Джерело - АСЖУ.
Щоденне оголошення найуспішніших спортсменів року, що минає, завершується саме сьогодні, точно у той момент, коли АСЖУ оголошує переможця рейтингу ТОП-10. Перше місце, здобувши впевнену перемогу у загальному заліку, посідає єдиний чемпіон України на Олімпіаді у Токіо – борець греко-римського стилю Жан Беленюк!
Зважаючи на досягнення Жана, природньо було очікувати, що саме він стане фаворитом у голосуванні спортивних медіа країни. Наші олімпійці вибороли на "карантинних" Іграх 19 нагород, що за умов непростої ситуації у вітчизняному спорті, якому відверто бракує нових технологій, а часто-густо сучасного професійного підходу, об’єктивно можна вважати успіхом. Здобути олімпійську медаль будь-якого ґатунку – досягнення, яке прикрасить кар’єру кожного атлета. Однак стати чемпіоном Олімпійських Ігор означає піднятися на вершину Олімпу, поглянути на решту світу з найвищої сходинки спортивної слави й назавжди увійти в історію спорту у когорті найкращих.
Таке цього року вдалося лише Жану Беленюку, а, отже, його перемога у щорічному рейтингу Асоціації спортивних журналістів України "Десять найкращих атлетів" цілком закономірна.
Шлях Беленюка до омріяного "золота" видався тернистим. За 5 років до перемоги у Токіо була прикра поразка у фіналі борцівського турніру у Ріо-де-Жанейро. Те олімпійське "срібло" було з гіркотою: програш принциповому опоненту. Однак, спілкуючись з Жаном після того фіналу, я відчув, що він уже бачить перед собою нову олімпійську мету. Беленюк почав "накочуватись" на олімпійський рік у 2019-му, коли виграв три з трьох головних турнірів – чемпіонат Європи, світу та Європейські Ігри. А ще того ж року став народним депутатом. Одним словом, встигав на всіх фронтах.
Та світова пандемія відтермінувала Олімпіаду на цілий рік, яка для усіх атлетів, які підходили до Токіо у бойовій формі, стала своєрідною грою у рулетку. До того ж, у карантинний рік у ваговій категорії Беленюка з’явився молодий опонент на місце у збірній – Семен Новиков, котрий переміг на чемпіонаті Європи, і амбіційно заявляв про свої претензії представляти Україну на Олімпійських Іграх. У Федерації греко-римської боротьби підтримали саме кандидатуру Жана Беленюка, який виборов олімпійську ліцензію для України.
Фактично після цього у Жана, незважаючи на всі його попередні чемпіонські титули, не було права на помилку. Будь-який результат на Олімпіаді, крім перемоги, давав би підстави опонентам, а може й шанувальникам спорту, сумніватися у тому, що вибір федерації був правильним.
Зі стартових двобоїв олімпійського турніру у Токіо Беленюк не залишав опонентам шансів, здобуваючи перемогу за перемогою, і демонструючи при цьому свій фірмовий стиль боротьби – холоднокровну виважену тактику, чітке виконання накатів зі здобуттям комфортної переваги над суперником у рахунку. До всіх переможних сутичок епітет "перемога на класі" підходив якнайкраще.
Однак сам Жан заінтригував країну за день до фіналу, коли після впевнено виграного півфіналу, в якому був декласований хорват Іван Хуклек (7:1), у відповідь на запитання про своє самопочуття неоднозначно зауважив: все розповім завтра після фіналу". Після таких слів навіть найзатятіший оптиміст почне сумніватися!
Суперником у вирішальному двобої був досвідчений угорський борець Віктор Лерінц, брат якого, Тамаш, став олімпійським чемпіоном напередодні в іншій ваговій категорії. І хоч угорець здобув перший бал у фіналі (за активність), більше нічого протиставити українцеві не зміг. Як і у попередніх сутичках, Жан змусив суперника стати у партер і виконав два накати, забезпечивши собі комфортну й безапеляційну перевагу – 5:1.
Це був такий жаданий та омріяний тріумф! І для Жана, і для олімпійської збірної України, і для всієї держави. Адже, як не радій олімпійським нагородам, які майже щодня здобували наші атлети, передусім мрієш почути гімн своєї країни на Іграх. Ми чекали цієї миті з початку Токійської Олімпіади, а сам Беленюк – цілих 5 років, після фінальної сутички у Ріо.
Що ж до таємниці, то її Жан відкрив після того, як усе закінчилося: повідав світові, що за три тижні до Олімпіади травмувався і не знав чи візьме у ній участь! Відверто кажучи, таке зізнання шокувало! Беленюк був серед трьох атлетів, яким міжнародні експерти давали найбільше шансів на здобуття олімпійського "золота" в команді України. Якщо уявити, що через травму атлет знявся би зі змагань, розумієш, що ці Ігри могли б минути для нас без перемоги. Але, як уже йшлося, Беленюк чітко усвідомлював, що права на помилку чи навіть похибку не має. За таких обставин звитяга Жана у Токіо стає удвічі-утричі ціннішою.
Сам борець вдячний за підтримку і віру своєму тренеру Володимиру Шацьких. Без сумніву, без співпраці тренера й атлета нічого б не вийшло. Однак можна собі уявити, що, крім фізичних та психологічних навантажень кожної сутички, Жану доводилося терпіти біль від ушкодження. Наскільки сильним був цей біль – важко сказати, не відчуваючи, але, певно, всі, хто бачив півфінальну сутичку помітили, як Жан масував плече, прихилившись до килима після перемоги над хорватом.
Та через день на цьому ж килимі Жан Беленюк танцював традиційного запального гопака на честь перемоги усього свого спортивного життя!
Олександр Гливинський, президент АСЖУ
