На початку 2000-х першою "ракеткою" України стала харків'янка Тетяна Перебийніс. У 2005-му вона у тандемі з австралійцем Полом Хенлі домоглася свого найвищого результату на турнірах Великого шолома - дійшла до фіналу Вімблдону у міксті. А рік тому там же, у Великобританії, але вже у парі з іншою українкою - Юліаною Федак - зупинилася на стадії 1/2 фіналу.
До слова, у "парі" Перебийніс добилася більших успіхів, ніж в одиночному розряді, вигравши шість турнірів WTA. У квітні 2008-го харків'янка піднялася на рекордне для себе 55-е місце у світовому рейтингу і незабаром... завершила кар'єру.
Однак не так давно 32-річна Тетяна повернулася на корт і ось уже рік час від часу пробує свої сили на 10-тисячниках. Минулого тижня тенісистка заявилася на 25-тисячник у Бучі.
- Тетяно, як зважилися торік зіграти свій перший після паузи офіційний матч у Словенії?
- Торік я не планувала грати той турнір, ми просто вивезли хлопців, з якими працювали. Але я знала, що можуть бути "недоїзди", тому взяла і записалася. Зіграти зіграла, але була абсолютно непідготовлена, і мені вистачило двох матчів, щоб потім "відкисати" два тижні. Потім виступи довелося відкласти, але минулої осені почала набирати свою колишню форму. А у лютому цього року приступила до досить посилених тренувань.
Влітку у Європі я зіграла кілька турнірів, без рейтингу, всі по запису, але скрізь, куди хотіла, потрапила. Дається це непросто - дуже серйозна була перерва. І я б не називала це поверненням, не хочеться вішати якісь ярлики. Адже багато хто думає, що у цьому віці вже ніхто не повертається. Плюс у мене є сім'я, дитина, здавалося б, все те, що жінка хоче.
Але так вийшло, що цього року я стала відчувати себе фізично набагато краще. Я до цього довго прагнула, істотно змінила свій спосіб життя - займаюся йогою, стала вегетаріанкою та дуже добре себе почуваю. Це не повернення, а данина тенісу. Адже, на відміну від когось, мені завжди подобалося грати, просто раніше було важко фізично, грала через якийсь надрив, зараз я його не відчуваю. І фізично мені є куди рости, тому що перерва була дуже суттєвою. Поки я хочу отримати задоволення від гри та подивитися, що буде далі.
- Була інформація, що кар'єру Ви завершили через травму спини.
- Так, у мене була травма спини, досить серйозна, і вона стала пусковим механізмом до мого відходу. Підозрювали грижу, але її не було, і зараз я не відчуваю цих проблем. Але тоді потрібно було брати перерву на півроку, а потім повертатися. Тоді це все здавалося мені неймовірно складним, до того ж уже хотілося дитину.
- Ви сказали, що у вас зараз немає рейтингу.
- Так, поки що рейтингу у мене немає. Щоб його отримати, потрібно або зіграти в основній сітці 25-тисячника, або на 10-тисячнику пройти кваліфікацію та коло. Мені це поки не вдалося. Але про рейтинг я не заморочуюся, буде нормальний фізичний і психологічний стан - буде гра, й обов'язково з'явиться рейтинг.
Як заявляюсь? Я півроку моніторила турніри та зрозуміла, що усюди "недоїзди". Я не знаю, з чим це пов'язано, можливо, з'явилося занадто багато стартів, але "недоїзд" постійний. Навіть на великих турнірах ITF бувають "ікси". Потрібно лише чекати, приїхати та записатися. І молодь, яка тільки починає, може зараз цим скористатися. Ймовірність того, що вони у підсумку будуть грати - 95%. Допускають усіх, адже організаторам краще, щоб були зіграні всі матчі.
- Ви говорите про вік, але, дивлячись на результати останнього US Open - у фіналі 33-річна Пеннетта обіграла 32-річну Вінчі, видно, що Ваші однолітки зараз є законодавцями мод у жіночому тенісі. Вам це надає додаткової мотивації?
- Зараз усі стали дуже атлетичними. Адже чому іноді буває важко боротися з 15-16-річними дівчатами на турнірах ITF - вони у більшості своїй дуже добре підготовлені у фізичному компоненті. Але досвід все-таки робить свою справу. Чоловічий теніс теж став більш віковим. Мені це теж додає певну мотивацію, плюс у турі зараз стає більше мам. Думаю, я повернулася б раніше, якби дозволила життєва ситуація.
- А що сталося?
- Вийшло, що у 2009-му я зіграла Вімблдон і, по відчуттях, зробила висновок, що він у мене останній. У наступному році у мене з'явилася донька Іванка, і практично відразу після цього у мене діагностували рак. Така ж болячка, як і в Аліси Клейбанової - лімфома Ходжкіна. Я думаю, що це було пов'язано і з образом життя, і зі стресом, навантаженнями.
Це був важкий період, адже Іванка була дуже маленька. На три роки я вивалилася звідусіль. Цілий рік я не хотіла лікуватися традиційним шляхом, все-таки я годувала доньку. А потім стало зовсім важко, потрібно було лікуватися.
І мені, що найцікавіше, допоміг тенісний світ. Ми приїхали у Німеччину, не без допомоги зайнятих грошей у знайомих і близьких людей з мого оточення. Далі мені допоміг WTA tour, у них якраз відкрилася програма, і вони настільки вникли у цю ситуацію, що оплатили 70% усього лікування. Далі ми повернулися в Україну, й у 2013 році я почала реабілітацію. Я постійно шукала зручний для себе спосіб життя, дієти, активність. І на сьогоднішній день я його знайшла. Зараз я здорова.
- Коли йшли, Ви відчували, що не дограли?
- Ні, коли з'явилася дитина, про це взагалі не було жодних думок. І поки йшло лікування, мені теж було не до цього - фізична форма була дуже низькою, з'явилася зайва вага. І все було на дикому стресі. Чому зараз, через якийсь час, хочеться ще дітей, тому що хочеться пережити це без того стресу, який був тоді. Перший рік життя Іванки пройшов для мене, як у тумані. А потім... Дмитро Задорожний, мій чоловік, він працює тренером. Я, коли могла, теж до нього підключалася. Дитину - бабусям, і допомагала. Ну і сімейні обов'язки, куди ж без них, але для мене це радість. Я до них добре ставлюся, мені подобається створювати у будинку затишок. І готувати люблю.
- Іванці зараз п'ять років. Уже грає з вами в теніс?
- Так, п'ять буде у жовтні. Ракетку вже давали, вона з нею десь рік, але щоб сильно грала вже зараз, ми не прагнемо. Проте їй подобається, особливо у групі з іншими дітками, тоді вона отримує велике задоволення. А ось під час поїздок зі мною на турніри їй буває складно.
