Відомий у минулому голкіпер Костянтин Симчук вважає, що український хокей наразі перебуває у жалюгідному стані.
40-річний вихованець київського Сокола, який був названий накращим хокеїстом України 2005 року, заявив про це в інтерв'ю російським ЗИІ.
- У якому стані, на Ваш погляд, наразі перебуває український хокей?
- На жаль, хокей в Україні перебуває у жалюгідному стані, ми цього року не змогли запустити навіть внутрішній чемпіонат...
- Чи є ймовірність, що клуб з України знову буде грати у КХЛ, або ж у нинішніх умовах це нереально?
- Я думаю, що у найближчі роки це нереально.
- Що завадило Вам заграти на високому рівні у Північній Америці?
- Я взагалі дуже вдячний, що отримав шанс пограти у Північній Америці, там я придбав великий досвід. Маленькі майданчики, велика кількість кидків, багато ігор. Головне, щоб тренер команди довіряв. У Північній Америці я провів чотири сезони й у середньому грав по сорок ігор. В НХЛ я не зміг зачепитися просто тому, що не був достатньо хороший для цієї ліги.
- Чим наразі займаєтеся? Немає бажання попрацювати у КХЛ?
- У цьому сезоні я у збірній України відповідаю за гру воротарів. Крім того, треную дітей у хокейній школі Сокола. Є хороші хлопці, яких я "ставив на ковзани". Деякі мають постійну ігрову практику, виступаючи за команди на рік старше свого віку. Досвід роботи з командами майстрів у мене є, так що, звичайно ж, мені було б дуже цікаво попрацювати у КХЛ.
- Костянтине, як Ви вважаєте, у збірної України є шанси на вихід у топ-дивізіон Чемпіонату світу?
- Шанси завжди є. Взагалі, останнім часом збірна України почала набирати хід, в цілому, це, звичайно, завдяки ХК Донбас. Все-таки клуб за якихось чотири сезони існування зміг домогтися дуже багато чого. Була створена дуже сильна хокейна вертикаль, школою керував шведський фахівець, дуже хорошу роботу робив Годинюк у Молодій Гвардії, плюс натуралізація гравців. Сьогодні у молодіжній збірній лідери - саме гравці Донбасу, ну і в першу команду теж цього року будемо підключати молодь.
- Який момент Ви вважаєте піком своєї спортивної кар'єри?
- Потрібно відзначити виступи за збірну України на Олімпіаді у 2002 році. У нас були дуже вдалі ігри і на чемпіонатах світу.
Якщо брати російський період, то, напевно, це сезон-2006/07, коли по ходу чемпіонату я перейшов з ХК МВС у ЦСКА. Це був мій перший і єдиний раз, коли зі мною команда розсталася у розпал сезону. Для мене це був сильний удар. Мене підібрав В'ячеслав Биков, і ми тоді з командою програли тільки у чвертьфіналі казанському Ак Барсу.
- Який найбільш прикрий гол Ви пропустили у своїй кар'єрі?
- Найбільш прикрий гол був на Олімпійських іграх у Солт-Лейк-Сіті. Ми грали зі збірною Білорусі. Програли їм 0:1, а єдину шайбу вони закинули у той момент, коли мали чисельну перевагу у два гравці.
- Чому Ви так рано завершили кар'єру? Травма, чи не було гідних пропозицій?
- Я б не сказав, що рано закінчив кар'єру. У 36 років я закінчив грати у Росії на високому рівні, а ще 3 сезони я виступав у київському Соколі. Першу серйозну травму я отримав у 35 років. До цього я навіть не пам'ятаю, щоб я пропустив хоча б одне тренування через хворобу. Друга травма була вже на початку наступного сезону, така ж. І просто не зміг до кінця відновитися.
- Чи плануєте віддати своїх дітей у хокей?
- Я виховую двох синів, вони обидва займаються хокеєм. Так вийшло, що мій старший син ще маленьким їздив скрізь з дружиною за мною, ну і, звичайно, вибору у нього особливо не було, а молодший вже за старшим тягнеться.
За матеріалами allhockey.ru
