Дніпро отримав за мене мільйон. Він придумав хитрий трюк, щоб піти з київського Динамо і перемагав майбутніх зірок ЧС-1998 | Футбол | Champion.com.ua
Мій профіль

Дніпро отримав за мене мільйон. Він придумав хитрий трюк, щоб піти з київського Динамо і перемагав майбутніх зірок ЧС-1998

09.08.2020 14:14 7519 0
Максим Розенко поспілкувався з футболістом, який починав свою кар'єру воротарем, продовжив нападаючим, а закінчив захисником.
Дніпро отримав за мене мільйон. Він придумав хитрий трюк, щоб піти з київського Динамо і перемагав майбутніх зірок ЧС-1998

Джерело - Чемпіон.

У німецькому Ваттеншайді в 1992 році він заробляв 8 тисяч марок на місяць, в корейському Чоннам Дреганс - 6 тисяч доларів. А коли повернувся в Дніпро, сповна відчув суддівське свавілля від Сергія Татуляна. Про це та багато іншого Андрій Сидельников відверто розповів Чемпіону.

Другу дитину - щоб піти з Динамо

  - Андрію, в 1986 році ви перейшли до київського Динамо. Чому з найпопулярнішою команди України швидко повернулися в Дніпропетровськ?

 - У Динамо потрапив не за власним бажанням - проходив там військову службу. Селекційний відділ киян працював відмінно - відразу ж після успішного виступу за юнацьку збірну на турнірі Гранаткіна прийшов наказ про моє переведення до Києва. Чесно кажучи, не бачив в Динамо перспективи для себе. На той момент ще грав на позиції нападника, і прекрасно усвідомлював, що пробиватися в основний склад команди мені в найближчі кілька років навряд чи вдасться - в Києві в лінії атаки грали Блохін, Бєланов, Євтушенко. Команда в тому сезоні виграла Кубок Кубків та чемпіонат СРСР, а Бєланов - Золотий м'яч. При цьому не вважав, що Динамо сильніше ніж Дніпро.

Читати також: Легенда Динамо: Дем'яненка відвіз у казарму - не хотів за Динамо грати

Тому, коли покидав Дніпропетровськ, отримав чітку установку від головного тренера Володимира Ємця та начальника команди Геннадія Жиздіка: збільшити склад сім'ї. У мене тоді вже народився старший син Роман, а при наявності двох дітей солдата строкової служби звільняли від військового обов'язку. Тому менш ніж через рік ми відсвяткували народження Андрія, я відразу ж звільнився і повернувся в Дніпро. Про це звільнення в Динамо всі, включаючи Валерія Лобановського, дізналися по факту. А в Дніпрі мене після повернення партнери по команді почали називати тато - більшість моїх однолітків тоді були холостими, а у мене вже було двоє дітей.

  - В Дніпрі перекваліфікувалися в захисника?

  - Починав у знаменитій футбольній школі Дніпро-75 взагалі воротарем. Потім перекваліфікувався в нападника. З 18 голами завоював звання кращого бомбардира чемпіонату СРСР-1987 серед дублюючих складів. А потім наставник дубля Олександр Лисенко в матчі з московським Торпедо випустив мене опорним півзахисником. Виграли 2:0, віддав дві гольові передачі. Мене лишили на базі і наступного дня Євген Кучеревський випустив на заміну вже за першу команду. Вийшов хвилин за двадцять до кінця, але встиг відзначитися голом. До кінця сезону відіграв в середній лінії, а взимку, в грі проти волгоградського Ротора Євген Мефодійович дав мені завдання персонально діяти проти нападника Нікітіна. Мабуть, зі своїми новими функціями впорався. Після цього епізоду до кінця кар'єри виступав в центрі оборони.

Німеччина

  - Відігравши останню першість СРСР, ви поїхали в німецький Ваттеншайд. Були ще якісь пропозиції?

  - Тандем центральних захисників Дніпра ще в 1990 році в своїх рядах хотіли бачити два англійських і один іспанський клуб елітних дивізіонів. Але нас на той момент чомусь не відпустили. В Саутгемптон поїхав тільки олімпійський чемпіон Олексій Чередник А через сезон вже виключно в моїх послугах проявили зацікавленість три клуби бундесліги. Я ще з дитинства любив невеликі міста, тому відразу вирішив з'їздити на перегляд в Ваттеншайд. Це містечко межує з Гельзенкірхеном. Після першого ж тренування мені сказали, що підходжу і незабаром підписав трирічний контракт. Сума мого трансферу склала, якщо не помиляюся, мільйон марок. Пам'ятаю, був гордий тим, що Дніпро, який дав мені путівку в футбол, отримав за свого вихованця гідну компенсацію.

  - Але в бундеслізі у вас не склалося.

  - До Німеччини приїхав в січні 1992 року з травмою - защемів нерв в гомілкостопі. Німці зробили обстеженя, правильно діагностували і вилікували. Відновився, зіграв у товариському матчі і отримав дуже прикру травму коліна - розрив зв'язки. Лікувався сім з половиною місяців. Знову відновився, і на тренуванні порвав ту ж саму зв'язку. Коли через півроку знову поправився, відбулася зміна наставника. На тренерський місток став Ханс-Петер Брігель. Мене відверто вразила своєрідна система його тренувань. У клубах бундесліги середня тривалість заняття становила 70-75 хвилин  - спілкувався на цю тему з виступаючими тоді в Німеччині екс-одноклубниками по Дніпру Петром Нойштедтером та Вовою Лютим.

Читати також: Легенда Дніпра працював в Німеччині кур’єром та будівельником

При дозованої навантаженні. У нас же Брігель вольовим рішенням збільшив тренування до двох годин, і при цьому явно щось наплутав з навантаженнями. Спочатку думав що мені одному важко. Але потім дивлюся: навіть найміцніші хлопці явно поплили. Вирішив звернутися до президента Ваттеншайда Гюнтера Ріттера з проханням знайти нову команду.

- Не наважилися відверто поговорити з Брігелем?

  - Не бачив сенсу. Був ще один епізод, який мені не пішов на користь. Якось довелося працювати в парі з тренером на полі. З простим завданням: відбір, обведення і знову відбір. Я жорстко зіграв в підкаті, він впав, мені зааплодувала вся команда. Після цього його ставлення до мене змінилося. Перестав підпускати до основного складу - при ньому жодного разу в заявку не потрапив.

  - Умови контракту клуб при цьому виконував?

  - Неухильно. Взагалі ніколи не було з цим проблем. По зарплаті - ні дня затримки. Хоча вона в мене була цілком пристойна - 8 тисяч марок на місяць. І це без преміальних. Умови проживання - відмінні. Моїй родині була надана розкішна п'ятикімнатна квартира в Гельзенкірхені і Мерседес 190-ї моделі. Від квартири до стадіону, де ми тренувалися, було 10 хвилин їзди. Дітей влаштували в садок. Вони вже через 3-4 місяці заговорили німецькою. Після Дніпропетровська, де умови для футболістів були одні з кращих в СРСР, моя родина все одно потрапила в казку.

  - Давайте повернемося до вашого розмови з президентом. Як Гюнтер Ріттер відреагував на вашу пропозицію?

  - В розпал сезону влаштувати мене в інший клуб було дуже складно. Але до спільного знаменника ми прийшли: заради ігрової практики я погодився переглянути в бік зменшення умови особистої угоди, став виступати в регіональній лізі за другу команду Ваттеншайду. Відіграв за неї 18 ігор і в 16 з них за версією журналу Кіккерс був визнаний кращим у своїй команді. Але Брігель мене все одно ігнорував. Довелося йти до президента з повторним проханням про зміну команди.

  - На цей раз вже його задовольнили?

  - Так. Але спочатку мій екс-одноклубник по Дніпру Іван Вишневський по своїм турецьким зв'язкам вивів мене на Анталіяспор. Я вже взяв квиток до Туреччини, де після прильоту мав підписувати контракт без всяких переглядів. Але в останній момент керівництво Ваттеншайда підняло ціну за мій трансфер. За попередньою домовленістю, мій трансфер повинен був обійтися туркам в 400 тисяч доларів, але німці без всяких пояснень підняли планку до 650 тисяч. Анталіаспор до такого повороту був не готовий.

Корея

  - Проте, мабуть готові були представники Країни ранкової свіжості.

  - Так, створений за рік до мого приїзду клуб елітної корейської ліги Чоннам Дреганс потребував кваліфікованому ліберо. І вже буквально через пару тижнів президент німецького клубу Гюнтер Ріттер, з яким у мене були чудові стосунки, оформляв мій трансфер в Корею. Все пройшло швидко - був на зборі з Ваттеншайдом в Португалії, відбув до Кореї на перегляд, зіграв там пару товариських матчі і обговорив умови особистого контракту. З Азії полетів до Португалії, де тривав все ще тривав збір Ваттеншайд, а вже після повернення команди до Німеччини всі документи, пов'язані з моїм переходом, були оформлені.

  - Рівень чемпіонату Південної Кореї після бундесліги не розчарував?

  - Дійсно, він тоді знаходився на стадії розвитку. Але все одно чекав гіршого. Формула чемпіонату була нескладною - 10 команд грали в чотири кола. Розігрувався і Кубок країни. Але він більше нагадував тренувальні збори - проходив напередодні чемпіонату. У невеликому 120-тисячному містечку на самому півдні Кореї Кваньяні був, на мою думку, найкращий стадіон. На домашніх матчах регулярно збиралися 18-19 тисяч глядачів. А коли всім не вистачало місць, корейці сідали на сходинки в проходи, деякі залазили на решітки. За рік футбол в Кваньяні став спортом № 1.

Умови, які мені надав клуб, були не гірше ніж в Німеччині. Зарплата 6 тисяч доларів на місяць плюс знову таки чималі преміальні за ігри. Відмінне житло, а від машини відмовився - їздив на своєму джипі.

У моєму дебютному сезоні Чоннам Дреганс завоював бронзові медалі. У наступному чемпіонаті ми були п'ятими. У мене в футбольному плані все складалося чудово. За два сезони пропустив лише кілька матчів через травми. У 62 іграх забив 6 м'ячів. На той момент серед центральних захисників був другому за результативністю в історії чемпіонатів Кореї. Один місцевий ліберо забив 7 голів, але для цього йому довелося зіграти в 249 матчах.

Виступав і за збірну іноземців корейської ліги.

  - Заїзди перед матчами в Чоннам Дрегансе практикувалися?

  - Тільки для молоді. Перед виїзними матчами ми ввечері виїжджали на автобусі на гру, селилися в готелі. На два виїзди вилітали на літаках - дві команди елітного дивізіону базувалися в далекому для автобусних маршрутів Сеулі.

  - Не спекотно було грати?

  - У першому сезоні на домашньому стадіоні не було штучного освітлення, тому матчі, як правило, починалися о 16:00. Повітря прогрівався до 40 градусів, на полі панувала страшенна задуха. Але в кінці чемпіонату встановили освітлювальні щогли, ігри почали ставити на 20:00 і проблема  вирішилася.

- У спілкуванні з одноклубниками і тренерським штабом вони не виникали?

  - Спочатку ситуація була анекдотична. Якщо мені потрібно було про щось поговорити з керівництвом клубу, дзвонив в Німеччину своєму менеджеру, корейцеві за національністю. А він з Німеччини телефонував в клуб. Але потім навчився кількох фразах і за допомогою жестів непогано пояснювався.

  - Як вам корейська кухня?

  - У них відмінне м'ясо. Коли їхав, переписав кілька рецептів. Риба у них теж чудова була. Чи пробував собачатину? Кілька разів пропонували, але категорично відмовлявся. Занадто для цього люблю собак.

Свавілля від Татуляна

  - Якщо вас все влаштовувало в Кореї, чому повернулися в Україну?

  - Після завершення контракту з Чоннам Дреганс відразу три провідних корейських клубу - Самсунг, LG і команда Валерія Непомнящего Пучхон Юкон вийшли на мене з конкретними пропозиціями. Але в цей же час надійшло і пропозиція від рідного Дніпра. Ініціатором переходу був В'ячеслав Грозний. Я повірив на слово і повернувся до Дніпропетровська. Але вже на перших зборах отримав невелику травму. Природно, з цієї причини не міг тренуватися в загальній групі. На цьому грунті виникли розбіжності з Грозним.

Читати також: Блохіну сказав, що на поле не вийду. Олександр Рикун розповів про незручні випадки, в які потрапляв

Вони і привели до мого розставання з Дніпром. Через місяць підписав контракт з ЦСКА і відправився в Москву.

  - Але і в Росії недовго.

  - Поїхав з Москви через шість тижнів. Останні чотири сезони грав закордоном. Звик, що всі умови контракту дотримуються. Довелося знову зануритися в нашу сувору дійсність. Клуб не виконав умови угоди - не виплатив підйомні. У підсумку відіграв за ЦСКА лише в стартовому турі чемпіонату країни.

  - І довелося знов повертатися в Дніпро.

  - Кілька місяців був безробітним, а потім новий головний тренер Вадим Тищенко запросив мене в команду. Провів з Дніпром пару зборів, перед третіми підписав контракт. Чемпіонат команда завершила четвертою. Могли завоювати бронзові медалі, але нам цього не дали зробити - в останньому матчі з Карпатами у Львові Сергій Татулян просто не випускав нас на чужу половину поля. Такого відвертого свавілля мені бачити не доводилося. Найстрашніше, що ми знали, що нас чекає. Уявляєте стан футболістів, які відправляються на вирішальний матч, знаючи, що суддя їх команду буде вбивати! У підсумку гра закінчилася нульовою нічиєю і Карпати фінішували на третій сходинці п'єдесталу.

Про рівень українського суддівства в ті часи взагалі можна складати легенди. Відразу на думку спадає матч на Кубок України з київським ЦСКА. Вдома ми програли 0:1. У Києві основний час закінчився з таким же рахунком, але на нашу користь. Суддя ще трохи пом'явся. А коли побачив, що справа приймає поганий для господарів оборот, дав пенальті в наші ворота на 120-й (!) хвилині матчу.

  - Ішли ви з Дніпра зі скандалом.

  - У клубу була чимала заборгованість перед гравцями по преміальним за ігри. Довгий час терпів, сподівався, що все владнається. Але коли Вадима Тищенка змінив Володимир Кобзарев, у нас з ним виник невеличкий конфлікт. Отримав мікротравму і попросив наставника деякий час не привертати мене до тренувань. Кобзарев з цим не погодився, почав мене вчити. Я вирішив не виходити на зелений газон до тих пір, поки зі мною в клубі не розрахуються. Однак Дніпро заборгованості так і не погасив. Довелося судитися з клубом. Але про цю сумну історію навіть і розповідати не хочу.

   - Перш ніж завершити кар'єру, ви ще пару місяців відбігали в азербайджанському Кяпазі.

  - Відіграв фінальний турнір, в якому п'ять команд в два кола визначали найсильнішого. Платили в Кяпаз небагато - 500 доларів на місяць плюс преміальні за ігри. Але  залишатися на наступний сезон відмовився не через це - клуб не зміг надати жодних умов для побуту. Так два місяці і прожив на базі. І повернувся до Дніпропетровська.

Читати також: Спартаку покаже перець наш великий тренер Ємець. Леонід Колтун – про Дніпро 80-х, відмову Коломойського і договірняки

Остання перемога радянського футболу

  - Яскрава сторінка вашої кар'єри - перемога на молодіжному чемпіонаті Європи-1990. Найкращим для вас став гостьовий поєдинок з югославами?

  - Дійсно, тоді я, центральний захисник, забив два голи і ми перемогли 4:2. Але все ж найбільш вдалою своєю грою в тому турнірі вважаю виїзну зустріч з Німеччиною. У першому домашньому матчі в Сімферополі ми зіграли 1:1. І перед повторним поєдинок німці були впевнені у своїй перемозі. Німецькі друковані видання вже почали міркувати, з ким їх збірна зустрінеться в півфіналі. Так що там німці, команду "поховала" навіть вітчизняна преса. Однак нас такі прогнози тільки мобілізували. В німецькому Аугсбурзі ми продемонстрували відмінний футбол. Після першого тайму програвали 1:0. У пропущеному голі була і моя провина - переривав передачу, виніс м'яч, його на лінії штрафного підхопив нападник господарів, обробив і завдав результативного удару. Однак ми не розгубилися - на початку другого тайму Дмитро Чугунов зрівняв рахунок. А в додатковий час на 115-й хвилині мені вдалося забити переможний м'яч. Тобто, реабілітувався сповна. Після гри з хлопцями в роздягальні усвідомили, що в цьому турнірі нас вже нікому не зупинити.

  - Швецію і Югославію не боялися?

  - З скандинавами ми зіграли в гостях 1:1, а в Сімферополі впевнено перемогли 2:0. З югославами було складніше. Команда у них була на ходу, за неї грали хорвати Роберт Ярні, Давор Шукер, Звонімір Бобан, Роберт Просінечкі, Алан Бокшич, серби Мирослав Джукич і Сініша Михайлович, чорногорець Предраг Міятович. Але в першому матчі в Сараєво мені вже на 9-й хвилині вдався шалений удар метрів з 35. Потрапив в дев'ятку! Мабуть, найяскравіший гол в моєї кар’єрі.  Шукер відновив рівновагу, але в кінці першого тайму Андрій Чернишов знову вивів нас вперед. А на 49-й хвилині другого тайму я знову підключився до атаки і успішно зіграв на добивання. В середині тайму Ярні скоротив розрив в рахунку, але в кінці матчу Ігор Добровольський з пенальті поставив переможну крапку. Поєдинок у відповідь в Сімферополі став лише формальністю. Але ми і його провели на одному диханні, і на голи Добровольського, Мостового і Канчелькіса гості відповіли лише м'ячем Бокшіча.

  - Чому молодіжна збірна СРСР грала в Сімферополі?

  - Спочатку з-за кліматичних умов, адже домашній матч з німцями ми проводили в середині березня. До того ж в Криму на той час були дуже пристойні стадіон і база. І прекрасна відвідуваність матчів. Ну а коли ми пройшли в чвертьфіналі Німеччину, стадіон в Сімферополі наше футбольне керівництво стало рахувати фартовим і було прийнято рішення решту домашніх зустрічі грати в Криму.

  - Відразу після перемоги в першості Європи семеро гравців молодіжної команди, у тому числі і ви, були викликані на збори в національну дружину. Але стати своїм у збірній СРСР вам не вдалося. Що завадило?

  - Не склалися відносини з тренером команди Анатолієм Бишовцем. Як виявилося, занадто різними у нас були з Анатолієм Федоровичем погляди на життя. Він мене питав, чи не кинув я палити. Брехати не хотів, відповідав, що не кинув. Анатолія Федоровича така відповідь не сильно влаштовувала - він був за здоровий спосіб життя. У підсумку після турне збірної по Італії Бишовець мене в розташування своєї команди більше не викликав.

Читати також: Лобановському відмовив і здолав Ромаріо: найкращого футболіста Казахстану хотіла Борусія Д, але він обрав Україну

 Особова справа:

Андрій Сидельников. Народився 27 вересня 1967 року в Ровеньках Луганської області (Україна). В 6 років з родиною переїхав до Дніпропетровська.

Виступав за команди: Кривбас Кривий Ріг (1983), Дніпро Дніпропетровськ (1984-85, 1987-91, 1998), Динамо Київ (1986), Ваттеншайд Німеччина (1992-94), Чоннам Дреганс Кваньян, Корея (1995-96), ЦСКА Москва (1997), Кяпаз Гянджи, Азербайджан (1999).

Досягнення: Володар Кубка СРСР (1989). Чемпіон Азербайджану (1999).

Чемпіон Європи (U-23) в складі збірної СРСР (1990). За молодіжну збірну СРСР провів 8 матчів, забив 3 голи. За національну збірну СРСР провів 2 матчі.

Забив 16 голів за дублюючий склад Дніпра в чемпіонаті СРСР-1984 і 18 голів в чемпіонаті СРСР-1987, що принесло йому титул кращого бомбардира турніру.

Максим Розенко, Чемпіон

 

 

Коментарі ()