Боб Бімон – володар олімпійського рекорду, який тримається вже 57 років
29 серпня виповнюється 80 років Бобу Бімону – легендарному легкоатлетові, який на Олімпійських іграх 1968 року стрибнув у довжину на 8,90 м. Цей світовий рекорд, який перевищив попередній на 55 см (!), простояв майже 23 роки, а як олімпійський рекорд тримається по сьогоднішній день, тобто вже 57 років.
Для порівняння: переможець чемпіонату Європи 2026 грек Мільтіадіс Тентоглу виграв змагання з результатом 8,44 м.
Типовий шлях чорного хлопця з нетрів Нью-Йорку
Роберт Бімон народився 29 серпня 1946 року в Південній Ямайці, бідному негритянському районі великого нью-йоркського району Квінс. Дитинство хлопця пройшло у муніципальному житловому комплексі "Ямайка Хаус".
Він ніколи не бачив свого рідного батька, який помер за два тижні до його народження. А його мати, Наомі Браун Бімон, у 25-річному віці померла від туберкульозу, коли Бобу було 11 місяців. Хлопчик жив у перенаселеній квартирі серед алкоголіків та наркоманів разом із вітчимом, який його часто бив, та бабусею, яка годувала родину, підробляючи прибиральницею.
До 13 років Боб перебував у вуличній банді, торгував на вулиці марихуаною і в майбутньому бачив себе наркодилером, який керує дорогою машиною та розплачується стодоларовими купюрами.
Його виключили зі школи за те, що він вдарив вчителя під час бійки на шкільному подвір'ї та звинуватили у нападі та побитті. Однак замість тюремного ув'язнення хлопця відправили до школи для неповнолітніх правопорушників, де, серед іншого, він почав займатися легкою атлетикою.
"Я пробував майже всі бігові дисципліни і або фінішував останнім, або взагалі не фінішував, – згадував Бімон в інтерв'ю виданню Guardian. – Це був дуже розчаровуючий час. Але якось один хлопець захворів і не зміг змагатися у стрибках у довжину. Мені дозволили зайняти його місце. Мій перший стрибок був 19 футів (5,7 м). Я переміг, і мені дали медаль. Це був початок".
Боб збагнув, що спортивний успіх – це єдиний шанс для нього вирватись зі злиднів та уникнути криміналу. На перспективного юнака звернув увагу відомий тренер з легкої атлетики Ларрі Елліс. Почалися серйозні тренування, прийшли перші перемоги.
Бімон розпочав свою кар'єру в коледжі Державного сільськогосподарського та технічного університету Північної Кароліни, щоб бути ближче до своєї хворої бабусі. Після її смерті він перевівся до Техаського університету в Ель-Пасо (UTEP), де отримав стипендію з легкої атлетики.
У 1965 році Бімон встановив національний студентський рекорд у потрійному стрибку. У 1967 році він виграв титул чемпіона AAU (Аматорської легкоатлетичної спілки) у стрибках у довжину в приміщенні та здобув срібну медаль на Панамериканських іграх. На обрії замайоріла Олімпіада-1968 у Мехіко, але…
Через тиждень після вбивства Мартіна Лютера Кінга (4 квітня 1968) Боба Бімона разом з одинадцятьма іншими темношкірими спортсменами було виключено з легкоатлетичної команди UTEP за участь у бойкоті змагань проти мормонського Університету Брігема Янга – через тодішню расистську політику Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів (мормони).
Незважаючи на втрату спортивної стипендії, Бімон повернувся до UTEP, щоб продовжити навчання після Олімпійських ігор у Мехіко. Його неофіційним тренером став Ральф Бостон, олімпійський чемпіон 1960 та віцечемпіон 1964, володар світового рекорду (8,35 м).
До Мехіко 22-річний Бімон їхав вже як один з фаворитів на здобуття золотої медалі. Адже він виграв 22 з 23 змагань, у яких брав участь того року, у тому числі – чемпіонати AAU та NCAA (Національної асоціації студентського спорту) зі стрибків у довжину та потрійного стрибка в приміщенні, а також титул чемпіона AAU зі стрибків у довжину на відкритому повітрі.
На рахунку Бімона був найкращий результат у кар'єрі – 8,33 м та найкращий результат у світі – 8,39 м на передолімпійських змаганнях в Ехо-Саміт (вересень 1968 року), який не зарахували як світовий рекорд через надмірний попутний вітер.
Стрибок у майбутнє
18 жовтня 1968 року на Олімпійському університетському стадіоні в Мехіко пройшли змагання у стрибках у довжину. Вранці була кваліфікація, увечері – фінал.
Для Боба Бімона змагання почались невдало: при кваліфікаційному нормативі 7,65 м він зробив заступи у перших двох спробах і опинився перед загрозою вильоту. Однак у третій спробі, за порадою Ральфа Бостона, він підстрахувався, сильно недоступив до планки і вийшов у фінал другим із результатом 8,19 м. Найкращим у кваліфікації був сам Бостон, який показав 8,27 м.
Серед фіналістів, окрім золотого медаліста 1960 Ральфа Бостона, були також чинний олімпійський чемпіон Лінн Девіс з Великої Британії та дворазовий бронзовий призер Ігор Тер-Ованесян з Радянського Союзу, який у жовтні 1967 у Мехіко повторив світовий рекорд Бостона – 8,35 м.
У день фінальних змагань мрячив дощ. Бімон був у списку на старт четвертим. У його першій спробі розбіг вийшов надзвичайно швидким, потрапляння на планку – ідеальним, сам стрибок – дуже високим (понад 1,5 м у вищій точці), а приземлення – потужним та жорстким. Боб відштовхнувся від піску обома ногами і вискочив з ями.
Він приземлився в далекому кінці ями з піском. Пристрій, що вимірював довжину стрибка, не передбачав такого результату, тож судді змушені були вимірювати вручну рулеткою, що додало результату сенсаційності.
Після змагань Бімон розповідав, що відчував, що стрибок вийшов вдалим, і перебував у гарному настрої. Стежити за результатами суперників та за своїми власними результатами було не в його правилах: "Перемоги та поразки куються не в м'язах, а в мізках. Мізки – це величезний фактор в олімпійських змаганнях. Якби я ходив дивитися, хто як стрибає, для мене це означало б, що я не впевнений у собі. А невпевненість завдає поразки". Тому до останнього моменту він не знав, наскільки далеким вийшов стрибок.
Коли диктор оголосив дистанцію стрибка, Бімон, який не був знайомий з метричними вимірами, все ще не усвідомлював, що він накоїв. Коли його товариш по команді та тренер Ральф Бостон сказав йому, що він побив світовий рекорд майже на два фути, його ноги підкосилися, і здивований і приголомшений Бімон переніс короткий напад катаплексії (втрати м'язового тонусу), викликаний емоційним шоком. Він впав на коліна не в змозі втриматися і закрив обличчя руками. Йому допомогли підвестися товариші по команді Ральф Бостон і Чарлі Мейз.
Боб ще використав другу спробу, стрибнувши на 8,04 м, а від решти спроб відмовився. Друге місце зайняв Клаус Бер (НДР) з результатом 8,19 м. Бронзовим призером став Бостон (8,16 м).
Олімпійський чемпіон 1964 Лінн Дейвіс сказав Бімону: You have destroyed this event (Ти зруйнував цю подію). "У порівнянні з цим стрибком ми всі діти", – відзначив уродженець Києва Ігор Тер-Ованесян, який завершив змагання четвертим.
Зазначимо, що рекорду Боба Бімона посприяли кілька природних факторів. На висоті Мехіко опір повітря менший, що повинно було додати до довжини приблизно 4 см. Попутний вітер був 2 м/сек, що є максимальним значенням, при якому рекорди ще фіксують. За оцінками це могло додати до результату ще 31 см. До речі, крім рекорду Бімона, на змаганнях у Мехіко-1968 світові рекорди було покращено у всіх спринтерських та стрибкових дисциплінах. Зокрема, Лі Еванс встановив рекорд у бігу на 400 метрів, який тримався 20 років.
До стрибка Бімона світовий рекорд у стрибках у довжину було побито тринадцять разів з 1901 року, із середнім збільшенням на 6 см, а найбільше збільшення становило 15 см. У часи після стрибка рекорд здавався таким, що його ніколи не перевершать. Світовий рекорд Боба Бімона протримався 23 роки, поки його не побив Майк Пауелл, який 30 серпня 1991 року (ще один ювілей цього року!) стрибнув на 8,95 м на чемпіонаті світу в Токіо. Але стрибок Бімона досі залишається олімпійським рекордом і другим за довжиною стрибком в історії.
На спортивному жаргоні для опису вражаючих подвигів увійшов у вжиток новий прикметник – Beamonesque (у стилі Бімона). Це слово внесли до словника Вебстера у значенні "видатний, неймовірний". Бімон згадував, що коли йому зателефонували з Вебстера і повідомили про подію, він був дуже здивований:
"У мене навіть не було бібліотечного квитка. Бути спортсменом і мати своє ім'я в словнику, де описуються твої досягнення, це так само чудово, як виграти золоту медаль".
Життя після стрибку
Втім, після олімпійського тріумфу, коли Боб повернувся до Ель-Пасо, його не зустрічали парадом. Не було ніяких урочистостей. У повітрі стояла тривога, пов'язана із соціальною та расовою напругою. У листопаді мали відбутися президентські вибори, де республіканському кандидату Річардові Ніксону протистояв демократ Х'юберт Хемфрі, обраний замість нещодавно вбитого Роберта Кеннеді. Нагадаємо, що на Олімпіаді в Мехіко вибухнув скандал, коли золотий та бронзовий призери в бігу на 200 м Томмі Сміт і Джон Карлос на п'єдесталі здійняли вгору кулаки в чорних рукавичках – на знак протесту проти расизму.
Бімон вийшов на своє нагородження у чорних шкарпетках. На більш сильні жести він не наважився, адже хотів повернутися до навчання в університеті. Він розумів, що у 22 роки досяг найбільшої вершини, що далі йому так вже не злетіти, що в нього немає родини ба навіть добрих друзів…
Після ОІ-1968 Боб Бімон, виступаючи на штучному покритті, отримав серйозне розтягнення стегна, від якого так і не зміг одужати. Йому довелося змінити поштовхову ногу з правої на ліву, і навіть після цього він міг показувати результати світового класу. Але Боб зламався психологічно – через те, що постійно відчував великий тиск, адже від нього тепер щоразу очікували неймовірних стрибків. Найкращий результат Бімона тих часів був 8,22 м. На традиційному легкоатлетичному матчі США – СРСР у липні 1969 року у Лос-Анджелесі він стрибнув усього на 7,44 м, посівши лише 4 місце.
Невдовзі після Олімпіади в Мехіко Бімон був обраний командою Фінікс Санз у 15-му раунді драфту НБА 1969 року. Зріст 191 см та неабияка стрибучість дозволяли йому стати вправним баскетболістом, але він так і не зіграв у жодному матчі НБА. З великим спортом було покінчено...
У 1972 році Боб закінчив Університет Адельфі (Нью-Йорк) зі ступенем з соціології. У 1977 році він став тренером з легкої атлетики в Міжнародному університеті США у Сан-Дієго. Того ж року його ввели до Національної зали слави легкої атлетики (засновану 1974 року).
Коли у 1983 році Зала олімпійської слави США почала вводити спортсменів до свого списку, Боб Бімон був одним із перших, кого туди ввели.
Боб Бімон займався пропагандою спорту серед молоді, зокрема співпрацював з колишнім губернатором Каліфорнії Арнольдом Шварценеггером та працював у спортивних програмах кількох університетів.
Видатний спортсмен має відношення до світу мистецтв. Він є художником-графіком, його роботи виставляються в музеї організації Art of the Olympians (Мистецтво олімпійців, Форт-Майєрс, штат Флорида), де він певний час був виконавчим директором. 1999 року у співавторстві зі своєю третьою дружиною Міланою Волтер він написав автобіографічну книгу "Людина, яка вміла літати" (The Man Who Could Fly: The Bob Beamon Story). Бімон періодично грає на ударних інструментах з відомими джазовими виконавцями: свого часу в школі він серйозно займався музикою, але віддав перевагу спорту.
Він також є глобальним послом Міжнародної спеціальної Олімпіади (змагань для людей з ментальними проблемами).
В Ель-Пасо, штат Техас, там, де легендарний атлет колись вчився в університеті, сьогодні є вулиця Боба Бімона.
Нині Боб Бімон живе у Майамі з четвертою дружиною Рондою. Від попередніх шлюбів у нього є дві доньки.
Фантастичний стрибок Боба Бімона стоїть в одному ряду з такими найвидатнішими спортивними подіями, як 4 золоті олімпійські медалі Джессі Оуенса на ОІ-1936, як сенсаційна перемога хокейної збірної США у фіналі ОІ-1980 над збірною СРСР, або 100 очок Вілта Чемберлена в одному матчі. То дійсно був великий стрибок у майбутнє.
