Микола Калиніченко – батько української стрільби з лука, який був чемпіоном світу у стрільбі з пістолета
Не дуже багато видів спорту в Україні можуть назвати єдину конкретну особу, з якої все почалося. Стрільба з лука має такого засновника – це Микола Калиніченко, талановитий спортсмен, блискучий винахідник та видатний науковець. До того ж він був першим радянським чемпіоном світу у стрільбі з пістолета.
Ворошиловський стрілець
Микола Олександрович Калиніченко народився 20 жовтня 1921 року в Ростові-на-Дону. Інтерес до стрільби в нього почався у дитинстві: спочатку, коли батько подарував йому ляльковий револьвер-пугач, а потім, коли в 14 років хлопець захопився виготовленням самопалів.
Микола записався до гуртка Ворошиловських стрільців, де навчився стріляти не лише з пневматичної та малокаліберної гвинтівки, а й з бойової гвинтівки та кулемета Максим. Ще будучи школярем, він став чемпіоном області зі стрільби з гвинтівки.
У 1940 році Калиніченко був призваний до Червоної армії, у 1941 році закінчив спеціальну школу генштабу РСЧА та отримав звання молодшого лейтенанта. Брав участь у Курській битві, отримав поранення, був удостоєний ордена Червоної Зірки. Брав участь у боях за визволення України, дійшов до Берліна та Праги. Закінчив війну у званні гвардії капітана.
Після війни Микола ще певний час прослужив в армії. Коли його полк стояв у Чернігівській області, молодий капітан зустрів та покохав місцеву 17-річну дівчину Ольгу. Вони одружились, народився первісток Валерій. Ольга дуже хотіла вивчитись на лікаря, й родина переїхала до Львова.
Там молода мати вступила до медичного інституту, а Микола Калиніченко – до юридичної школи Міністерства юстиції УРСР, яку закінчив у 1953 році. Але він став не правником, а спортсменом.
Йому треба було утримувати родину. І з’ясувалось, що гарний спортсмен може одержувати пристойну стипендію. Тому Микола продовжив зайняття стрільбою з пістолета. Він тренувався у товаристві ДТСААФ у знаменитій колишній стрільниці львівської військової організації Куркове братство.
Тоді ж він став займатись винахідницькою діяльністю, яку розпочав ще у дитинстві, коли створював унікальні самопали з електричним запалом. Тепер Микола розробив принципово нові тренувальні установки для стрільби, зокрема для вправи "олень, що біжить". Саме завдяки його приладам львівські стрільці вийшли на провідні позиції у ті часи.
У 1952 році студент-юрист Калиніченко з львівського ДСТ Буревісник виконав норматив майстра спорту та потрапив до збірної команди СРСР. У 1954 році збірна СРСР вперше виступила на чемпіонаті світу з кульової стрільби – у столиці Венесуели Каракасі.
Микола Калиніченко виграв золото у стрільбі з пістолета (швидкісна стрільба по п’яти силуетам) з новим світовим рекордом (584 очки). Таким чином, він став першим радянським чемпіоном світу в цьому виді спорту. Другу золоту медаль львів’янин здобув у складі команди СРСР, що випередила суперників зі США та Фінляндії.
У 1955 році в Бухаресті Микола став чемпіоном Європи – в команді. Того ж року він отримав звання "Заслужений майстер спорту".
Загалом Калиніченко був 7-ми разовим чемпіоном та рекордсменом СРСР, 8-ми разовим чемпіоном України.
Як член національної збірної команди з кульової стрільби, літом 1957 року Микола Калиніченко перебував на навчально-тренувальних зборах в Москві. Терміни зборів збіглися з проведенням III Всесвітнього фестивалю молоді та студентів.
До програми заходів фестивалю було включено міжнародні змагання зі стрільби з лука за сучасними правилами. Змагання проводились на московському стадіоні "Авангард", в них взяли участь лучники збірних команд Фінляндії, Чехословаччини та Польщі.
На той час лучники згаданих країн визнавались беззаперечними лідерами лучного спорту Європи та світу. Радянські спортсмени участь у змаганнях не брали, тому що такого виду спорту як стрільба з лука в СРСР тоді ще не існувало. Випадковим глядачем змагань став Микола Калиніченко. Те, що існує такий вид спорту як стрільба з лука, його надзвичайно вразило.
Пізніше Микола Олександрович неодноразово згадував, що ще під час перегляду змагань він чітко усвідомив – стрільба з лука невдовзі обов’язково буде включена до програми Літніх Олімпійських Ігор і потрібно негайно зробити усе можливе, щоб на п’єдестал пошани підіймалися його земляки.
Український Робін Гуд
Після повернення у рідний Львів Микола Калиніченко розгорнув бурхливу діяльність щодо створення умов для появи та розвитку стрільби з лука як виду спорту.
Основні зусилля по розвитку нового виду спорту ентузіаст спрямував по трьох основних напрямках. Він сам про це образно казав: "Підвалини становлення стрільби з лука ґрунтувались на трьох китах":
- розробка та налагодження масового виробництва вітчизняної матеріальної частини;
- розробка теоретичних та практичних основ власної методики підготовки лучників високого класу;
- створення умов для підтримки стрільби з лука з боку державних структур (створення системи підготовки інструкторів та тренерів зі стрільби з лука, відкриття секцій у відомствах, спортивних клубах та ДЮСШ, організація системи суддівства, включення стрільби з лука до всесоюзної спортивної класифікації та до програм національних комплексних заходів, організація роботи комплексної наукової групи, проведення реклами стрільби з лука в засобах масової інформації тощо).
З Москви у Львів Микола Олександрович повернувся зі шведським сталевим луком "Діана" та комплектом металевих стріл до нього. Техніку стрільби з лука він почав опановувати самостійно разом з синами Валерієм та Олександром.
У тому ж році, Микола Олександрович звернувся до керівництва обласної ради Динамо та до дирекції львівської експериментальної лижної фабрики "Динамо" з пропозицією налагодити масове виготовлення матеріальної частини для сучасної спортивної стрільби з лука.
Вже до кінця 1957 року було розроблено і виготовлено декілька принципово нових конструкцій луків. Проте особливо вдалою була конструкція лука, в якій середню частину (руків'я) виготовляли способом лиття метала силумін. Плечі цього лука були клеєні, дерев'яні, вигнутої форми. У ті роки то було вдале і просте рішення.
Отже, луки були, й непогані. Дітей, які б хотіли навчатися стрільбі, також вистачало. Не було лише кому навчати. Що ж робити, де взяти тренерів? Микола Калиніченко знайшов і в цій важкій ситуації вдале рішення. При Львівському державному інституті фізичної культури він створив вечірню школу тренерів для всіх, хто бажав опанувати основи тренерської майстерності. Цю школу закінчило багато майбутніх заслужених тренерів республік колишнього Союзу.
8 листопада 1958 року з ініціативи Миколи Калініченка було проведено перший чемпіонат Львова, в якому взяли участь спортсмени ДТСААФ, ДСТ Авангард, Динамо, Спартак та виробничих колективів. На той час це були перші змагання зі стрільби з лука за сучасними правилами не лише в Україні, а й у СРСР.
У квітні 1959 року на футбольному полі Львівського стадіону СКА-8 Прикарпатського військового округу було проведено першу товариську зустріч між лучниками Львова та Москви.
У 1959 році за ініціативою Калініченка при Львівській дорожній Раді Локомотив було відкрито першу в СРСР ДЮСШ зі стрільби з лука.
У 1959-60 роках встановлюються тісні зв'язки з лучниками Польщі та Чехословаччини. З ініціативи Миколи Калініченка створюються перші вітчизняні правила змагань, вперше запроваджуються нормативи зі стрільби з лука до Єдиної спортивної класифікації для виконання спортивних розрядів.
У ті ж роки він організовує та проводить перші республіканські семінари по лінії Республіканської Ради ДСТ Спартак та Спорткомітету України для підготовки інструкторів та суддів зі стрільби з лука.
Це дозволило вже 1960 року організувати та провести перший чемпіонат України зі стрільби з лука на київському стадіоні "Динамо". У турнірі взяли участь команди семи ДСТ та відомств. Першим чемпіоном України зі стрільби з лука став засновник цього виду спорту Микола Калиніченко. Того ж року він закінчив Львівський інститут фізкультури та став дипломованим тренером.
На розвиток стрільби з лука в СРСР позитивно вплинуло масове скорочення Радянської армії ("хрущовська реформа"), у ході якої було звільнено в запас багато офіцерів. Чимало з них Калініченку вдалося залучити до суддівської та організаційної роботи.
У 1960 році Микола Калиніченко був обраний членом Всесоюзної секції стрілецького спорту та головою секції стрільби з лука. На одному з пленумів секції він порушив питання необхідності відкриття в інститутах фізкультури країни спеціалізації кульової стрільби, оскільки тренери з наймасовішого, оборонного виду спорту готувалися тільки організаціями ДТСААФ, але це не давало їм вищої освіти з фізичної культури.
Його пропозиція була одноголосно прийнята, а Спорткомітет СРСР з фізичної культури та спорту дозволив інститутам фізичної культури набір на спеціалізацію "Стрільба". Таким чином, з ініціативи Миколи Калініченка вперше в країні тренери зі стрілецьких видів спорту отримали право навчатися у державних інститутах фізичної культури та здобувати вищу освіту.
Після повернення з відрядження 1961 року з Чехословаччини Калиніченко привіз до Львова технологію виготовлення склопластикових луків. Свій перший склопластиковий лук, який він самостійно виготовив у себе вдома, Микола Олександрович назвав "Сокіл".
1964 року з ініціативи Миколи Калініченка у Львівському інституті фізичної культури було розпочато набір абітурієнтів на спеціалізацію "кульова стрільба". А з 1965 року вперше в країні розпочався набір абітурієнтів на спеціалізацію "стрільба із лука".
У 1966-1967 роках вперше було сформовано національну збірну команду СРСР зі стрільби з лука. Її старшим тренером було призначено Миколу Калініченка. Два роки він пропрацював на цій посаді, а з 1969 по 1984 роки був головою комплексної наукової групи збірної СРСР.
У 1969 році Микола Калиніченко успішно захистив у Москві дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. Назва дисертації звучала так: "Основні умови, що підвищують точність прицілювання при стрільбі з рушниці з діоптричним прицілом".
1976 року у Львівському інституті фізичної культури було створено кафедру стрілецьких видів спорту, і Микола Олександрович Калиніченко був її першим завідувачем.
З 1984 року Микола Калиніченко вийшов на пенсію з інфізу, але залишився у спорті: до 2005 року працював тренером львівської ДЮСШ "Олімпія". Він був автором 5 програм зі стрільби з лука для ДЮСШ, СДЮШОР та шкіл-інтернатів.
Як тренер Микола Олександрович підготував групу видатних спортсменів, серед яких, зокрема, був Віктор Сидорук, чемпіон світу (1973) та чемпіон Європи (1970).
Помер батько української стрільби з лука 20 листопада 2008 року у Львові. Збереженням і популяризацією його спадщини багато років займається молодший син – доцент Олександр Калиніченко, Почесний президент Львівської федерації зі стрільби з лука, заслужений тренер України.
