Юліан Бойко: Простіше психологічно грати проти представників топ-16
Український снукерист Юліан Бойко продовжує підкорювати професійний тур. Цього сезону він уже встиг здобути одну з найгучніших перемог у своїй кар'єрі, обігравши китайця Діна Джуньху – одного з найтитулованіших гравців сучасності.
Попереду на українця чекають нові серйозні випробування, зокрема зустріч із легендарним Джоном Хіггінсом на Scottish Open.
Водночас за спортивними результатами стоїть щоденна робота: тренування, пошук власної гри, психологічна стійкість і вміння справлятися з тиском професійного спорту.
"Чемпіон" поспілкувався з Юліаном про гру з кумиром Марком Селбі, роботу з новим тренером Крісом Кіганом, а також про те, як зберігати задоволення від снукеру попри всі труднощі.
– Не так давно ти здобув, напевно, найгучнішу перемогу у своїй кар'єрі. Які емоції відчував після успіху в матчі проти Діна Джуньху?
– Завжди після такої перемоги над топгравцем почуваєшся неймовірно. Саме заради таких моментів спортсмен тренується та вдосконалюється – щоб перемагати на головній арені, перед глядачами та в протистоянні з відомими гравцями.
Такі успіхи відчуваються зовсім інакше, ніж перемоги у кваліфікації. Проте вже за кілька годин потрібно думати про наступний матч і готуватися до нього, тому я дав собі досить обмежений час, щоб насолодитися перемогою.
Так, відчував радість, але досить швидко думками перемкнувся на наступну гру.
– Наступний матч – проти твого кумира Марка Селбі. Досвід протистоянь із топгравцями в тебе вже був, але чи відчував якийсь додатковий мандраж перед грою або під час неї?
– Якщо чесно, то ні. Навпаки, можливо, навіть трохи простіше психологічно грати проти представників топ-16. З певної точки зору ти для них – андердог. Ніхто не очікує, що ти переможеш. Це знімає з тебе тиск і психологічну напругу.
Я просто хотів насолодитися моментом. Відчував, що перебуваю в хорошій формі, тому зможу нав'язати боротьбу. Сильного хвилювання не було.
Трохи позначився хіба що пізній початок матчу. Ми й завершили його близько опівночі. Відчуваю, що в такий час, коли ти вже стомлений, напруги взагалі немає. Просто зосереджуєшся на кожному ударі. Мені поки що складно грати пізні матчі.
– На сторінці Iulian Boiko Team було трохи інформації про цю історію, але все ж пригадай момент, коли тобі вдалося зіграти фрейм проти Марка ще в зовсім юному віці.
– Мені тоді було 12 років. Це був перший наш приїзд до Англії, до Star Snooker Academy. Так збіглося, що Марк тоді проводив спаринг із моїм теперішнім тренером Крісом. Вони закінчили тренувальну гру, і Марк погодився зіграти кілька фреймів із різними юніорами. Нас було двоє чи троє.
Звісно, для мене, як для дитини, це стало величезним натхненням продовжувати займатися снукером, адже Марк завжди був моїм кумиром. І досі ним залишається.
– Із Крісом Кіганом ти розпочав співпрацю кілька місяців тому. Як проходить ваша спільна підготовка?
– Мабуть, найбільше ми працюємо над контролем битка, серійністю та дальніми ударами. Звичайно, приділяємо увагу й усім іншим компонентам гри.
Кріс пропонує нові ідеї, нові вправи. Є чітка тренувальна дисципліна. Мені загалом усе подобається.
– Ти кваліфікувався на Scottish Open, здолавши Бена Мертенса. Бельгієць свого часу чимало попив крові в тебе на молодіжному рівні. Цього сезону ти вже обіграв його з рахунком 4:0 у кваліфікації Northern Ireland Open. Тепер у кваліфікації Scottish Open поступався 0:2, але зумів здійснити камбек. Чи стала додатковою мотивацією обставина, що матч припав на твій день народження?
– Якщо чесно, це був складний період кваліфікаційних матчів. По-перше, у першій грі Бен продемонстрував просто неймовірний рівень. Так, я припустився кількох помилок, але зазвичай навіть після них залишаються шанси. Проте того дня Бен діяв чудово. Лише в одному фреймі я міг зачепитися за боротьбу. За рахунку 2:0 йому ще й трохи пощастило на останній червоній кулі.
Перед останнім кваліфікаційним матчем я замінив наклейку на киї. Із нею були проблеми, через які гра взагалі не йшла. Тому вирішив, що варто щось змінити.
Навіть за рахунку 0:2 до останнього вірив, що можу переломити хід гри. Намагався дотримуватися свого плану. Пам'ятаю, що мені вдалося зробити кліренс приблизно на 60 очок. Після цього ввійшов у гру, спіймав ритм.
У вирішальному фреймі ми обоє помилялися, але на початку я отримав перевагу приблизно у 30 очок. У кінцівці це стало вирішальним.
Було дуже приємно виграти цей матч, ще й у свій день народження (посміхається – прим.). Тепер знову матиму нагоду зіграти проти легенди снукеру (суперником Юліана буде Джон Хіггінс – прим.), ще й на його батьківщині, перед його вболівальниками. Дуже чекаю цього моменту та готуюся. Але не лише до цього матчу – хочу загалом добре провести решту сезону.
– Марк Аллен зараз є одним із головних героїв новин у світі снукеру. На жаль, причини, через які він опинився на перших шпальтах спортивних медіа, не надто радісні. У зв'язку з цим хочу запитати: як ти справляєшся з тим, що снукер може серйозно впливати на ментальне здоров'я? Напружені фрейми, невдоволення власною грою, чотири-п'ять годин тренувань. Як виходиш із цього рутинного психологічного тиску та чим відволікаєшся?
– Мені здається, впоратися з усім допомагає родина – моя дівчина, батьки. Та й загалом люди, які мене оточують, дуже позитивні. Вони завжди підтримують мене незалежно від результатів.
Ми дивимося лише вперед, рухаємося далі та робимо висновки після турнірів, якщо щось не виходить.
Для мене найголовніше – насолоджуватися грою. Поки що так і є. Якщо я буду мучити себе снукером, то не бачу сенсу в нього грати. Мені подобається відчувати тиск, напругу, адреналін від гри, боротися зі своїми емоціями.
Мені подобається бути спортсменом. За весь час виступів, звичайно, було чимало поразок, іноді дуже прикрих. Але водночас у мене є чим пишатися – і з погляду результатів, і з погляду самої гри. Я вже звик нормально реагувати як на невдалі матчі, так і на успіхи.
Іноді після перемоги емоційно буває навіть складніше налаштуватися на наступні матчі. Відчувається приплив емоцій: у тебе беруть інтерв'ю на арені, вітають. Потім повертаєшся додому, певний період турнірів немає, і ти починаєш сумувати за цим драйвом, за відчуттями змагань. Для мене це стає додатковою мотивацією, щоб ставати ще кращим.
– Ти згадав про підтримку родини. Не секрет, що ти живеш то в Англії, то в Польщі, тоді як мама залишається в Україні. Нещодавно був період без турнірів. Чи вдалося тоді зустрітися?
– Так, мама приїжджала на кілька днів до Варшави. Я дуже ціную такі моменти, коли нам вдається побачитися. Розумію, що це життя спортсмена: у мене то турніри, то тренування, а в мами – робота в Україні.
Але ми знаходимо час одне для одного. Ми знаємо, що рухаємося вперед. Це найважливіше.