Головне

Лазуткін: “Надто багато пролито крові за наш прапор, щоб ми бойкотували Олімпіаду…”

Відомий коментатор зізнався, що потрібно, аби самостійно ухвалити рішення про мобілізацію в ЗСУ
12.02.2024 10:49 Максим Розенко 9282 0
Лазуткін: “Надто багато пролито крові за наш прапор, щоб ми бойкотували Олімпіаду…”

Джерело - Чемпіон.

Дмитро Лазуткін багато років коментував бої братів Кличків, Олександра Усика та чимало турнірів з єдиноборств на Олімпійських іграх. Працював генеральним продюсером телеканалу Xsport. Є помітним українським поетом, який написав вірші для хітових пісень Kozak System. З початком повномасштабної війни Лазуткін став військовим кореспондентом, а минулого року пішов у ЗСУ.

Максим Розенко розпитав легендарного спортивного журналіста про його роботу в 47 ОМБр, емоційні гойдалки на війні та доцільність бойкоту Україною Олімпійських ігор.

– Дмитре, нещодавно ви отримали посвідчення учасника бойових дій. Скільки часу потрібно прослужити для цього? Чи є тут критерії?

– Для того аби отримати посвідчення УБД, потрібно подати документи, серед яких головними є витяг із журналу бойових дій і бойові розпорядження, котрі підтверджують виконання завдань у визначеній зоні. У мене на момент подачі паперів було понад сімдесят днів, під час яких я був задіяний в роботі поблизу лінії бойового зіткнення цього літа на Запорізькому напрямку. Переважно це робота з пресою в околицях Оріхова, Таврійського, Новоданилівки і Малої Токмачки з провідними світовими і українськими ЗМІ.

Наприклад, з німецькими телеканалами ZDF, RTL, Velt, Deutsche Welle ми висвітлювали застосування танків Leopard 2. Із СNN, Rai, ABS news, Washington post робили сюжети про наші героїчні екіпажі M2 Bradley... Логістика, безпека журналістів, комунікація у широкому розумінні - завдання, за які я відповідаю. Важливо, щоб країни, які надають нам допомогу, мали можливість розповідати своїм платникам податків про ефективне застосування західної зброї нашими військовими. Також доводилося знімати ролики для соцмереж 47 ОМБр, зокрема для ютюб-каналу бригади: 

– Після 24 лютого 2022 року ви працювали акредитованим МВС України військовим кореспондентом. Ця робота не влаштовувала? Чому вирішили піти в ЗСУ? 

– Коли я пішов у ЗСУ - відчув, що почав жити повним життям. Для мене важливим було відчувати себе у вирі історичних подій. А найкраще їх розумієш, коли знаходишся всередині процесів. Маєш можливість спілкуватися з солдатами, сержантами і командирами. Відчувати разом із ними відповідальність і небезпеку. Іноді це підсилюється сплесками адреналіну. Часом - поєднується з розпачем. Емоційні гойдалки неминучі. Бувало, що вибивало з колії - через відчуття втоми. Ясна річ, що це не порівняти з виснаженням піхотинця після штурму. Але буває, що відірваність від дому, неможливість місяцями бачитися з родиною, дотримання військової дисципліни, паперова і організаційна робота суттєво перевантажують психологічно. Кожного разу знаходжу в собі сили робити те, що можу. Намагаюся знаходити в собі внутрішній ресурс. Надихають хлопці з нашої бригади. Іноді просто соромно опускати руки, знаючи через що проходять ті, хто захоплює посадки і вивозить поранених з-під вогню. Треба, щоб про них знали. Необхідно, щоб люди усвідомлювали, якою ціною вдається просуватися і утримувати позиції. Мені доводилося потрапляти під обстріли, чути розриви ракет і КАБів поблизу, спостерігати за мінометними дуелями. Наразі я у війську. Це мій вибір.  

– Не було такого, що хтось з друзів, колег або знайомих після вас теж пішов у ЗСУ, а потім зізнався, що на це його спонукав ваш приклад?

– Багато хто з колег цікавився, розпитував. Але для того, аби ухвалити рішення і мобілізуватися, потрібно пройти певну трансформацію свідомості. Це не просто. 

– Яку посаду обіймаєте зараз і який у вас функціонал? Є перспективи подальшого професійного росту? 

– Я наразі є начальником служби зв’язків із громадськістю у своїй бригаді. Звісно ж, мені це цікаво. У нас дуже патріотичний і талановитий колектив. І Магура постійно знаходиться на вістрі бойових дій. Влітку - контрнаступ на півдні, з жовтня - на Авдіївському напрямку. Відео з соцмереж нашої бригади розходиться різними ЗМІ і має величезну кількість переглядів. Про наших героїв знають. Моя задача - забезпечити діалог армії і суспільства в межах наданих повноважень. Зростати можна - адже є чимало структур у Силах оборони, які займаються тим самим, але на іншому оперативно-стратегічному рівні. Не відкидаю такої можливості. Але водночас поки що не переконаний, що хочу присвятити залишок своїх днів військовій кар'єрі. Поживемо - побачимо. 

– Топ-5 відкриттів у ЗСУ після зачислення на службу?

– Життя може обірватися миттєво. Твоя безпека - твій власний клопіт. Не всі люди в пікселі розуміють, навіщо вони у війську. Командир краще знає, що і як ти маєш робити. Іноді, для іншої людини - ти просто ресурс.

– Три історії, свідком яких стали після зарахування в ЗСУ і якими варто поділитися з громадськістю.

– Парамедик одного з наших підрозділів евакуював пораненого на спортивному мотоциклі. Поблизу селища Роботине була вузька стежина, і тільки нею можна було промчати непоміченими, бо все навколо обстрілювалося. І от цей військовий лікар опанував мотоцикл, аби вивозити бійців. Я бачив, як він тренувався у вільний час, опановував тонкощі мотокросу.

На війні зрозумів, що Бог любить мене значно більше, ніж я на це заслуговую. Якось відчув, що невідома сила примусила мене виїхати з однієї позиції, яку я вважав відносно безпечною. За кілька хвилин туди прилетів КАБ. Тобто авіабомба вже летіла, коли я згадав про зустріч, на якій мав бути в цей день. 

Один шведський журналіст, якого я супроводжував, сказав, що “хоче відчути запах війни”. І ми шість годин провели в окопі. За цей час окупанти завдали авіаудар, до того ж неподалік приїхали працювати наші мінометники й невдовзі почало “летіти” у відповідь.  А ще над нами постійно кружляли дрони. Журналіст був щасливий. Після цього він написав велику статтю і закликав шведський уряд  надати нам ракети, необхідної для нашого підрозділу ППО номенклатури. Згодом ми їх отримали.

Шукав гранату, щоб не потрапити в полон.Експрезидент Федерації баскетболу Києва воює в десантно-штурмових військах ЗСУ

– Були ще випадки, коли “прилітало” поруч?  

– Ракета С-300 прилетіла в 50 метрах від мене. На щастя, я був в укритті і ударна хвиля пішла в протилежний бік. Втім, моя особиста автівка, на котрій я приїхав мобілізуватися у Запоріжжя, мов козак на власному коні (як романтично я собі це уявляв тоді), постраждала суттєво. Але тепер я знову “на колесах”. До речі, я нікого не просив про допомогу. Та добре серце мого запорізького друга Майка Ледньова почуло потребу і все сталося в максимально швидко й зручно.

– Коли ми були ближче до закінчення війни: коли ви тільки прийшли в ЗСУ чи зараз?

– Коли я прийшов - я сподівався, що контрнаступ приведе мене невдовзі на азовське узбережжя. Взагалі, думав, що свій день народження (18 листопада) святкуватиму вже вдома. Потім зрозумів, що справжня війна - це зовсім інший процес. Кожна лісосмуга, кожен населений пункт - вириваються з лап ворога вкрай важко. Це надзвичайно виснажлива боротьба. Ламаються долі, летять шкереберть плани, історія пишеться.

Запеклий бій тривав 9 годин. Ексспортивний коментатор героїчно боронить українську землю

– Ви - автор текстів пісень "Шабля", "Така спокуслива", "Реквієм", які виконує відомий український рок-гурт Kozak System. Після того, як стали військовим, продовжуєте писати вірші? Напрямок творчості змінився? 

– Вірші пишу. Не так часто, як хотілося б, але все ж… Адже поезія - це спосіб особливо інтимного висловлювання, де можна бути максимально відвертим із собою. І, водночас, це терапія. Саморефлексія. Робота душі, яка не дозволяє зачерствіти. 

– Ви коментували бої братів Кличків, Усика, працювали на Олімпіадах... На війні продовжуєте стежити за українським спортом чи зараз відверто не до нього? 

– Зараз дуже мало цікавлюся спортом. Мої чемпіони - це мехводи, які забирають своїх побратимів під шквальним вогнем. Це пацани, які з важкими кулеметами проходять десятки кілометрів до позицій. Це штурмовики, котрі знаходять в собі мужність вистрибувати з бронемашини, коли відкривається рампа, - і мчати в атаку… 

Втім, якщо є можливість, навіть, коментую якісь трансляції. Наприклад, попрацював на кількох турнірах Vataga у Дніпрі. Тоді організатори турніру з фонду “Хто, якщо не ми” передали нашій бригаді Мавік 3Т, за що їм величезна подяка.

– Який прогноз на мегафайт Олександр Усик - Тайсон Ф'юрі? В українця є шанси перемогти британця?

– Усик - дуже сильний ментально, психологічно. Він здатен витримати емоційний пресинг від Ф'юрі. Це головне. Думаю, в Усика є шанс. Якщо він не шкодуватиме себе на тренуваннях і досконально вивчить суперника.

– Хто з українських спортсменів приємно вразив під час повномасштабної війни? А хто, навпаки, жорстко розчарував?

– Приємно вражає Денис Берінчик. Він - красава! А щодо розчарувань…То я особливо й не очаровувався ніким. 

– Як оцінюєте поведінку Ломаченка під час війни? Здається, ви коментували його бої ще на Олімпіаді-2008?  

– Я коментував його бої на Олімпійських іграх у 2008 і 2012 роках. Він демонстрував фантастичний бокс. Відтоді ні коментувати, ні оцінювати його поведінку мені не доводилося. І зараз не стану цього робити. Врешті-решт, не кожен спортсмен має ставати рольовою моделлю, зразковою особистістю, прикладом. Ломаченко такий, який є. Я не знаю його по-справжньому. Колись мені цікаво було б поговорити про його мотиви і вчинки. Можливо. Але - точно не зараз. 

Може, Ломаченко вже штурмує військомат. Спортивний журналіст вже більше року на війні

– А як прокоментуєте поведінку Сергія Бубки, до якого у громадськості лишилося дуже багато запитань? 

– Я взагалі не стежу за його життям. Всі його головні успіхи були за часів СРСР. Здається, його рекорд уже побили. 

– Влітку в Парижі відбудеться Олімпіада. Україна ще не прийняла остаточне рішення, виступати у Франції чи ні, адже частину “нейтральних” російських спортсменів допустили до Ігор. Як вважаєте, чи варто нашій команді бойкотувати Олімпіаду? 

– Я проти бойкоту. Треба виходити і перемагати. Треба гучно заявляти: ми є, нас не зламати. Ми завжди будемо. Надто багато крові пролито за наш прапор, аби відмовлятися від того, щоб він піднімався на олімпійських аренах. 

– Є думка, що президент МОК (Томас Бах) навіть зараз прихильний до країни-терористки. Це і дивні рекомендації МОК, щоб федерації самі приймали рішення, допускати росіян до спортивних змагань чи ні. І незрозумілі миротворчі промови зі спробами захистити російських спортсменів. Як вважаєте, Бах дійсно підіграє росіянам чи українцям не варто нарікати на його вчинки? 

– Чиновникам із країн, які не знають, що таке війна, треба постійно нагадувати, про моральну відповідальність. Тиснути на них аби компроміси з людожерами ставали неможливими. Є речі, які не вимірюються грошима. Варто створювати інформаційне поле в межах якого репутаційні ризики від співпраці з абсолютним злом ставатимуть критичними. Жоден спортсмен, який не засудив публічно російську агресію в Україні як таку і особисто путіна, не має виходити на олімпійську арену. 

Максим Розенко, Чемпіон

Фото: з особистого архіву Дмитра Лазуткіна

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках champion.com.ua

Коментарі ()