85 разів він брав участь в 42-кілометрових марафонах, штовхаючи перед собою візок зі своїм сином інвалідом Ріком. 8 разів, крім марафону, він ще плив 3,8 км., буксируючи за собою шлюпку з сином, а потім віз його на велосипеді 180 км, і все це за 1 день!
Дік також возив його на бігових лижах, тягнучи на спині, лазив з ним по горах, а одного разу прокатав на велосипеді через всі США. А що Рік зробив для свого батька? Не так багато, крім того, що врятував його життя.
Ця історія почалася в місті Вінчестер, штат Массачусетс, 48 років тому, коли Рік був придушений пуповиною під час пологів, що призвело до пошкодження головного мозку і паралічу кінцівок. "Він буде овочем до кінця свого життя", - цей вирок оголосили лікарі Діку і його дружині Джуді, коли Ріку було 9 місяців. "Віддайте його в притулок".
Але Хойти не повірили в це. Вони звернули увагу на те, як очі Ріка стежили за ними. Коли Ріку було 11 років, вони відвезли його на інженерний факультет в Університеті Тафтс, щоб дізнатися, чи існує що-небудь, що могло б допомогти хлопчикові спілкуватися. "Ні", - було сказано Діку. "У його мозку нічого не відбувається". "Розкажіть йому жарт", - заперечив Дік. Вони розповіли. Рік засміявся. Виявляється, в його мозку відбувалося багато чого.
Оснащений комп'ютером, який дозволяв йому контролювати курсор киснем перемикача головою, Рік нарешті отримав можливість спілкуватися. Коли після закінчення школи однокласник Ріка був паралізований після автомобільної аварії, і школа організувала благодійний забіг для нього, Рік попросив: "Тато, я теж хочу зробити це". Ну так, звичайно! Як Дік, який сам себе називає "відгодованим на забій кабан", який ніколи не пробігав більше милі за раз, буде штовхати свого сина 5 миль?
Проте він спробував. "Це я тоді став інвалідом", - каже Дік. "Все боліло протягом двох тижнів". У той день змінилося життя Ріка. "Тато", - надрукував він, - "Коли ми бігли, я більше не відчував себе безпорадним!"
Але життя Діка теж змінилося. Він став одержимий тим, щоб давати Ріку це відчуття так часто, як він міг. Він натренував себе до такої сильної форми, що він і Рік були готові спробувати подолати Бостонський марафон в 1979 році.
"Ні за що", було сказано Діку офіційними організаторами гонки. Хойти були не зовсім "одним бігуном", і вони конкурували в інвалідному кріслі. Протягом декількох років Дік і Рік просто приєднувалася до загального потоку учасників і бігли з ними. Пізніше вони знайшли спосіб потрапити в забіг офіційно: в 1983 році вони пробігли марафон настільки швидко, що вони пройшли кваліфікаційний час для Бостона на наступний рік.
Потім хтось сказав: "Ей, Дік, чому б не спробувати тріатлон?"
Як хлопець, який ніколи не вмів плавати і не катався на велосипеді з шести років, збирається тягти свою 50-кілограмову дитину через тріатлон? Проте, Дік спробував.
Зараз вони пробігли 234 тріатлонa, в тому числі 6 виснажливих 15-годинних "Айронмен" на Гаваях.
У 2005 році у віці 65 і 43 Дік і Рік завершили свій 24-ий Бостонський марафон на 5083-му місці з більш ніж 20 000 бігунів. Їх найкращий час? 2 години 40 хвилин в 1992 році - всього на 35 хвилин менше рекорду, встановленого хлопцем, який не штовхав іншу людину в інвалідному візку перед собою.
"Безперечно", - пише Рік, - "Мій батько є батьком століття". І Дік виніс дещо ще з усього цього. 7 років тому у нього був серцевий напад під час гонки. Лікарі виявили, що одна з його артерій була закупорена на 95%. "Якби Ви не були в такій чудовій формі", - сказав йому один лікар, - "Ви певно би померли ще років 15 тому". Так Дік і Рік врятували один одному життя.
У 2014-му 74-річний Дік і Рік, якому було вже 52 закінчили свою заключну гонку - Бостонський марафон.
Особисті рекорди команди Хойт:
5 км - 17.40
10 км (шосе) - 35.48
15 км - 56.21
Напівмарафон - 1:21.12
Марафон: 2:40.47
