Слідами Соболя: кому ще з українських легіонерів варто змінити клуб

Добре там, де нас нема (с)

Одразу кілька українців за кордоном змінили клуб у зимове трансферне вікно. Однак для близького до ідеального стану речей для збірної України цього все ще недостатньо. У побудові нової головної команди країни після Олександра Петракова одним з найважливіших факторів залишається наявність у футболіста ігрової практики.

Далеко не всі наші співвітчизники за межами батьківщини можуть бути задоволені станом речей та своїм статусом на нинішньому місці роботи. То ж кому варто взяти за основу дій приклади Едуарда Соболя та Руслана Маліновського й таки відважитися на зміни у кар'єрі?

Роман Яремчук

Нападник має забивати. Останній гол гравця Брюгге стався ще в середині жовтня. Два м'ячі у 22 іграх з початку сезону — нормальний показник хіба що для центрбека, який іноді вдало опиняється біля воріт суперника. Важко сказати, що сталося з "містером 16 мільйонів", як зневажливо називають Яремчука вболівальники "чорно-синіх", але біди Романа почалися не після переходу в табір найкращого клубу Бельгії. Помилковим був вибір ще на користь португальської Бенфіки. За півтора роки Яремчук перетворився з одного з найбільш перспективних футболістів Західної Європи на своїй позиції на того, хто регулярно потрапляє до всіляких хіт-парадів найгірших у своїй професії. Висновок очевидний — Роман терміново потребує кардинальних змін.

Андрій Лунін

Хотілося б сподіватися, що недавній пост дружини Луніна на тему майбутнього трансферу в клуб-середняк Сегунди (чи то пак Ла Ліги 2, як цей дивізіон іменується тепер) Ов'єдо — невдалий жарт, але йти з Реалу Андрію все одно варто. Й — ще вчора. За чотири з половиною роки перебування в складі найбільш титулованого клубу світу Лунін награв трохи більше двох десятків матчів. Здебільшого, це були появи у відверто "другосортних" для його команди матчах чи виходи на поле через неможливість задіяти Тібо Куртуа. За цей час з одного з найбільш талановитих і молодих голкіперів Європи й воротаря №2 у головній команді України Андрій перетворився на відверто сірого футболіста. Належність до клубу, який ставить собі найвищі цілі кожного сезону — звучить велично й заманливо. Однак "бути" і "вдавати" — насправді діаметрально протилежні речі.

Андрій Ярмоленко

На відміну від колег по збірній, Ярмоленко не відчуває браку ігрової практики. Проблема екс-футболіста англійського Вест Хема в площині географічній та віковій. Влітку Ярмоленко змінив Лондон на ОАЕ. В місцевому Аль-Айні другий бомбардир у історії "синьо-жовтих" має неабиякий авторитет і ту зарплатню, яку він не отримає в жодному клубі Старого Світу. Проте специфіку арабського футболу й еміратських умов праці й проживання ніхто не відміняв. Контракт Ярмоленка спливає влітку, й дуже схоже, що наш футболіст не має наміру продовжувати співпрацю з нинішнім клубом. Не дивно, що вірогідність повернення Андрія на європейський континент досить висока вже зараз — крім вражаючих сум грошей, в ОАЕ його не тримає нічого, а пограти на більш високому рівні у останні роки кар'єри він ще в змозі.

Віктор Коваленко

Переїзд Коваленка у Бергамо у лютому 2021-го був сприйнятий українськими вболівальниками як єдино правильне рішення. Віктор ризикнув вийти з зони комфорту з наміром заявити про себе у набагато більш конкурентному середовищі. Але прогадав. В Аталанті Коваленко очікувано програв боротьбу за місце в складі, проте на других ролях він і в скромній Спеції. Західноєвропейське "відрядження" екс-футболіста Шахтаря не назвеш провальним, проте Коваленку варто змінити місце роботи, доки він не перетворився на втраченого для клубів з провідних ліг Старого Світу футболіста. І, нарешті, знайти "свою" команду.

Владислав Кочергін

В УПЛ Кочергін був однією з головних зірок "другого ешелону" — з тих помітних і якісних футболістів, які не представляють Динамо чи Шахтар. Але з відходом із Зорі Владислав сильно затягнув, і врешті опинився у чемпіонаті, який за своїм рівнем українській вищій лізі все ще поступається. Так, у польському Ракуві за підсумками поточного сезону Кочергін може стати чемпіоном дружньої нам країни. Але футболістом, який має суттєвий вплив на гру своєї команди, Владислав аж ніяк не є. В порівнянні з УПЛ, його показники в Екстракласі відчутно "просіли", й на сьогодні Кочергін з кожним днем втрачає колишній лоск гравця, який мав перспективу й у головній команді України.

Максим Салівон, Чемпіон