Для більшості футболістів київське Динамо стало зенітом кар'єри. Але були й винятки. Андрій Шевченко блискуче грав у Мілані, Олексій Михайличенко вигравав чемпіонат Італії у складі Сампдорії, а Олег Лужний небезуспішно цементував оборонні порядки лондонського Арсеналу. Проте були гравці, які починали свою кар'єру в Динамо, але з певних причин більш серйозних успіхів досягли в інших командах. Про цих футболістах - наша сьогоднішня розповідь.

Від Никифорова до Канчелькіса

Юрій Никифоров був переведений до Києва з одеського СКА і провів у Динамо два "армійських" роки (1988-89). За першу команду зіграв одну гру.

"Лобановський говорив: "Юра, залишайся", - згадував Никифоров свій київський етап кар'єри в розмові з автором цих рядків. - Але я не бачив для себе перспективи в Динамо. На той момент і на позиції нападника виступав. За дубль регулярно забивав - в чемпіонаті СРСР-1989 за дублюючий склад провів 22 гри, відзначився 13 разів. Але згадайте, хто тоді в нападі Динамо був - Бєланов, Протасов, підходили Саленко і Юран. Я не вірив, що зможу пробитися крізь настільки щільні ряди. А грати в 19 років у дублі не бачив сенсу. Сказати мені Лобановському про це було важко. Ми з хлопцями з дубля домовилися піти до тренера і просити "вільну". Утрьох - я, Сергій Беженар і Олег Матвєєв. Заходили по черзі. Але коли ти навпроти такої людини сидиш, дуже важко говорити. Скеля! Такого тренера більше не буде. Валерій Васильович, тільки мене побачив, відразу все зрозумів. У підсумку діалогу не вийшло. Був тільки монолог Лобановського. Я вийшов, так нічого і не сказавши. У Беженара з Матвєєвим все закінчилося так само. А незабаром тренер випустив мене на заміну в єврокубках – в матчі з Фіорентиною. Цей поєдинок і став для мене єдиним офіційним у складі Динамо.

У 1990 році Никифоров повернувся до рідної Одеси. У складі Чорноморця виграв Кубок України-1992 року, зробив покер в єврокубковому матчі з Вадуцом з Ліхтенштейну. Потім перейшов у московський Спартак, з яким виграв три чемпіонати Росії. Далі була Іспанія, Голландія, де з ПСВ Юрій двічі став чемпіоном Нідерландів і виграв три Суперкубки Голландії. Закінчував в Японії, де у складі Урава Ред Даймондс став володарем Кубка японської ліги-2003. Виступав за збірні СНД, України та Росії. Зіграв у фінальних стадіях двох чемпіонатів світу (1994, 2002) та Євро-1996.

Читайте також: Від Лобановського я втік: Уродженець України відмовив Динамо, виграв Лігу чемпіонів і міг опинитися у Реалі

1989 рік провів у Динамо і Віктор Онопко. Далі дубля уродженець Луганська в Києві не пройшов, а рік потому прийняв запрошення донецького Шахтаря. Потім був московський Спартак, виграш трьох чемпіонатів і двох Кубків країни. І сім сезонів в іспанській примері за Ов'єдо та Райо Вальєкано.. За збірну нашого агресивного північного сусіда Онопко відіграв 109 матчів, виступав на Євро-1992 (ще у складі збірної СНД) і Євро-1996, двох чемпіонатах світу (1994 і 2002).

Два "армійських" роки провів у Динамо і Андрій Канчелькіс (1988-89). У Києві Андрій завоював і першу нагороду - бронзову медаль чемпіонату СРСР-1989. Валерій Лобановський викликав вихованця кіровоградського футболу в національну команду (дебютував 23 серпня 1989 року в матчі з Польщею, вийшовши на заміну на останній хвилині.). Після закінчення військової служби Канчельскіс разом з Онопко вирішив перейти в донецький Шахтар. Під час товариського матчу збірної СРСР з Шотландією в Глазго Андрія помітив Алекс Фергюсон. У підсумку в 1991 році Канчелькіс підписав контракт з Манчестер Юнайте", з яким виграв Суперкубок Європи (1991), Кубок Англії (1994), Кубок англійської ліги (1992), двічі Суперкубок Англії і чемпіонат країни (1993, 1994).

Всього за Манчестер Юнайтед Андрій відіграв чотири сезони. І отримав своє місце в історії славетного клубу. У середині 1990-х британська група Status Quo спільно з МЮ записала гімн манкуніанців Come on you, Reds (Вперед, Червоні). У кліпі гімну знялися великі гравці в історії клубу: Боббі Чарльтон, Джордж Бест, Петер Шмейхель, Ерік Кантона, Пол Інс. Прізвище Канчелькіса було згадано в гімні між Брайаном Робсоном і Райаном Гіггзом.

Після МЮ в кар'єрі Андрія були Евертон (в дебютному сезоні за "Ірисок" Канчелькіс забив 16 голів у прем'єр-лізі), Фіорентина, Глазго Рейнджерс (двічі виграв чемпіонат Шотландії і тричі Кубок країни), Манчестер Сіті і Саутгемптон. У 1999 році півзахисник оформив собі підданство Великобританії. Догравав у Саудівської Аравії і Росії. За збірну СНД зіграв на Євро-1992 року, за збірну Росії - на Євро-1996.

Читайте також: Афери великого футболу: дивні трансфери, підроблені паспорти та хабарі від агентів

У Владислава Тернавського спортивних регалій на порядок менше. Киянин три роки провів у дублі Динамо (1989-92). Потім опинився в тернопільській Ниві, звідки отримав запрошення в московський Спартак. Став чемпіоном і володарем Кубка Росії -1994 і навіть зіграв на збірну цієї країни на чемпіонаті світу-1994. Цей рік став зоряним часом Тернавського. Вже в наступному сезоні захисник виступав за одеський Чорноморець, а далі в скромних російських командах.

Сергій Герасимець провів у дублі Динамо два роки (1983-84). Потім нападника перевели в дочірню команду в Ірпінь. Повернутися в Динамо корінному киянину не судилося - його запросив Шахтар. Далі був переїзд в мінське Динамо, виступ за збірну Білорусі, переможний гол Едвіду ван дер Сару в матчі Білорусь - Нідерланди в 1995 році і виступи за пітерський Зеніт, з яким Сергій виграв Кубок Росії-1999.

У дублі Динамо в 1984 році грав Володимир Татарчук. Рік потому півзахисник опинився в московському ЦСКА, з яким виграв чемпіонат СРСР і Кубок країни в 1991 році. А в 1988 році став олімпійським чемпіоном у складі збірної СРСР.

Дніпровський вектор

Олег Таран за три роки в Динамо (1978-80) відіграв 6 матчів, хоча виступав за юніорські збірні СРСР і вважався одним з кращих форвардів в світі в своєму віці. Але перехід у дорослий футбол виявився для Олега справою непростою. Визнання Таран отримав лише в іншому місті на Дніпрі, ставши одним з героїв дебютного чемпіонського сезону Дніпра -1983. Всього Таран відіграв за Дніпро шість сезонів, після чого встиг стати чемпіоном Марокко-1990 у складі команди ВАК.

Сергій Краковський три роки (1977-80) намагався пробитися в першу команду Динамо. Але зіграв за основний склад лише одну гру. А в Дніпрі 11 сезонів (1980-1991) захищав останній рубіж, зіграв в 210 матчах. Став чемпіоном СРСР-1983 (відіграв всі 34 поєдинки без замін), виграв Кубок СРСР-1989. Повернення в Динамо у Краківського відбулося в 2007 році, коли Сергій Вікторович був запрошений в штаб команди тренером воротарів.

Олімпійський чемпіон Сеула-1988 Вадим Тищенко теж не зумів пройти далі дубля Динамо, у складі якого виступав в 1984 році. Титули Вадим чесно завоював в Дніпрі, ставши чемпіоном СРСР-1988 і виграв Кубок країни-1989. Паралельно Тищенко став одним з героїв олімпійського відбору в Сеул-1988. І нехай в Кореї Вадим через наслідки травми не зіграв, вольовим рішенням Анатолія Бишовця півзахисник був включений до складу команди за блискучу гру у відбірковому турнірі. Виступав за національну збірну СРСР.

  Читайте також: Лобановському відмовив і здолав Ромаріо: найкращого футболіста Казахстану хотіла Борусія Д, але він обрав Україну

Варто визнати, що не всі футболісти мріяли грати в Динамо. Андрій Сидельников разом з керівництвом Дніпра придумав цікаву схему повернення додому.

 "У Динамо в 1986 році я перейшов не за власним бажанням - проходив військову службу, - згадував Андрій у розмові з автором цих рядків. - Селекційна служба киян працювала відмінно - відразу ж після успішного виступу за юнацьку збірну на турнірі Гранаткіна прийшов наказ про моє переведення до Києва. На той момент я ще виступав на позиції нападника, і прекрасно усвідомлював, що пробиватися в основний склад Динамо мені в найближчі кілька років не вдасться - Блохін, Бєланов та Євтушенко навряд чи були готові поступитися своїм місцем. Тому, коли покидав Дніпропетровськ, отримав чітку установку головного тренера Володимира Ємця та начальника команди Геннадія Жиздіка: збільшити склад сім'ї. У мене тоді вже народився старший син Роман, а при наявності двох дітей солдата строкової служби звільняли від військового обов'язку. Тому менш ніж через рік ми відсвяткували народження Андрія, я відразу ж звільнився і повернувся в Дніпро. Про це звільнення в Динамо всі, включаючи Валерія Лобановського, дізналися вже по факту. А в Дніпрі мене після повернення партнери по команді стали називати Папа - більшість моїх однолітків тоді були холостими, а в мене вже було двоє дітей.

Після повернення в Дніпропетровськ Сидельников виграв з Дніпром Кубок СРСР-1989. А з молодіжною збірною СРСР - чемпіонат Євро-1990, де став одним із героїв турніру. В 1992 році Дніпро продав Анлрія за 1 мільйон марок (на той момент близько 500 тисяч доларів) в клуб німецької бундесліги Ваттеншайд. Далі українець провів два вдалих сезони за корейський Чоннам Дрегонс, а в 1998 році знов повернувся до Дніпра. 

Луганські та донецькі маршрути

 У 1972 році Зоря першою серед провінційних команд виграла чемпіонат СРСР.

Читайте також: Герман Зонін: Я штрафував і Сабо, і Фоменка

"Союзне" золото кували відразу кілька гравців, які пройшли школу київського Динамо. В'ячеслав Семенов за три роки в київському Динамо (1966-69) відіграв три гри, після чого прийняв пропозицію Зорі. У 1972 році став чемпіоном СРСР і бронзовим призером Олімпійських ігор у Мюнхені. У тому ж році зіграв 11 матчів за збірну СРСР, забив 4 голи. Далі було запрошення в Динамо, але за два сезони В'ячеслав провів за першу команду 22 гри, після чого перейшов до Дніпра. 

Сергій Морозов виступав за молодіжну команду Динамо в 1967-68 роках. Перелом ноги завадив переходу в основну команду. У 1971 році Сергій прийняв пропозицію Зорі і рік потому став чемпіоном СРСР. Далі був московський ЦСКА, потім довга тренерська кар'єра, а з 2008 року Морозов працює експертом телеканалу Футбол.

А ось для Володимира Онищенка "відрядження" у Зорю виявилася корисним. У 1970-71 рр. нападник зіграв 10 матчів за "Динамо", після чого був покликаний під прапори "Зорі". У чемпіонському сезоні Онищенко забив 10 голів, і через рік повернувся до Києва. Наступні п'ять сезонів у "Динамо" були врожайними на нагороди - три переможні чемпіонатуи СРСР, два Кубка країни, Кубок Кубків, Суперкубок УЄФА.

 Олександр Сопко провів у Динамо чотири сезони (1976-80). Зіграв одну гру за основний склад. Потім чемпіон світу-1977 серед молоді 11 років цементував оборонні порядки Шахтаря, вигравши з гірниками в 1983 році Кубок СРСР і Кубок сезону.

Сопко пішов шляхом Володимира Сорокіна, який виступав за Динамо в 1957-61 роках (50 ігор, 3 голи). Транзитом через ужгородський Спартак і московське Динамо Сорокін опинився у Шахтарі. Відіграв за гірників 6 сезонів (149 матчів), виграв Кубок СРСР-1963.

Впевнена гра Олександра Шовковського протягом практично двох десятків років стала шлагбаумом для багатьох київських воротарів. Рустам Худжамов (був на контракті у  Динамо з 1999 по 2006 роки, але грав за другу та третю команди киян) у 2008 році перейшов в Шахтар. У складі дончан Рустам виходив на поле не часто, але виграв з командою Кубок УЄФА, два чемпіонати України, Кубок і Суперкубок країни.

  Читайте також: Легенда Динамо: Дем'яненка відвіз у казарму - не хотів за Динамо грати

Максим Розенко, Чемпіон