Ніхто ніколи не питав у мене, чи хочу я грати в теніс. Цитати з книги “Відкритий. Автобіографія” Андре Агассі
Чемпіон продовжує цикл матеріалів на основі книги Андре Агассі "Відкритий. Автобіографія"
Мене часто питають, яке воно, життя професійного тенісиста, та мені завжди важко дібрати слова. Та є одне слово, що підходить найкраще: це болючий, захопливий, жахливий, неймовірний вихор. Вихор, в якому тебе ніби засмоктує потужна центрифуга.
Ніщо так не вибішує батька, як м’яч, що потрапляє в сітку. Його дратує, коли м’яч виходить в аут, він верещить, коли м’яч торкається задньої лінії, та коли м’яч летить у сітку, тато просто скаженіє. Помилки — це погано, але сітка — це взагалі недопустимо. Тато раз у раз мені товкмачить: "Сітка — це твій найстрашніший ворог".
Ніхто ніколи не питав у мене, чи хочу я грати в теніс, а тим паче, робити це сенсом свого життя. Моя мати взагалі була переконана, що я природжений проповідник. Однак якось вона зізналася мені: тато задовго до мого народження вирішив, що я буду професійним тенісистом. А потім додала, що я ще однорічним хлопчиком почав проявляти себе в цьому, бо спостерігав за м’ячиком для пінг-понгу лише поглядом, не повертаючи голови.
Якби я міг замість тенісу грати в футбол. Я не люблю спорт, але якщо моя доля — грати заради свого батька, то хай би це був принаймні футбол. У футбол я грав би з задоволенням. У школі я тричі на тиждень граю в футбол — мені подобається бігти полем та відчувати, як вітер роздмухує волосся, і знати, що якщо я не заб’ю гол, кінець світу не настане. Від цього не залежить доля мого батька, моєї сім’ї, всієї планети. Якщо моя команда не виграє, то в цьому буде винен кожен гравець, і ніхто не горлатиме мені на вухо. Командні ігри — це те, у що я грав би із задоволенням.
Теніс — дуже самотня гра, кажу я. Тобі нікуди сховатися, коли щось іде не так. Немає ані лавки запасних, ані бокової лінії, ані нейтрального кута. Немає нічого — лише ти, самотній та беззахисний.
Я постійно сварюся з опонентами. Коли опонент хоче мене надурити, коли вмикає режим Таранго, я починаю скаженіти. Помста моя приходить зазвичай з наступним ударом. Коли брехло посилає удар у центр корту, я оголошую аут і кидаю йому погляд, що каже: "Тепер ми квити".
Для мене це і є визначення багатства: коли тобі навіть на думку не спадає розповісти про це своєму найкращому другу, бо гроші для тебе — це щось, що в тебе просто є, і ти не замислюєшся, звідки вони беруться.
Нічого не здатне порадувати британські ЗМІ більше, ніж Барбра Стрейзанд. Вона приходить на корт, щоб подивитися мій матч, а репортери її ледь не з фанфарами зустрічають. Знаменитості часто приходять на Вімблдон, але поява Барбри викликає особливу хвилю уваги. Репортери дістають її, потім починають розпитувати в мене про неї, намагаючись дістати подробиці нашого знайомства та стосунків, що є нічим більшим, як щирою, тісною дружбою.
Я все частіше виграю. Я мав би бути щасливим. Але натомість я напружений, бо сезон гри на твердих кортах добігає кінця. Моє тіло прагне продовжувати грати на твердих кортах, але починається сезон ґрунтових кортів. Такий раптовий перехід приносить відповідні зміни. На ґрунті гра інша, тому й грати потрібно інакше — тіло має підлаштуватися. На твердому корті — швидкий спринт, різкі рухи, на ґрунті — граційний танок. Натреновані на бетоні м’язи тепер відіграють допоміжну роль, а ті, що відпочивали, виходять на перший план. Мені досить і того, що я не зовсім визначився, хто я взагалі в цьому житті. Тепер же мені потрібно ще й стати іншим тенісистом, "ґрунтовим", і це лише посилює мою тривогу та знервованість.
Я люблю Бродвей, бо робота актора чимось схожа на мою: вона фізично складна, виснажлива, вибаглива — тиск з усіх сторін. Найкращі бродвейські актори нагадують мені спортсменів: якщо вони не викладаються по повній, то вони це й самі знають, але якщо не знають, то публіка їх про це поінформує.
Ексклюзивно для Чемпіона уривок надано видавництвом Наш формат.