Дериземля: Не розумію причини завершення кар'єри братами Бо
У п’ятницю, 21 березня, у норвезькому Голменколлені стартує останній етап Кубку світу з біатлону сезону-2024/25. Цей старт стане останнім для легендарних норвезьких спортсменів – братів Йоганнеса та Тарея Бо.
"Чемпіон" попросив поділитися думкою про завершення кар’єри титулованими братами-норвежцями триразового чемпіона Європи, дворазового призера чемпіонатів світу, а нині першого віцепрезидента Федерації біатлону України Андрія Дериземлю.
Також в ексклюзивному інтерв'ю нашому виданню Андрій Дериземля прокоментував рішення Віталія Мандзина пропустити юніорський чемпіонат світу 2025 і поділився думкою про стрімкий розвиток Олени Городної та Олександри Меркушиної.
– Пане Андрію, у 2013-му, в дебютній особистій гонці Йоганнеса Бо на Кубку світу в Голменколлені, ви здобули бронзу – останню в кар'єрі медаль, а Тарей Бо ту гонку виграв. Що можете пригадати про той спринт? Чи вірили тоді, що Йоганнес зможе стати новим королем біатлону?
– Якщо чесно, вже так не пам'ятаю. Але, так вже історично склалося, що вся збірна Норвегії, в принципі, завжди розглядається як претенденти на перемогу, медалі. І навіть попри те, що він тоді був дебютантом, потенційно Йоганнес все одно міг розраховувати на нагороду. Однак, чесно кажучи, саме тоді я його не пам’ятаю.
Пам’ятаю вже у 2014 році, коли Йоганнес почав такий серйозний хід показувати, вже призи з’явилися. А так сказати, що відразу можна було побачити, що це буде лідер і досягне тих висот, що він досяг, напевно, було складно. Але вже через рік-другий було видно, що це людина, яка буде показувати такі результати.
– Ви сказали, що кожен з норвезьких біатлоністів може потенційно претендувати на медаль. Невже не слідкували за ним?
– Саме за ним ні. Слідкуєш за тими, хто вже проявив себе. Коли ти виступаєш, і там проходять навіть 3-4 місяці змагання, ти вже просто кожного суперника знаєш: який у нього потенціал, який він може показати хід. А як правило, спортсмени виступають довгі роки, один з одним конкурують на дистанціях. Знаєш, хто стріляє більш стабільно – навіть лежачи або стоячи. Для чого? Тому що там буває така контактна боротьба, і ти розумієш, що десь можна обійти на дистанції тих навіть норвежців.
Наприклад, Крістіансен. Він ніколи, коли я бігав, не показував високий хід на дистанції, але стріляв добре. Були такі ситуації, що ти біжиш з ним, і розумієш, що від нього можна десь по дистанції відірватися. Якщо я стріляв гірше, то потім був час десь відіграти відставання на дистанції. Тобто всі спортсмени вивчили один одного за ці довгі роки, вже знають, хто на що здатний.
– І все ж таки, з Йоганнесом у вас були якісь тактичні дуелі, думали про нього особисто під час гонок?
– Ні, не пам'ятаю. З ним я не довго бігав, тому що я закінчив у 2014 році якраз, тож з ним особисто не пам'ятаю.
– Як вважаєте, чи остаточно Йоганнес завершує кар'єру? Адже ще залишились рекорди, які йому не вдалося побити. Чи може він захотіти повернутися після певної паузи?
– Якщо чесно, я до кінця так і не розумію причину того, що вони завершують після цього сезону. І Йоганнеса маю на увазі, і Тарея. Ба більше, я з багатьма колишніми спортсменами спілкувався й просто ніхто не розуміє цього. Для мене це буде завжди загадкою, особливо молодший Бо.
Якщо про старшого ще можна сказати, що віковий, можливо, є травми, набігався, то рішення молодшого для мене є загадкою – абсолютно не зрозуміле. Логічно було б завершити після Олімпійських ігор, а так… Майже посеред сезону це оголосити, і потім завершити. Якщо чесно, у мене особисто виникає багато запитань.
– Тоді перейдемо до справ нашої збірної. Чи правильним було рішення, що Мандзин виступав не на юніорському чемпіонаті світу, а на Кубку світу?
– Потрібно розуміти його фізичний стан, психологічний, взагалі атмосферу в команді, пріоритети й бачення спільно з тренерським штабом. Особисто я б краще виступав на юніорському чемпіонаті світу. Хоча, знову ж таки, які там були терміни по часу. Зручно це було, чи незручно. Вже не пам'ятаю по датам проведення турнірів. Для чого йому можна було виступати на чемпіонаті світу? По-перше, він хороший перспективний спортсмен. І якщо зараз він зміг би завоювати медаль, це була б додаткова мотивація, додаткова впевненість. Чому він відмовився їхати, я не знаю. Етапів Кубку світу буде ще багато. А от юніорських чемпіонатів світу в нього вже не буде.
– А з тренерським штабом чоловічої команди, особисто Надією Бєловою, ви це питання обговорювали? Чи це була виключно прерогатива тренерів?
– Я не обговорював, з цього приводу ні. Знаю, що там думки розходились, але, в принципі, це було спільне їх рішення.
– Тоді перейдемо до жіночої збірної. Як зробити так, щоб не "загнати" зараз молодих біатлоністок – Олену Городну, Олександру Меркушину?
– Для мене була колись дуже показовою історія про збірну Норвегії. Навіть не пам'ятаю, хто розповідав, чесно кажучи. Десь на Олімпійських іграх ми сиділи на вечері, і мені розповіли про особистого тренера Нортуга (Петтер Нуртуг – дворазовий олімпійський чемпіон Ванкувера-2010 в лижних гонках – Прим.), на жаль, не пам'ятаю його прізвища. Петтер відібрався на Олімпійські ігри 2006, а тренер його не відпустив. Сказав, що ще рано. Мовляв, ти там не продемонструєш результат. Він там ледве відібрався, останнім у команді. Можливо, стартував би, можливо – ні. Тренер сказав, що якщо ти виступиш там невдало, це тебе може зламати. Потрібно їхати й бути готовим до таких змагань.
Наскільки це правдива історія я не знаю, але… В нашому випадку, як не зламати спортсменку, як мотивувати, як вийти на пік форми – це вже залежить, в першу чергу, від тренера збірної команди. І, безумовно, від самих спортсменів.
Чому я розказав про Нортуга? Тому що, наприклад, та ж Меркушина тренується й прислухається до свого батька. І тут вже від них залежить, що там форсувати, чи не форсувати. Те ж стосується і Городної.
Але вони вже дівчата, які виступають на рівні збірних, на етапах Кубку світу. Вже розуміють ці навантаження, цю відповідальність. Тим більше, що зараз змінюються пріоритети тренувань. Скажімо, у 2000-х роках, в нашій збірні був чіткий план: є тренування, наприклад, дві години, і всі мають відпрацювати дві години. То зараз, я впевнений, якщо спортсмен почувається не дуже, він може підійти до тренера й замінити тренування, або зробити менше чи більше, залежно від самопочуття.
Тому тут таке спільне бачення має бути, симбіоз тренера та спортсмена, Щоб не загнати, не форсувати. На мою думку, це тільки так.
– Як вважаєте, чи зможе Ірина Петренко повернутися на високий рівень після того, як у неї діагностували астму?
– На жаль, вже багато років поспіль Ірину переслідують травми різного характеру, Тому, чесно скажу, не спілкувався й не хочу зараз коментувати це. Я не знаю ступінь, складність хвороби…
Але, на жаль… Ірина має то одну травму, то іншу. І мені прикро, що як тренувальні збори, то наче все добре, а коли починаються змагання – одразу вилазять ці болячки, травми...
– Розкажіть про плани на весну: чи відомо, коли розпочнеться перший збір у підготовці до олімпійського сезону, скільки триватиме пауза після чемпіонату України?
– Ще немає таких планів. Як правило, коли закінчиться сезон, будуть писатися плани, тренери будуть подавати запити. Наразі такого немає.
Але скажу як колишній спортсмен, що для спортсменів різних збірних команд підготовка не закінчується. І нас завжди тренери налаштовували, що навіть весною, коли завершується сезон, ти можеш відпочити й нічого не робити п’ять днів. Далі ти мусиш якесь тренування зробити. Це може бути ігрове тренування, тренажерний зал, крос, велосипед… Я пам'ятаю, як Микола Зоц колись казав, що умовно п'ять днів ви можете нічого не робити. Але не більше. Від трьох до п'яти, скажімо.
Спортсмени на такому рівні мають підтримувати фізичну форму майже постійно. В першу чергу, це особливо важливо, коли такі весняні паузи. А перші збори, як правило, починаються у середині-кінці травня.
