Легенда Динамо: Дем'яненка відвіз у казарму - не хотів за Динамо грати | Футбол | Champion.com.ua
Мій профіль
7 Квітня 2020

Легенда Динамо: Дем'яненка відвіз у казарму - не хотів за Динамо грати

27.12.2019 15:07 4337 0
Анатолій Сучков згадав, як привозив до Києва футболістів, які стали зірками українського футболу
Легенда Динамо: Дем'яненка відвіз у казарму - не хотів за Динамо грати

Джерело - Чемпіон.

У складі Динамо він вигравав перше в історії команди "союзне" золото в 1961 році. Після завершення ігрової кар'єри Сучков 38 років працював в Києві тренером-селекціонером. Брав участь в переходах в Динамо Володимира Безсонова, Сергія Балтачі, Анатолія Дем'яненка, Вадима Євтушенка, Віктора Хлуса, Василя Раца, Андрія Баля, Сергія Юрана, Віктора Леоненка, Сергія Реброва та десятків інших гравців. Максим Розенко розпитав 85-річного ветерана, з якими складнощами він зустрічався в своїх роботі та як їх вирішував.

Кляуза Сабо

- Анатолію Андрійовичу, правда, що завдяки Вам до штатного розпису футбольних команд СРСР була введена посада тренера-селекціонера?

 - Так, до 1979 року такої посади в радянських командах не було. Але в один прекрасний день Валерій Васильович мене викликав і сказав, мовляв, з тобою хоче поговорити голова федерації футболу СРСР Єрьомін. І сміється. Я запитав у Лобановського щодо причини його сміху. Валерій Васильович розвів руками: "На тебе поскаржилися".

- І хто постарався?

- Один шановний тренер, який на той момент працював наставником Дніпра (в 1979 році "Дніпро" тренував Йожеф Сабо, за підсумками сезону команда вилетіла з вищої ліги чемпіонату СРСР - прим. М.Р.). Коли його запитали, чому він не зміг забезпечити результат, той кивнув на мене: "Сучков приїжджає і забирає у нас найкращих гравців". Тоді з Дніпропетровська до Києва перейшов молодий хлопчик, який в Динамо так і не заграв. Підкреслю, що розмова не йшла про Анатолія Дем'яненка або Михайла Михайлова.

- Розмова з Єрьоміним була жорсткою?

- Він був нефутбольною людиною. На відміну від свого заступника В'ячеслава Соловйова. Я прекрасно знав В'ячеслава Дмитровича, який свого часу тренував київське Динамо. Лев Яшин тоді був начальником збірних команд СРСР. Вчотирьох і розбиралися. Єрьомін запитав: "Чому ти крадеш гравців у інших команд?". Я заперечливо похитав головою: "Нікого не краду, просто виконую доручення свого керівництва". Прямо вказати на Лобановського не міг, адже офіційно працював старшим тренером української ради "Динамо". Єрьомін запитав прізвище мого безпосереднього керівника. Я назвав - він одразу зателефонував йому в Київ. Там мою легітимність підтвердили. Соловйов сказав: "Ну, треба ж з тренерами розмовляти, щоб вони були в курсі справи". Я пояснив, що з тренерами спілкуюся - спочатку йду до гравця, якщо футболіст дає свою згоду на перехід, доводжу до відома тренера команди. А іноді відразу йду до тренера, а потім до гравця.

- Що відповіли ваші судді?

- Перевели розмову на ситуації, коли я привозив в Динамо футболістів з інших республік. У тому числі і з Росії. Акцентували, що такі переходи повинен погоджувати з Москвою. Відповів: "Я працюю в українському" Динамо, де мені платять зарплату. Тому ніякої логіки в узгодженнях з Федерацією футболу СРСР не бачу. У Києві мені доручається певні завдання, якы вирішую". На тому й розійшлися. Але після цієї бесіди з наступного сезону в штатному розкладі радянських футбольних команд майстрів була введена нова посади тренера-селекціонера.

- Ваші функції було узаконено, але стиль роботи змін не зазнав?

- Продовжував шукати таланти. Були задані певні параметри пошуку. Лобановський і Базилевич після свого приходу в Динамо впровадили в команді ряд нововведень. Змоделювали якісно новий тренувальний процес і створили модель команди і футболістів, які б підходили під вимоги Динамо. Основні принципи моделі футболіста і на сьогоднішній день не втратили своєї актуальності. У Динамо відразу покращилася командна гра і прийшли гучні перемоги.

- І яка була модель футболіста, який відповідав Динамо?

- По-перше, антропометричні дані - гравець повинен був бути не нижче 176 сантиметрів. Його швидкість і техніко-тактичні дії також повинні були відповідати певній шкалі. Звичайно, були винятки з правил - Заваров, Яремчук і Ребров своєю унікальністю компенсували не найвидатніші габарити. Проте Лозинський, Буряк, Хлус, Бессонов, Балтача, Кузнецов, Яковенко, Шматоваленко, Бєланов відповідали всьому спектру пропонованих вимог. Відбір проходив серед 18-20-річних футболістів, яких потім готували саме під манеру гри команди. Програма підготовки в дублі і основному складі практично не відрізнялася - була лише невелика поправка на вік.

Епопея Юрчишина

- У радянські часи Динамо збирало гравців переважно з України. Забрати молоді талантів з інших республік було важче?

- По-перше, таке завдання не ставилося. Навіщо? Нам вистачало талантів і в Україні - молодіжні збірні СРСР на 60 відсотків були укомплектовані з українців. Прецеденти траплялися. У 1976 році забирали Прохорова з Спартака. Олександр саме від нас до Москви поїхав. Народився в Бресті, до нас прийшов із запорізького "Металурга". У 1970-71 рр. зіграв за Динамо 18 матчів. Поїхав в Спартак. Коли повернувся до Києва червоно-білі такий скандал підняли, що незабаром Прохорову довелося повертатися в Москву.

- Правда, що з Едгаром Гессом ви домовилися, але потім українське партійне керівництво анулювало перехід?

- Так, нагорі порахували, що футболіст з таким прізвищем не може виступати за київське Динамо. Може, уважно його біографію вивчили. У Гесса дід під Одесою в німецькому селі жив. Коли село вермахт зайняв, діда включили в німецьку частину. Воював не на тому боці. У Спартаку на ці нюанси біографії уваги не звернули, і Гесс замість Києва поїхав до Москви.

- Українське МВС в радянські часи багато допомогало команді?

- Звичайно. Коли вони забирали в армію молодих футболістів, нам відразу ж про це повідомляли. З Канчелькісом і Онопко цікава ситуація вийшла. Їх викликали, нам про це відразу доповіли. Ми Андрія з Вітею переглянули, вирішили, що підходять. За півтора року Канчелькіс вже потихеньку влився в команду, почав грати, а Онопко ніяк не міг пробитися до складу. Він і загітував Андрія переїхати в Донецьк. У Шахтарі їм пообіцяли місце в основному складі, непогану зарплату. Тому, як тільки термін строкової служби у них добіг кінця, вони поїхали в Донецьк.

- Московські команди часто у вас перехоплювали гравців?

- Траплялося. Пригадую історію зі Степаном Юрчишиним, який в 1979 році у складі Карпат в першій лізі забив 42 м'ячі в 42 матчах і навіть встиг за збірну СРСР кілька разів зіграти. Приїхав до нього ще влітку 1977 року, домовилися про все. Юрчишин написав заяву. Виступав він тоді за львівський СКА. Я його питаю: "З ЦСКА на тебе не виходили?". Він заперечливо хитає головою. "Після мого приїзду ситуація зміниться - завтра до тебе прийдуть люди з Карпат, а післязавтра - з ЦСКА". І як у воду дивився. Через два тижні приїхав в Москву переглянути гру Торпедо - в коло моїх обов'язків в Динамо також входив перегляд майбутнього суперника. Торпедо зустрічалося з ЦСКА. Дивлюся, Юрчишин вже за армійців в стартовому складі виходить. Мене це відкриття не збентежило - у нас з Стьопою все одно була домовленість, що після закінчення строкової служби заберемо його в Динамо.

- Чому ж Юрчишин з ЦСКА не в Київ, а до Львова повернувся?

- У нього батьки і брат з сім'єю жили в селі - за півсотні кілометрів від Львова. Батько працював у Львові і кожен день мотався з села в місто. Карпати зробили Юрчишину королівське пропозицію - дали у Львові квартиру йому, батькам і родині брата. Як він міг від такого відмовитися? Відіграв там два роки, отримав травму. Зробили йому операцію. Пам'ятаю, за ним приїхав - знову в Динамо забирати. Так він в тій грі знову травму отримав. У підсумку в Динамо тільки в 1981 році потрапив. Але після двох серйозних операцій було вже іншим футболістом. У Києві не заграв. Через рік поїхав назад в Карпати.

- А хто з українських гравців відмовився від переходу в Динамо?

-  Володимир Лютий не захотів їхати з Дніпра. Ігор Бєланов в перший раз рішуче захитав головою - йому тоді 18 років було. Сказав, що йому ще рано. Забрали Ігоря через шість років. Заваров наша пропозиція чомусь не надихнуло - порахував за краще з Зорі в ростовський СКА перебратися - слідом за Сергієм Андрєєвим. У Динамо тільки через три роки потрапив. Андрєєв теж відмовився, а потім вже з Ростова просився до нас. Я йому кажу: "Як можу тебе звідти забрати, якщо ти вже офіцер?!".

Упертість Безсонова

- Чому Юрій Никифоров в Києві не залишився? На той час він уже дебютував за Динамо в єврокубках, було видно його потенціал...

- Це у нього треба запитати. Ми як дізналися, що Юру хочуть в ЦСКА забрати - вже і персональний наряд оформили, відразу перейшли в контратаку. Оформили Никифорова в українські війська урядового зв'язку. І забрали в Динамо. Але як тільки термін служби у Юри закінчився, відразу ж повернувся до Одеси. Вже звідти через два роки його в Спартак запросили.

- Дем'яненко, щоб він став більш поступливого, довелося в військову частину відправляти?

- Спочатку він погодився, але потім в Дніпрі його відрадили від переходу. Довелося вживати заходів. Він проходив військову службу в Дніпропетровську. Ми його в столичну частину перевели. Я йому пояснив: "Ти вже, Толік, тут, в Києві. Якщо відмовишся їхати з командою на збори, підеш служити у військову частину". Він не повірив. Так я його в казарму і повіз. Командир частини, побачивши Дем'яненко здивувався, запитав: "У чому завинив?". "Не хоче за Динамо грати" - відповідаю. Забрали Толіка через 20 днів, він після цього просто рвався на поле.

- Юрана відправили в казарму за порушення спортивного режиму?

- Сергія хотіли забрати в ЦСКА. На нього вже був виписаний персональний наряд. Я відразу ж полетів за ним до Луганська. Домовився, щоб його швидко з військового обліку зняли - в зв'язку зі зміною місця проживання, переїздом до Києва. А з тренером Зорі, що до кінця сезону Юран ще буде виступати в Луганську. Якщо не помиляюсь, на останні матчі Зорі він уже з Києва їздив. Ми його на військовий облік довго не ставили - тому що на наступний день міг приїхати наряд з ЦСКА. Поставили лише після того, як від нашого МВС отримали зелене світло. А в військову частину Сергій потрапив через загул на 8 березня. Я Лобановського за нього просив. Мовляв, Васильович, ну як можна таких нападників в частину відправляти?! Через місяць Юрана в команду повернули.

- Коли футболісти не погоджувалися переходити в Динамо, ще до до яких трюків вдавалися?

- Безсонов ніяк не хотів з Харкова їхати. Приїхав до нього додому, поговорив з його батьком. Батько теж почав заперечувати: "Ми харків'яни, нехай Вова за Металіст грає". Тут його старша сестра приходить. Запитує, в чому справа. Я пояснив ситуацію. Бачу, що вона реагує нормально. В кінці розмови попросив, щоб вона мене провела. А там уже розповів, які у Безсонова перспективи в Динамо: відразу вирішується питання з армією та інститутом, якщо заграє в Києві, буде мати все. Причому упор робився виключно на те, що надається унікальний шанс спробувати себе в Динамо. Через кілька днів Вова приїхав до Києва.

- Литовченко теж спочатку Динамо відмовив?

- Гена взагалі в 18 років написав заяву на прийом в московське Динамо. Потім писав другу, щоб першу заява вважали недійсним. Ми теж хотіли його забрати. Але Дніпро гідно тримав оборону. Литовченко жив в Дніпродзержинську в трикімнатній квартирі з батьками, сестрою та її чоловіком. Дніпро виділив відразу дві квартири в Дніпропетровську - батькам і персонально йому. Гена мені так і сказав: "Ну як після такого можу піти з Дніпра. Не маю морального права". І, до речі, на той момент правильно зробив - в складі Дніпра в 1983 році став чемпіоном СРСР, а в 1985-му його було визнано кращим футболістом країни. Тільки в 25 років разом з Протасовим до нас приїхав – на той час стосовно переходу з ними вже безпосередньо Лобановський домовлявся.



Особиста справа:

Анатолій Сучков. Народився 5 листопада 1934 року в Москві. Майстер спорту СРСР з футболу.

Виступав за команди: "Металург" Запоріжжя (1953), ДОФ Севастополь (1954-57), "Спартак" Москва (1958-1959), "Динамо" Київ (1959 -1964), "Карпати" Львів (1964 -1965). У чемпіонатах СРСР зіграв 111 матчів (за "Динамо" 108).
Досягнення: Чемпіон СРСР (1961). Срібний призер чемпіонату СРСР (1960).
Тренував "Буковину" Чернівці (1971), працював тренером-селекціонером київського "Динамо" (1974-93, 2000-2009).
Тренер школи "Динамо" Київ (1966), начальник команди "Металіст" Харків (1966-67), тренер "Дніпра" Дніпропетровськ (1995).

Фото з сімейного архіву Анатолія Сучкова

Максим Розенко

Коментарі ()