Перемогу над Динамо відзначали до ранку. Рекордсмен Євстафій Пехлеваніді забив киянам вже на 10-й секунді матчу | Футбол | Champion.com.ua
Мій профіль
3 Грудня 2020

Перемогу над Динамо відзначали до ранку. Рекордсмен Євстафій Пехлеваніді забив киянам вже на 10-й секунді матчу

29.09.2020 12:22 6194 0
Інтерв'ю Максима Розенка із абсолютно унікальним форвардом 80-х
Перемогу над Динамо відзначали до ранку. Рекордсмен Євстафій Пехлеваніді забив киянам вже на 10-й секунді матчу

Джерело - Чемпіон.

Цей грек зумів забити найшвидший гол в історії чемпіонатів СРСР. Жертвою Пехлеваніді стало київське Динамо.

Киянам "Грек", як називали Пехлеваніді через його грецьке коріння, забив вже на 10-ій (!) секунді матчу. У 1990-му Євстафій поїхав на батьківщину предків, і відтоді мешкає там вже 30 років. Максим Розенко зателефонував Пехлеваніді в Афіни і розпитав його про рекордний гол, незабитий пенальті у Львові і роботу на заводі з виробництва лікерів.

Львівський пенальті

– Євстафію, про свій унікальний рекорд у чемпіонатах СРСР пам'ятаєте?

– Так, тоді цікаво вийшло. Це трапилося 3 вересня 1986 року в Алма-Аті. Динамо приїхало в ранзі чинного володаря Кубка Кубків та чемпіона країни. Суддя дав стартовий свисток, ми із Сергієм Волгіним двічі в стінку зіграли. Глядачі не встигли на свої місця розсістися, Віктор Чанов ще місце у воротах не зайняв, а я вже пробив. І забив. У підсумку ми виграли 2:1. Перемогу відзначали до ранку.

Якщо відверто, то до київського Динамо антагонізму ніколи не відчував. З хлопцями зустрічалися, жартували. Найбільше товаришував із Сашком Хапсалісом – адже обидва греки. А з Сашком Заваровим – однолітки. Користуючись нагодою, передаю привіт Сашкові, Володі Безсонову, Ігорю Бєланову і Вані Яремчуку. Всіх їх пам'ятаю і поважаю!

Читайте також: Сховався від хлопців у туалеті. Історія легендарного динамівця, який програв у казино абсолютно все

– У вас були божевільної сили удари, а ось із реалізацією пенальті вам не щастило.

– Так, для мене краще було штрафні бити. У вищій лізі пробив лише п'ять 11-метрових, реалізував тільки два або три з них. Одного разу, коли виконував пенальті, взагалі травмував гомілкостоп. Ця історія сталося в 1983 році у Львові. Ми в першій лізі грали. Програвали по ходу зустрічі 0:2, заробили пенальті. Партнери потім мені зі сміхом той епізод згадували. Мовляв, я насупився, опустив голову вниз, як розбігся... Ударом вирвав шматок газону, вивихнув ногу, а м'яч став легкою здобиччю воротаря – ледь докотився до лінії воріт. У підсумку програли Карпатам 1:2.

– Чув історію, що через силу удару на вас колись карикатуру намалювали, де замість ніг гармати стирчали. Яка її доля?

– У моїй афінській квартирі ця карикатура зберігається. Ваш фотограф з Одеси подарував – після матчу із Чорноморцем. Тільки там гармати не замість ніг – намальована велика кучерява голова, короткі ноги і в руках гармати.

– У вас і в молодості була чимала вага?

– 84 кілограми. Але мені це не перешкоджало. Хоча тренери за вагу неабияк ганяли. Якось скинув 4 кілограми – і що ви думаєте? Став програвати в єдиноборствах – почав падати. Потім знову повертався до своєї бойової ваги.

Спочатку в Греції нас сприймали як комуністів…

– Задоволені своїм нинішнім життям?

– Вірю у долю. Якщо людині щось визначено, то так і повинно бути. Я з усією своєю сім'єю живу в столиці країни, яка входить до Євросоюзу. Вважаю, що вчасно вивіз дітей до Греції – на початку 90-х на всьому пострадянському просторі дуже складно було.

– Вас у Греції вже вважають своїм?

– Звичайно. Адже ми не китайці, яких сюди теж багато наїхало. Хоча спочатку дійсно виникли деякі проблеми в цьому плані. Нас сприймали як комуністів. Потім зрозуміли і прийняли. Діти виросли, освоїлися. Доньці Домні вже 36 років, вона закінчила економічний інститут в Афінах. А син Дмитро в грецькій армії відслужив. Я теж у 90-х мав 9 місяців служити. Але відкупився.

– Можна було?

– Тоді так. Офіційно – потрібно було 72 тисячі драхм офіційно сплатити і тебе звільняли від несення військової служби. Зовсім невелика сума – якщо на теперішні гроші перевести, то це трохи більше 200 євро. Але потім цей закон скасували. Синові довелося віддавати борг своїй другій Батьківщині. Перша Батьківщина Дмитра – Казахстан, де він і народився.

– Правда, що Панатінаїкос запрошував вас ще у 1980 році?

– Так, мені пропонували емігрувати в Грецію – як етнічному греку. Панатінаїкос розумів, що з радянською владою домовитися не зможе, тому клуб вийшов прямо на мене. Спочатку повинен був закінчити в СРСР із футболом. Потім тихо-мирно подати документи про виїзд на постійне місце проживання до Греції. Виробити мені грецький паспорт обіцяли протягом двох тижнів після прибуття в Афіни. Я ж здійснити такий різкий поворот долі не наважився.

– Але ж Васіліс Хадзіпанагіс за п'ять років до вашого запрошення від Панатінаїкоса виїхав з Ташкенту в Іракліс.

Ми розтрощили київське Динамо – 5:0. Перший футболіст, який чкурнув з СРСР у Європу – ним марили Арсенал та Рома

– Хадзіпанагісу було простіше поїхати. Його батьки, емігрувавши в СРСР, здали свої грецькі паспорти. Їхні номери зберігалися в грецькому посольстві. Та й не забувайте, що у Васіліса батьки – комуністи, а радянському уряду потрібно було розвивати комуністичні ідеї в інших європейських країнах. Ось його і відпустили вільно. У мене ж ситуація була зовсім іншою. У мого діда в Хабаровську була своя пекарня. Але у 1917 році нова влада її відібрала. Дід із сім'єю переїхав на Кавказ. А вже моїх батьків із Кавказу погнали в казахські степи у 1949 році.

– Невже Динамо Тбілісі не могло захистити сім'ю вашого батька – одного з провідних гравців команди Алківіада Пехлеваніді?

– Вони домовилися, щоб нашу сім'ю залишили. Але сестри та брати батька повинні були їхати. Коли мова зайшла за їхні сім'ї, у Динамо чесно зізналися, що не можуть вирішити це питання. Тож тато прийняв рішення їхати з усіма. Чесно кажучи, на Кавказі політика щодо нацменшин була більш ніж серйозною – за наказом радянського уряду закривалися грецькі школи. Моя мама тільки три класи встигла закінчити, як школу, у якій вона навчалася, закрили.

– У Греції чотирьом вашим рідним братам за всі ці страждання воздалося сторицею?

– У Греції, на відміну, наприклад, від Німеччини, не передбачені пільги для тих, хто приїжджає в країну на постійне місце проживання. Втім, коли приїхав сюди у 1990 році, мені скаржитися не доводилось. Хоча спершу очікувала невдача. Не пройшов перегляд у Панатінаїкосі. Там жартували, що 10 років мене чекали. Але у мене були проблеми з фізичною формою. Важив близько 100 кілограмів. Як бочка був. Тому у Панатінаїкос не взяли.

– Левадіакос ваша вага не цікавила?

– Техніку ж не проп'єш. Як побачив рівень грецького клубного футболу, відразу зрозумів, що будь-який футболіст, який відіграв 10 років у Вищій лізі СРСР, зможе виступати в Греції. Після невдачі у Панатінаїкосі сказав: нехай всі родичі плюватимуть мені в обличчя, якщо не влаштую середнячка грецького дивізіону. І в підсумку підписав з Левадіакосом контракт.

Пам'ятаю, за контрактом дали мені квартиру на 120 квадратних метрів. У своєму дебютному сезоні зіграв 22 матчі, забив 10 голів. Але команда в елітному дивізіоні не втрималася – забракло одного очка. А у наступному сезоні отримав важку травму. Повернувся на поле тільки через півроку. Проте вийти на колишній рівень так і не вдалося. Відіграв ще два сезони в нижчих лігах і повісив бутси на цвях.

Лікерний завод

– Упродовж 30 років, які минули з часу вашого приїзду в Грецію, місцевий клубний футбол змінився?

– Після входу Греції у Євросоюз у нашому чемпіонаті з'явилася купа бразильців із португальськими і не тільки португальськими паспортами. Трапляється, що в матчах національної першості у складі грандів грецького футболу на поле виходять по 2-3 греки. Решта – південноамериканці з громадянствами країн Євросоюзу, тож легіонерами у нас не вважаються.

Правда, у середнячків на таких варягів грошей немає, тому в їхньому складі вже більше греків. У 1990 році про таке і подумати не могли. Мені через три місяці після приїзду в Грецію оформили паспорт – без нього легіонером вважався.

– Але паспорт не допоміг вам знайти тренерську роботу після завершення ігрової кар'єри?

– Всі хороші місця були зайняті. Належало вчитися на тренерських курсах, отримувати диплом. На це пішов би час. А сім'я чекати не могла – її потрібно було годувати.

У футболі особливо не заробив. Тому, коли брат запропонував роботу в цеху на заводі, який виробляв лікери та оцет, довелося скрутити всю свою гордість і закинути її подалі.

Історія дня. Працював перукарем – порізав вухо дружині генерала. Екс-форвард Динамо і Шахтаря змінив безліч професій

– Робота на лікерному заводі не розвинула у вас пристрасть до спиртного?

– З алкоголем у мене ніколи не було проблем. Хоча, коли виступав за Кайрат, ми могли зустрітися в режимі "третього тайму" з багатьма командами-суперницями. Розпивали шампанське чи не з усіма клубами, окрім Кавказу і Прибалтики. З українських – із Дніпром, київським Динамо. Хоча при Лобановському ми нечасто зустрічалися – хлопцям було дуже складно піти з готелю.

– У чому полягала специфіка вашої роботи в цеху?

– Ящики з продукцією встановлював у три поверхи – не вручну, а вилами на автонавантажувачі. Спершу дуже обтяжувався цією механічною роботою. Але потім потихеньку звик.

– Скільки отримували на заводі?

– Тоді ще драхми були. Якщо зараз перераховувати, то 800-900 євро. Особливо не пошикуєш, але на життя вистачало.

– Що ж змусило вас повернутися у футбол?

– Не було б щастя, та нещастя допомогло. На заводі я пропрацював три з половиною роки. А потім потрапив під скорочення. Коли тобі під сорок, роботу знайти складно. Але тут випадок підвернувся. У нас в районі живе близько 10 тисяч вихідців з СРСР – з України, Грузії, Узбекистану, Казахстану. Росії і ще кілька тисяч понтійських греків-переселенців з інших країн. Самі батьки вирішили створити юнацьку команду – щоб їхні діти без діла після школи не вешталися.

У 2000 році ми її організували. А потім почали потихеньку розширюватися, офіційно зареєструвалися. Команда мала назву Мітрідад – був такий цар у понтійських греків. Я відпрацював там 12 років. І вже 7 років займаюся онуками. Їх у мене троє – внучка Васіліса, онуки Георгій та Євстафій.

– З Казахстану пропозицій не було?

– У 2003 році запрошували у Шимкент – головним тренером у місцеву команду. Не влаштувала зарплата – запропонували 1000 доларів на місяць. Зриватися за такі гроші з Афін вважав недоцільним. Якби дали 5 тисяч доларів на місяць, тоді б поїхав.

Піндоз

– У Кайраті ви мали одразу три прізвиська – Стах, Пеха і Грек. Хто вас називав Стахом, хто – Пехою, а хто – Греком?

– Мене у команді всі називали Греком. А також Піндозом. Пінд – найбільша гірська система Греції. І греків у XX столітті так називали. Стах – це зменшувальне від імені. Пехою прозвали вболівальники. Пам'ятаю, у середині 80-х вони навіть кричалку про мене придумали: "Кайрат – лучше Барселоны, Пеха круче Марадоны". Не так давно визначали символічну збірну Кайрата XX століття. Я туди потрапив. Пишаюся тим, що я рекордсмен команди за забитими голами у вищій лізі чемпіонату СРСР (69 голів – Чемпіон).

Читайте також: Лобановському відмовив і здолав Ромаріо: найкращого футболіста Казахстану хотіла Борусія Д, але він обрав Україну

– Ви стверджували, що через свої лінощі не поїхали на Олімпійські ігри в Сеулі-1988. Можете пояснити?

– Мені потрібно було намагатися використовувати свій шанс. Адже в складі команди їздив до Південної Кореї на Кубок президента. Грав там собі на втіху. А потрібно було зі шкіри лізти, доводячи, що вартий місця в складі. Після повернення з Кореї Бишовець сказав, що візьме мене в Сеул. Але не взяв.

– З Москви у збірну потрапити було легше. Вас у столицю СРСР не запрошували?

– Олег Базилевич запрошував у ЦСКА. А Давід Кіпіані – у Динамо Тбілісі. Проте я в Алма-Аті як сир у маслі почувався. Добра від добра не шукають. Вважав, що краще бути першим хлопцем на селі, ніж другим у місті. Та й Кайрат мене б нікуди не відпустив. Якось ЦСКА виписав на мене персональний наряд. За мною кілька разів "бобик" приїжджав, я ховався. Потім казахське партійне керівництво це питання владнало. В Алма-Аті начебто служив. Хоча у казармі не провів жодного дня.

Читайте також: Перемога над Росією для мене – особлива: як живе Сергій Скаченко – гол Бартезу, бійка з Михайловичем, сімейна драма

Особиста справа

Євстафій Пехлеваніді

Народився 29 жовтня 1960 року в Шимкенті, Казахстан. Нападник.
Виступав за Металург Шимкент (1977-79), Кайрат Алма-Ата (1980-1989), Левадіакос Левадія, Греція (1990-92). Забив 69 голів у чемпіонатах СРСР. Входив до списку 33-х найкращих гравців чемпіонату СРСР (1986). У вищій лізі чемпіонату Греції забив 10 голів. Постійно проживає в Греції з 1990 року.

Максим Розенко, Чемпіон

Коментарі ()