику, стадіоні "Кембрія" у його рідній Філадельфії.
"Кембрія" це одна з історичних назв Вельсу, вихідці з якого у 1790-х роках заснували відповідне поселення в Пенсильванії.
Джонні Джедік помер 3 квітня 1970 року у своєму будинку на Вест-Сільвер-стріт у Філадельфії. Похорон відбувся 7 квітня, вранці, у католицькій церкві Святого Едмунда у Філадельфії. Його поховали на кладовищі Святого Хреста, його пережила дружина Мері.
У 1963 році Джонні Джедік був обраний до Зали боксерської слави Пенсильванії. Український земляк Роккі Бальбоа...