Фото: PMI

Більше ніж команда.

Як Ferrari стала релігією, а Монца – її храмом
СПЕЦПРОЄКТ
13 жовтня 2026
"В Італії дві релігії: католицька церква і Ferrari", – каже популярний мем. І це не зовсім жарт, бо Ferrari тут справді нагадує другу релігію.
За кілька днів до Гран-прі Італії Мілан, розташований приблизно за 20 кілометрів від автодрому Монца, який називають не інакше як "храмом швидкості", вже заповнений людьми в червоному. На них футболки й кепки з логотипом Ferrari. Це чоловіки й жінки, діти й літні люди, цілі сім’ї, яких за інших обставин у неділю можна було б зустріти й у церкві. 
Фото: getty images
Але не на Гран-прі Італії. Цієї неділі їх можна зустріти на трасі, де масштаб стає зрозумілим остаточно. Якщо на інших Гран-прі камера проходить трибунами й перед очима миготять кольори різних команд, то в Монці цього майже немає. Монца – кольору Ferrari.
Тож як автомобільна команда перетворилася на культурний символ, її фанати – на окрему спільноту, а автодром неподалік Мілана – на місце їхнього щорічного паломництва?

Tifosi

Якби мене змусили здогадатися, як tifosi перекладається з італійської, я б сказала "червоний".
Насправді все значно прозаїчніше: tifosi італійською означає "вболівальники", а tifoso – один уболівальник. Теоретично tifoso може підтримувати футбольний клуб, велогонщика чи будь-яку іншу спортивну команду, і для самих італійців це слово зовсім не належить виключно Формулі-1. Але за межами Італії воно настільки зрослося з Ferrari, що коли у світі автоспорту говорять про tifosi, уточнювати, за кого саме вони вболівають, зазвичай уже не потрібно.
Якщо ж першою асоціацією зі словом tifosi у вас був тиф, то вона теж була правильною. Обидва слова походять від грецького typhos, що означає "гарячку" або "лихоманку". В італійській tifo спочатку означало "гарячковий стан", а згодом слово почали використовувати як метафору спортивного фанатизму: людина настільки захоплена своєю командою, що ніби буквально на неї захворіла.
Фото: getty images
Особливо добре ця метафора прижилася в Італії, де спортивне вболівання давно існує десь на межі між хобі та релігією. І хоча культура tifo передусім виросла навколо футболу, Ferrari отримала майже ідеальні умови, щоб перенести її в автоспорт.

Як Ferrari стала символом Італії

Енцо Феррарі заснував Scuderia Ferrari у 1929 році. Саме слово scuderia буквально означає "стайня", але в італійському автоспорті так почали називати гоночні команди. Щоправда, на той момент Ferrari ще не виробляла Ferrari: команда фактично була гоночною структурою, яка готувала та виставляла автомобілі Alfa Romeo.
Енцо й сам певний час був гонщиком, але досить швидко зрозумів, що його справжній талант – не сидіти за кермом, а будувати навколо перегонів цілу систему: знаходити пілотів, інженерів і гроші, та змушувати все це працювати разом. Наприкінці 1930-х він розійшовся з Alfa Romeo, а через умови угоди ще кілька років не міг використовувати власне прізвище для автомобілів. А потім почалася Друга світова війна.
Тому Ferrari, якою ми її знаємо сьогодні, насправді народжується вже після війни – і в цьому, мабуть, полягає один із найкрасивіших контрастів її історії.
Фото: getty images
Італія вийшла з Другої світової економічно та фізично виснаженою. Режим Муссоліні впав, країна пережила бойові дії, окупацію, громадянське протистояння та бомбардування, а в 1946 році італійці на референдумі відмовилися від монархії та проголосили республіку. 
Приблизно в цей момент у маленькому місті Маранелло Енцо Феррарі вирішує робити щось, на перший погляд, абсолютно непрактичне для країни, яку треба відбудовувати: не дешевий масовий автомобіль і не вантажівку, а спортивну машину з 1,5-літровим 12-циліндровим двигуном.
Фото: getty images
1947
12 березня 1947 року вперше запустили двигун Ferrari 125 S – першого автомобіля, який офіційно мав ім’я Ferrari. Через два місяці він вийшов на старт своїх перших перегонів і, попри лідерство, зійшов через несправність паливного насоса. Енцо Феррарі назвав це "багатообіцяючою невдачею". Уже невдовзі 125 S принесла Ferrari першу перемогу.
1948
У 1948 році з’являється Ferrari 166 MM – вже не просто гоночний автомобіль, а машина, в якій швидкість поєдналася з тією самою італійською елегантністю, що згодом стане невіддільною частиною бренду. Того ж року Ferrari показує її на Туринському автосалоні й починає продавати автомобілі заможним приватним клієнтам. Але по-справжньому важливою для масової аудиторії Ferrari стає не тому, що люди можуть її купити.
1950
У 1950 році стартує чемпіонат світу Формули-1, і Ferrari дуже швидко стає однією з його центральних сил. З другого етапу першого сезону команда бере участь у чемпіонаті й відтоді не пропустила жодного сезону Формули-1 – такого безперервного зв’язку з чемпіонатом немає більше ні в кого.
Фото: getty images
Це збігається з величезною трансформацією самої Італії. У 1950–60-х починається те, що назвуть італійським економічним дивом. Країна стрімко індустріалізується, ростуть Fiat та Olivetti, вулиці заповнюють Vespa і Lambretta, а італійські дизайн, мода, меблі, кіно й автомобілі стають впізнаваними далеко за межами країни. Саме тоді значною мірою формується образ Італії, який існує й досі: поєднання стилю, інженерії, ремесла й емоції.
Ferrari виявилася майже ідеальним фізичним втіленням усіх цих речей. Ferrari демонструвала, що Італія може бути найкращою.
Більшість італійців ніколи не могли дозволити собі Ferrari, але для того щоб вона стала національним символом, володіти нею й не було потрібно. Достатньо було бачити, як червона машина перемагає.

Від легенди італійської до легенди глобальної

За десятиліття у Ferrari з’явилося все, з чого зазвичай народжується велика спортивна міфологія: перемоги й поразки, великі пілоти, трагедії, упізнаваний колір і логотип, який не потрібно підписувати.
До того ж Ferrari має одну величезну перевагу перед майже всіма конкурентами – час. Команда існує достатньо довго, щоб любов до неї перестала бути особистим вибором одного покоління. Часто любов до Ferrari успадковують.
Фото: getty images
Але якщо історія зробила Ferrari частиною італійської культури, то наприкінці 1990-х і на початку 2000-х вона отримала можливість перетворити цю культуру на глобальну.
Одним із головних героїв цього періоду став німець Міхаель Шумахер, який прийшов до Ferrari у 1996 році вже дворазовим чемпіоном світу. Після років очікування команда разом із ним почала домінувати у Формулі-1: Шумахер виграв п’ять чемпіонатів поспіль за Ferrari з 2000-го до 2004 року.
Фото: getty images
Телебачення перетворювало Формулу-1 на глобальний продукт, а Ferrari отримала героя й період домінування, завдяки яким до старої італійської фанатської культури приєдналися мільйони людей.

Червоний, Шумахер і пів століття партнерства

Для покоління, яке почало дивитися Формулу-1 наприкінці 1990-х і на початку 2000-х, образ Ferrari складався з кількох майже нероздільних елементів. Окрім, власне, Міхаеля Шумахера, це був червоний болід, гарцюючий жеребець і логотип Marlboro.
Саме на цей період припала одна з найуспішніших епох в історії Ferrari. Шумахер виграв для команди п’ять чемпіонських титулів поспіль, а Marlboro був настільки помітною частиною лівреї, що для мільйонів глядачів у всьому світі став частиною того самого візуального образу Ferrari початку 2000-х, з яким досі асоціюється ця епоха Формули-1.
Фото: getty images
Але історія Philip Morris International (PMI) і Ferrari почалася значно раніше за Шумахера. Компанія вперше стала спонсором Scuderia Ferrari у 1973 році. Відтоді минуло понад пів століття – термін майже неймовірний для сучасного спорту, де за цей час встигають змінитися покоління пілотів, керівників, технологій, регламентів і самих спонсорів.
Змінилися за цей час і обидва партнери. Ferrari залишилася Ferrari, але автомобіль, який виходить сьогодні на старт Формули-1, технологічно має дуже мало спільного з болідом 1970-х. Так само трансформувався бізнес PMI. Компанія, яка історично була одним із найбільших виробників сигарет у світі, зараз декларує своєю довгостроковою метою перехід до бездимного майбутнього та поступову заміну сигарет альтернативними продуктами для повнолітніх споживачів, які інакше продовжували б курити або вживати інші нікотиновмісні продукти. З 2008 року PMI інвестувала понад $16 млрд у розробку, наукові дослідження та комерціалізацію таких продуктів.
У цьому сенсі довголіття партнерства Ferrari та PMI цікаве саме своєю здатністю змінюватися. Воно починалося в часи, коли тютюнова реклама була звичною частиною автоспорту, а логотипи сигаретних брендів займали чи не половину болідів на стартовій решітці. Потім правила змінилися: реклама тютюну опинилася під дедалі жорсткішими обмеженнями, Marlboro спочатку почав зникати з Ferrari на окремих Гран-прі, а згодом зник із лівреї повністю.
Саме тут партнерство могло б логічно закінчитися. Але натомість воно трансформувалося.
І певна логіка в тому, що ці дві компанії залишилися разом, є. І Ferrari, і PMI будують свою сучасну комунікацію навколо постійної трансформації та технологій. Для Ferrari Формула-1 фактично завжди була лабораторією: команда десятиліттями шукає спосіб зробити автомобіль швидшим, ефективнішим і технологічнішим у межах правил, які постійно змінюються. PMI проходить власну трансформацію, інвестуючи в науку та розробку бездимних альтернатив і намагаючись поступово змістити центр свого бізнесу від сигарет до нових категорій продуктів.
Тому сьогодні це партнерство вже значно менше схоже на класичне спортивне спонсорство, де головним активом бренду є місце для логотипа на боліді. Йдеться радше про можливість працювати з глобальною аудиторією Формули-1 та створювати навколо перегонів окремий досвід.
Новим етапом цієї історії стало партнерство з одним із найвідоміших брендів нікотинових паучів у світі ZYN із грудня 2025 року. Болід усе ще червоний, Ferrari все ще їде Монцою перед морем tifosi, а партнерство, яке почалося понад пів століття тому, продовжується. 
Фото: PMI

Next year is our year

Ferrari – найуспішніша команда в історії Формули-1 за кількістю Кубків конструкторів. Проте для значної частини сучасних tifosi її золота епоха – це вже історія, яку вони бачили хіба що в старих записах. Останній чемпіонський титул серед пілотів Ferrari здобув Кімі Райкконен у 2007 році, останній Кубок конструкторів команда виграла наступного, 2008-го. Відтоді минуло достатньо часу, щоб виросло ціле покоління фанатів Ferrari, яке ніколи не бачило, як пілот у червоному стає чемпіоном світу.
І це, здається, робить феномен tifosi навіть цікавішим. Адже пояснити фанатизм перемогами легко, набагато цікавіше пояснити його за їхньої відсутності.
Останні майже два десятиліття Ferrari регулярно дає своїм фанатам практично ідеальний набір для побудови спортивної міфології: надію, драму, біль і обіцянку, що наступного року усе нарешті буде інакше. Команда починає сезон достатньо добре, щоб у це повірити, виграє перегони, що повертає надію, а потім трапляється невдалий піт-стоп, дивне стратегічне рішення, технічна проблема або просто машина конкурентів виявляється швидшою.
Фото: getty images
В якийсь момент це стало настільки впізнаваною частиною досвіду вболівальника Ferrari, що перетворилося на окремий пласт інтернет-культури. Стратегії Ferrari роками породжували меми, фраза "next year is our year" стала майже універсальним способом самоіронії, а фанати навчилися ставитися до чергового багатообіцяльного початку сезону з дуже специфічною сумішшю надії та підозри.
Бути tifosi – це, здається, добровільно погодитися на довготривалі токсичні стосунки, з яких ти все одно не збираєшся виходити.
І Ferrari в цьому сенсі дуже схожа на старий футбольний клуб. У спорті є команди, за які легко почати вболівати в момент їхнього домінування: вони перемагають, навколо них з’являються зірки, до них приходить нова аудиторія. Але справжня перевірка фанатської культури починається тоді, коли перемоги закінчуються.
За цей час у Ferrari змінювалися керівники, технічні регламенти, машини й покоління пілотів. Фернандо Алонсо двічі підходив дуже близько до титулу, Себастьян Феттель приїхав у Маранелло з чотирма чемпіонствами й мрією повторити історію свого кумира Міхаеля Шумахера, Шарль Леклер став "принцом" та новою великою надією Ferrari. Кожного разу історія виглядала трохи інакше, але фінал залишався тим самим: чемпіонський кубок їхав кудись ще.
Фото: getty images
А Монца все одно залишалася червоною.
Можливо, тут працює й сам біль. Спільне розчарування цементує спортивні спільноти не гірше за перемоги. Коли ти роками разом з іншими чекаєш на титул, кожне "майже", кожен програний чемпіонат і кожен новий сезон додають до цієї історії ще один шар. Ти вже не просто хочеш побачити перемогу, ти хочеш побачити ту саму перемогу після всіх років очікування. І чим довше її немає, тим більшою вона стає у твоїй уяві.

Монца: домашній стадіон Ferrari

Якщо продовжувати футбольні аналогії, то у Ferrari є свій домашній стадіон. І це Монца.
Autodromo Nazionale Monza відкрили у 1922 році, і сьогодні це один із найстаріших автодромів світу, на якому досі проводять перегони такого рівня. Майже всю історію чемпіонату саме тут проходить Гран-прі Італії, а саму трасу через її довгі прямі та шалені швидкості давно називають "Храмом швидкості".
Але під час Гран-прі Італії досить провести тут кілька хвилин, щоб зрозуміти: "храм" цей передусім червоний.
Фото: getty images
Ferrari тут усюди: на футболках, кепках, прапорах, банерах, дитячих комбінезонах і татуюваннях. Величезні прапори з гарцюючим жеребцем накривають цілі сектори трибун, біля паддока годинами стоять люди в надії побачити пілотів, а кожна поява червоної машини викликає реакцію, яку складно переплутати з реакцією на будь-який інший болід.
Особливо добре це чути під час перегонів. Формула-1 загалом дуже гучний спорт, але навіть крізь звук моторів можна зрозуміти, коли перед трибуною проїжджає Ferrari. Шум стає іншим.
Формально тут змагаються одинадцять команд і двадцять два пілоти, але нейтральною територією цей автодром точно не є. Інші гонщики теж мають своїх уболівальників, але Монца дуже чітко дає зрозуміти, хто тут господар.
І в цьому видовищі є одна деталь, яка багато пояснює про Ferrari. Вона сприймається як один із символів Італії, хоча її головними спортивними героями десятиліттями переважно були зовсім не італійці. Міхаель Шумахер – німець. Кімі Райкконен – фін. Шарль Леклер – монегаск. Льюїс Гамільтон – британець. Національність людини за кермом не заважає десяткам тисяч італійців сприймати цю перемогу як свою.
Тому що tifosi підтримують не паспорт пілота. Вони підтримують машину, герб і команду.
Для спорту це доволі незвична конструкція. Найчастіше центральним героєм спортивної історії залишається людина: футболіст, тенісист, боксер, гонщик. Навіть у сучасній Формулі-1 величезна частина фанатів приходить саме за пілотами й може переходити разом із ними від однієї команди до іншої. У Ferrari ж головним героєм певною мірою стала сама інституція.
Пілоти змінюються, керівники команд звільняються, дизайн болідів щороку стає іншим, змінюються правила Формули-1, конкуренти й покоління людей на трибунах. Незмінними залишаються червоний колір, Маранелло, слово Scuderia – і сама ідея Ferrari.
Фото: getty images
Ferrari давно продає значно більше, ніж автомобілі. Навколо бренду існує ціла економіка причетності: мерч, спонсорство, колекційні речі, колаборації, музеї й десятки інших способів хоча б ненадовго опинитися всередині світу Ferrari. Не обов’язково мати кількасот тисяч євро на машину, щоб купити кепку з жеребцем, прийти в червоному на Монцу й відчути, що це трохи й твоя команда.
© 2000-2026, Чемпіон

Суб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-04706.

E-mail редакції: [email protected]

‍Адреса: 01032, м. Київ, вул. Жилянська, 48, 50А

Телефон: +380 95 641 22 07

‍Будь-яке копіювання, передрук та відтворення фотографічних творів та/або аудіовізуальних творів правовласника Getty Images - суворо забороняється.

Матеріали, розміщені на цьому сайті, призначені виключно для осіб віком від 21 року. Якщо вам менше 21 року, будь ласка, залиште цей сайт.

Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - відкрите гіперпосилання) на "Чемпіон" не нижче другого абзацу.

Матеріали з плашкою PROMOTED, РЕКЛАМА та ПРЕС-РЕЛІЗИ є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються. Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах. Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець.