Спортивний лікар: Після похоронів доньки та дружини йду в ЗСУ, ненавиджу цих тварин

До війни Володимир Дудка працював спортивним лікарем та фізіотерапевтом у МФК Кристал Херсон, Таврія Сімферополь, Енергія Нова Каховка. Родина Дудки гідно пережила російську окупацію. Трагедія сталася в суботу, напередодні Великодня, коли ворожа артилерія вдарила по Таврійському мікрорайону Херсона. Осколками від снаряда вбило 48-річну Ірину та 27-річну Марину - дружину та доньку Володимира.

Максим Розенко розпитав Володимира Дудку про найбільшу трагедію в його житті, час, проведений в окупації, та найближчі плани.

Пробачте, але ваших дівчат більше немає

- Пане Володимире, як ви дізналися про трагедію?

- Дружина і дочка працювали в приватному медичному салоні. Донька - мастером, дружина адміністратором. Разом ходили на роботу. Я пишався їми. Марина отримала вищу медичну освіту. Спочатку працювала терапевтом у місцевій дитячо-спортивній школі. Потім закінчила курси, стала косметологом. Ще до початку війни перейшла працювати в приватну клініку. Була ведучим спеціалістом у своїй галузі. 26 червня їй повинно було виповнитись 28 років. Разом з дружиною повертались з роботи, зайшли в магазин. Я набрав Іру о 14:06. Дружина відповіла, що вони вже вийшли з магазину і йдуть додому. За 5 хвилин почався артобстріл. Міни пролітали з характерним свистом, скло деренчало. Я почав набирати Іру. У відповідь - гудки. Дружина завжди відповідає мені на третій гудок. Навіть якщо в цей час з кимось розмовляла. Така у нас була домовленість. А тут не бере слухавку. Почав набирати доньку, у неї телефон поза зоною. Знаю, що такого не буває - з Мариною завжди павербанк. Почав сходити з розуму. Відразу одягнуся. Набирав їх по черзі 8 або 9 разів. Після чого слухавку взяла жінка. Вона сказала: “Пробачте, але ваших дівчат більше немає”.

- Це сталося вже поруч з вашим будинком?

- В 150 метрах. Біля дому у нас дві школи - 24-та та 41-ша. Між ними прохід. Поруч садочок. Вони були на перехресті шкіл і садочка. Куди цілили росіяни? В школу чи в дитячий садок? Снаряд потрапив в дерево, осколки - прямо в Іру та Марину. Доньки осколки потрапили в голову та стегнову артерію. Дружини - прямо в серце. Крови було дуже багато. Це трапилося о 14:15. З цим важко змиритися. І це важче - жити. Після похоронів доньки і дружини вирішив йти в ЗСУ. Ненавиджу цих російських тварин! Щоб вони всі згоріли! Хочу потрапити в артилерію, буду працювати за спеціальністю - медиком.

- Похорон у середу?

- Так, у 9 ранку. В похоронному комплексі на вулиці Молодіжній. Подружки дружини та доньки приїдуть зі всієї України. Дружина паралельно працювала швачкою. Дуже добре шила. Це були справжні шедеври. На виставках такого не бачив. Спеціалізувалася на верхньому жіночому одязі.

Теща сьогодні пішла за квітами, щоб покласти на місце загибелі. Попросила темні кольори. З нею грошей не взяли. Все місто знає про нашу трагедію. Багато хто допомагає. Один з керівників Херсонської обласної асоціації футболу Олексій Кручер це робить традиційно. Ми ще до війни родиною кожен рік відпочивали на морі на його оздоровчій базі. Безкоштовно. Зараз допомагає збирати гроші.

Чемпіон підтримує ініціативу

Херсонська обласна асоціація ініціює збір фінансової допомоги Володимиру. Кожен бажаючий може долучитись, надіславши будь-яку суму на карту 4149 4999 9593 8576 Приватбанк (Дудка В.В.)

Читайте також: Запеклий бій тривав 9 годин. Ексспортивний коментатор героїчно боронить українську землю

Звільнення Херсона ЗСУ - подарунок на 50-річчя

- На момент початку війни ви вже звільнилися з Таврії. Де працювали?

- З Таврії довелося піти, тому що не склалися відносини з керівництвом, а конкретно.з Едуардом Репилевським, який після окупації став колаборантом. Я завжди знав, що це шахрай з 90-х. Звільнився за два-три місяці до початку війни, став працювати завідуючим медичною лабораторією. Ми працювали навіть в окупації. На українські гроши. Жодного російського рубля в руках не тримав.

- Батько Олександра Караваєва розповідав мені про своє життя в окупації. А що було найважчим під час окупації для вас?

- Дивитися на їх козлячий триколор і лозунги “Росія тут назавжди”. У мене вся родина проукраїнська. На роботі були спроби натиснути на нас, щоб ми взяли російські паспорти. Мовляй, без російського паспорта не зможете працювати. Я б цього, звісно, ніколи не зробив би. Але дружина з донькою, коли дізналися про таку пропозицію, сказали, що виженуть мене з дому, якщо я погоджусь.

- Що таке російські окупаційні патрулі в Херсоні ви знаєте на власному досвіді?

- Під час окупації мене зупиняли тричі. Вивертали кишені. Можливо, моє обличчя їх вводило в оману, але мене не забирали “на підвал”. Одного разу спіймали три ВДВ-шники. Один заходив ліворуч, другий праворуч, третій зі спіни. Запитали, де ти “улица Советская”. Я відповів, що знаю, де Українська, де Советська - ні. Вони чомусь засміялися і пішли. Також якось потрапив на блокпост на вокзалі. Був шостим. У 5 людей, які були передо мною, перевірили документи. Мені сказали проходити так.

- Окупаційна влада пропонувала вам роботу в футболі?

- Був дзвінок з Москви. Жінка повідомила, що замість Кристала буде створений клуб Фрегат і мене запрошують на роботу. Мовляй, нам потрібен ваш досвід. Я сказав, що мене пропозиція не цікавить, маю роботу. Жінка у відповідь почала розповідати що, “на цьому ми розмову з вами не закінчуємо”. Що вона мала на увазі, можна тільки здогадуватися. На “профілактику” мене не викликали. Профілактика - це на підвал. Не дають не їсти, не пити, не спати. Тобто роблять спроби зламати психологічно, щоб погодився працювати на окупаційний уряд.

- Це була єдина пропозиція?

- Ні, ще телефонував Сергій Шевченко, який до війни очолював Таврію та Миколаїв. Пропонував зарплатню в 100 тисяч рублів на місяць. З ним ми знайомі з 1995 року, тож не став його відразу посилати. Коректно сказав, що маю роботу. Але дуже здивувався, коли він зателефонував мені десь три місяці тому і знов запропонував роботу. Вже в Криму. Він зараз десь в Саках. Чудово звучить. І в буквальному, і в переносному сенсі. В Бериславі ще одним колаборантом став Володимир Коновалов.

- Звільнення Херсона ЗСУ - одне з яскравих спогадів під час війни?

- Нас звільнили 11 листопада. А 13 листопада мені виповнилося 50 років. Тож ЗСУ зробили чудовий подарунок на мій День народження. Труднощів було дуже багато. Три місяці у нас не було світла та тепла. Але краще так, ніж під окупацією тварин.

- В соцмережах бачив фото, де ви з Кубком Ліги чемпіонів. Це трофей, який розігрувався в Києві в 2018 році?

- Так, перед фіналом Ліги чемпіонів на НСК Олімпійський УЕФА разом з УАФ робили тур по Україні з кубком. У мене лишилося багато приємних футбольних спогадів. Якось на збори приїхав Ігор Беланов. Привіз свій Золотий м’яч. Пам’ятаю, що чемодан з ним відкривався з будь-якої сторони. Беланов всім бажаючим охоче давав у руки потримати свій індивідуальний європейський трофей. Олег Протасов якось підписав мені м’яч. Багато років тому я фанатів від цих гравців, а тут спілкувався з ними напряму.

Читайте також: Його хотів купити Ювентус, забивав 49 голів за сезон і міг очолити збірну України

Максим Розенко, Чемпіон

При підтримці спецпроекту iGaming Champion БК.