Джерело - Чемпіон.
Палермо та Мілан – дуже різні міста. Вони знаходяться на протилежних полюсах Італії, і мешканець південного точно не поспішатиме привітно посміхнутися мешканцю північного, здибавши того на вулиці. Так історично вже повелося.
Ці міста Італії настільки різні, що коли ви скажете, що Палермо – зовсім не Італія, вам навіть можуть підтакнути. До того ж серед тих, хто погодиться, будуть жителі як Палермо, так і Мілана. Ось настільки ці міста є різними.
Що ж до футболу, то тут все набагато цікавіше. Звісно, представництво в Серії А клубів із цих двох міст і порівнювати нема чого (нуль проти двох), але після вчорашнього матчу збірної на стадіоні Ренцо Барбера від порівнянь вже буде не втекти.
Італія знову пропустить Кубок світу і зробить вона це вдруге поспіль. Перший із цих двох разів офіційно став можливим саме на міланському Сан-Сіро, коли Скуадра Адзурра восени 2017-го не змогла забити у ворота шведів. Через чотири з половиною роки італійці знову успішно виконали завдання зі збереження сухості воріт суперника, але замість збірної Швеції вже була Північна Македонія, а замість Мілана – Палермо. Звідси й усі ці дурнуваті порівняння.
Втім, на цьому паралелі й закінчуються. Перемога македонців – справжнє диво. Скріншот основної статистики матчу зі Флешскору це підтверджує, але не передає усієї повноти домінування збірної Італії.
Є момент, який варто роз’яснити для тих, хто не бачив гру. Із 32-х ударів команда Манчіні лише 5 завдала в площину – це пояснюється аномально величезною кількістю заблокованих спроб (Флешскор дає показник 16), захисники збірної Північної Македонії провели просто грандіозний поєдинок у цьому плані. А епізод із першого тайму, коли Берарді не повірив своєму щастю, опинившись перед порожніми воротами, заслуговує окремої згадки.
Атакувальний стиль через затяжне володіння зі швидким поверненням м’яча собі після втрат – це те, що вдалося поставити Роберто Манчіні в збірній Італії. У такий спосіб італійці виграли чемпіонат Європи, проте часто подібний футбол створює ефект самозаспокоєння, мовляв, зараз точно буде гол, а якщо не зараз, то в наступній атаці, м’яч все одно постійно ж у нас.
Авжеж, подібне особливо гостро відчувається в матчах проти набагато слабших за кадровим потенціалом команд. Знову звернімося по допомогу до Флешскора. Нижче – скріншот статистики вересневого матчу проти Болгарії. Знову тотальне домінування, знову аномальні 11 заблокованих ударів.
Повертаючись до порівняння з командою 2017-го, яка не знала, куди подітися, коли в неї опинявся м’яч, слід зазначити, що нині це вже абсолютно інша збірна Італії. В неї є чітка структура з мозковим центром Верратті – Жоржиньйо – Барелла, є сильна флангова взаємодія між латералями та крайніми нападниками, а головне – склад абсолютно не залежить від конкретних виконавців. Випали Спінаццола та Ді Лоренцо? Їх безболісно заміняють Емерсон та Флоренці. Травмувався К’єза? Є Берарді, Інсіньє, Бернардескі.
Але є й велика проблема, яка виходить на передній план, коли решта ланок не дають результату, – центрфорвард. Схема 4-3-3 часто спокушає тренерів замислюватися над грою із фальшивою дев’яткою. Вагомий недолік футболу нинішньої збірної Італії полягає саме в цій позиції.
Вже давно ні для кого не таємниця, що Іммобіле в клубі й у національній команді – це два різних Іммобіле. А сильний нападник Белотті залишився десь у 2016-му, коли президент Торіно довго вагався, чи погоджуватися на щедру пропозицію від Манчестер Юнайтед. Дарма вагався.
У підсумку Манчіні отримав ситуацію, коли в нього є два непоганих на папері центральні нападники, але на практиці виявляється, що краще можна було б і грати попереду з умовним Матео Пессіною, вдаючися до опції зі "справжніми" центрфорвардами лише по ходу матчів.
Не варто скидати з рахунків і фактор мотивації. Італія після перемоги на Євро-2020 провела 5 матчів у відборі на ЧС: 4 нічиї та 1 перемога (перед Євро було 3 перемоги в 3-х матчах). Сильно, коли мова про чемпіона Європи. Навіть у ході цієї невдалої серії були епізоди, які могли змінювати все – згадаймо два незабиті пенальті Жоржиньйо у двох різних матчах проти Швейцарії (в обох випадках – за рівного рахунку).
Марко Верратті після матчу з македонцями:
"Ми повинні були забити і цим негайно закрити питання про переможця, тому що ми були кращими… Це жах…"
Так, Марко, це жах. Але лише, якщо говорити про результат збірної Італії у відборі на ЧС-2022, гра – абсолютно ні. Знову-таки, прекрасний та легкий стиль італійців цього разу зіграв із ними в злий жарт.
Якби це було, наприклад, фігурне катання, італійців оцінили б найвищими балами за бездоганне виконання технічних елементів і відправили відразу до Катару, навіть не чекаючи на виступ конкурентів. Те, як грає ця команда, як рухає м’яч, як миттєво повертає собі володіння після втрат… На це просто приємно дивитися з естетичної точки зору. Але, на жаль, у футболі іноді потрібно ще й забивати голи.
Палермо – справді не Мілан, але збірна Італії вдруге поспіль пропустить Мундіаль, встигнувши у перерві між ними стати чемпіоном Європи. Втім, кого це зараз хвилює…
Андрій Дунець, Чемпіон
Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках champion.com.ua
