Генеральний дирктор Зорі Сергій Рафаїлов розповів про своє стосунки зі ЗМІ, ситуацію в команді в УПЛ та єврокубкові перспективи клубу.
– Сергію Васильовичу, практично кожного дня ви даєте якщо не інтерв’ю, то коментарі. Чи не втомили вас журналісти?
– Я не так часто даю інтерв'ю, як ви могли подумати. Це все – посилання і передруки. Тим не менше, я завжди відкритий до спілкування, якщо це йде на користь нашому клубу і футболу в Україні.
– Чи є ресурси або журналісти, яким ви принципово нічого не коментуєте і забороняєте це робити представникам Зорі?
– Так. Так. Я не даю інтерв'ю телеканалу "Футбол". І рекомендую нашим футболістам. Попереджаю, що це записано в регламенті – інтерв’ю тільки через прес-службу. Телеканалу "Футбол" ми принципово не даємо ні коментарів, ні інтерв’ю, абсолютно нічого. Щодо інших – так, періодично буває.
Знаєте, що мені не подобається в роботі журналістів? Колись давно, ще в минулому житті, мене привчили до іншого. Моя робота також була пов'язана із журналістами найвищого рівня за мірками Радянського Союзу. Перед публікацією мені завжди приносили і показували те, що написали. Я ставив під текстом підпис. Лише після цього матеріал йшов у друк або в ефір.
Зараз все по-іншому. Журналіст може по-своєму інтерпретувати висловлювання тієї чи іншої людини. Більше того, іноді слова вириваються із загального контексту. Кілька таких фраз – і інтерв'ю перевернуте з ніг на голову. Або дроблять матеріал на частини. Хоча, коли я даю інтерв'ю, то вибудовую цілісну картину.
– Які запитання можуть вас роздратувати, вивести з рівноваги?
– Немає таких запитань, якщо це розумні запитання. Був такий журналіст, який любив запитувати: "Чому ви не граєте в Луганську?" Разів 15. Ну що на таке можна відповісти?
– Нещодавно ви зареєструвалися у Facebook. Перші враження?
– (Усміхається) Наразі я ще не зрозумів, що це таке. У мене на це немає часу. Упродовж робочого дня є маса проблем, які потрібно вирішувати. Напевно, я ще не вибудував свій графік таким чином, щоб оперативно реагувати у Facebook.
– Тим не менше, ви швидко зорієнтувалися і відповіли іронічним відео на тролінг Маріуполя. Так буде й надалі?
– Якщо хтось зачіпатиме честь і репутацію нашого клубу, якщо це буде тролінг, то, думаю, що відповідь обов'язково надамо. Скажу більше: ми готові до наступного випаду від Маріуполя. Вони вже знову нажартувалися про річку, яка їм по коліно (мається на увазі Ворскла, яка у 17 турі відповіла маріупольцям перемогою – 1:0, – ред.). Напевно, у Маріуполі погано знають історію. У цій річці навіть шведи потонули.
– Чи сильно вас зачепив мем, де Зоря зображена на повідку Динамо?
– Ну як він мене міг зачепити? За давньою слов'янською традицією я не ображаюся на хворих і вбогих. Така культура цієї людини – він себе зачепив. Коли ми грали в Маріуполі і я побачив ці банери про чайку, про "гру, яскравішу, ніж зорі" – одразу все зрозумів. Навіть сфотографував це, вийшовши з автобуса, і відправив президенту нашого клубу. Разом посміялися. Вони самі себе затролили, а не нас.
– Ось ці меми, скандальний гол Вереса, який позбавив команду перемоги… Чи вважаєте ви, що на Зорю чиниться тиск із метою вибити з топ-6, замінивши її саме Маріуполем?
– Не думаю, що це робиться з такою метою. Просто той арбітр – відверто слабкий. Знаю про нього багато. Знаю, чим він займається. Така моя робота – я маю багато інформації про людей, які працюють у футболі. Тому знаю, що для Кривоносова, як і для багатьох інших арбітрів, суддівсто – це не основне джерело заробляння грошей. Робота в УПЛ для нього – більше іміджевий хід.
Але мене обурив коментар куратора арбітрів. Я б хотів запитати у Лучі, що б він писав і говорив, якби Лунін отримав серйозну травму? А це – кандидат у національну збірну України. От що б він тоді казав?! Хто б тоді був винен? Дякувати Богу, що все минулося.
Можливо це й добре з точки зору суддівського колективу, що цей пан їх захищає. З іншого боку – це йде на шкоду футболу. Не можна ставити себе вище інших – ось головний принцип для мене. Ні я, ні Лучі – не найрозумніші. Вміння вислухати людей і прийняти правильне рішення – складно. Для цього потрібно мати інтелект і порядність.
 |
– Наскільки тонкою була межа, яка відділила Луніна від серйозних наслідків? Що сказали медики?
– Удар, можливо, не був загрозливим. Але сам момент – це ж динаміка. Нога йде в голову або шию – важко припускати, що могло б бути.
– Окрім арбітрів, Зоря й сама наприпускалася помилок. Згідні?
– Звичайно, звичайно… Проблема в тому, що ми кардинально змінили склад команди. Ми навіть змінили віковий бар'єр. Ви подивіться: зараз в основному складі Зорі грають футболісти, яким по 18-19 років. Причому вони – на перших ролях. Ті ж Луньов, Лунін. Дуже молода команда, незіграна команда, недосвідчена команда.
Плюс – в останні роки у нас постійні проблеми із захистом. Запросили Пилявського, сподівалися на нього, а він не грає. Підписали Прийму – травми. Виходить, що у нас залишаються три центральні захисники. Сваток – недостатньо досвідчений. Гречишкін – гравець більше середньої лінії.
Чечер – поважний футбольний вік і травматизм. Відколи я у клубі, Зоря ще ніколи так багато не пропускала – хіба що в першому-другому сезоні, коли відбувалося становлення команди. І це при тому, що маємо зараз дуже хорошого воротаря. Якби ще й він не рятував – я навіть не знаю, що б ми робили. Плюс – у Зорі серія дуже серйозних матчів. Команда має характер, але потрібен час.
Можливо, зимова пауза піде на користь. Адже Андрієвський ще не проходив із нами зборів, дніпровські хлопці, Прийма, Караваєв, Громов – також. Тобто, є проблема. Тренер ще не мав люфта для експериментів із складом. Зараз це складно робити, тому що в голові Вернидуба – результат і становище в турнірній таблиці. Я його по-людськи розумію.
Але в той же час кажу: у цьому полягає тренерський інтерес – кожного матчу у тебе новий виклик, випробування. До того ж, Юрій Миколайович ще достатньо молодий, щоб спочивати на лаврах. Разом з нами, разом із футболістами він набиває гулі. Це – неоціненний досвід. До сьогоднішнього дня Вернидубу вдавалося з честю виходити із скрутного становища. Сподіваюся, так буде й надалі.
– Якось ви сказали: "У мене посада така, що я багато конфліктую". Це виснажує, впливає на здоров’я?
– (Сміється) Це потрібно запитувати не в мене, а у тих лікарів, які мене обстежують. Хоча я вкрай рідко звертаюся до них. Можливо, найкраще відповіла б моя дружина. Щодо конфліктів, розумієте, так – у мене загострене почуття справедливості. Непевно у всіх має бути таке стаавлення до роботи, яке є у мене.
Я не люблю, коли перевертають те, що відбувається, ставлять з ніг на голову. Приміром, з уболівальниками в мене були конфлікти ще в Луганську – з вивішуванням банерів і так далі. Конфліктував з представниками влади, коли люди не зовсім розуміють, що потрібно робити для того, аби був футбол, була команда. Така робота. Я не можу спокійно сидіти і нічого не помічати – такого ніколи не буде.
– Часто виникає враження, що всі – проти Зорі? Адже Динамо не впустило вашу команду в Київ, Шахтар – у Харків, Маріуполь тролить мемами, а у Львові ви маєте претензії до Вереса…
– Ні, такого немає. У кожного з перелічених учасників процесу є свої інтереси – клубні, корпоративні, особисті. Вважаю правильним, що кожен у рамках своєї компетенції дотримується інтересів того місця, де працює.
Разом з тим, у нас є органи, які мали б втрутитися. Це, перш за все, ФФУ. Це – держава, якщо ви маєте на увазі стадіон у Києві. Це ж державний стадіон. Я тоді казав і зараз кажу: сумніваюся, що Динамо оплачує всі 365 днів у році. По суті – це лише 2 дні на тиждень: день тренування і день матчу. А стадіон же потрібно за щось утримувати. Ми написали відповідні листи, але держава не відреагувала.
Щодо Харкова – взагалі незрозуміло. Мені генеральний директор (Палкін, – ред.) відповів, що це такий головняк, і що вони обійдуться там без нас. У Запоріжжі також цікава ситуація. От як я можу бодай спробувати конфліктувати, мовляв, не давайте стадіон місцевій команді? Я кажу: давайте спробуємо врегулювати питання так, щоб поле було в належному стані. Розведіть по тижнях. Але я ж не утримую стадіон упродовж року. Клуб оплачує тільки передігровий та ігровий дні. За інші дні платить громада – вона має право вирішувати.
Я можу підписати договір і сказати – все, більше нікого сюди не впускаємо, Зоря бере на себе повне утримання арени. Якщо так робить Динамо – питань нема. Якщо так робить Шахтар – питань нема. Я не знаю, як вони домовилися з власниками цих стадіонів.
– Попри всі проблеми, Зоря стала чемпіоном вболівальницьких симпатій у цьому сезоні?
– Напевно. Позаяк тут молоді футболісти, помітно, що у них є голод до перемог. Вони менше йдуть на компроміси, менше бережуть себе. Це подобається вболівальникам. Але, з іншого боку, не подобається мені (Усміхається). Коли спершу заганяють себе в глухий кут, а потім на жилах, на нервах, зокрема й моїх, виривають ці нічиї чи перемоги. Як я вже казав, потрібен час, щоб набути досвіду. Кожному футболісту потрібно здійснити певну кількість помилок. Він їх припуститься, і потім буде грати. Допомогти йому проаналізувати ці помилки – завдання тренера.
– Повторна поразка від Естерсунда поставила Зорю у дуже незручне турнірне становище. Так і не вдалося розгадати загадкову шведську душу?
– Ви знаєте, так. Для мене це взагалі незрозуміло. У Швеції я поспілкувався і з мером міста, і з президентом клубу. Мені було цікаво, як живе ця футбольна команда, за що вона живе. А потім своїм футболістам розповів: максимальна зарплата в Естерсунді – 6 тисяч євро. Причому, без врахування податків. А податки у Швеції – 47 відсотків. По суті, вони отримують 3 тисячі. Наші хлопці опускають голови і не чують. Ця інформація проходить повз них. Після матчу я зайшов у роздягальню і запитав, чи зможе хтось показати на карті Буркіна-Фасо. Сумніваюсь, що вони хоча б чули про існування такої країни. Між іншим, у складі Естерсунда виступає футболіст із Буркіна-Фасо.
Населення цього округу – 180 тисяч осіб. Ніякої промисловості – лише туризм. Страшенна дорожнеча всього. Стадіон – комунальна власність. Мінімальна вартість квитка на матч – 35 євро (у нас – лише 1 євро). Зарплата – 2400 євро, на руки – 1900. Сходити в перукарню – 50 євро.
Піти на прийом до лікаря, хоча вони мають страховку, – 50 євро. Поставити у стоматолога три коронки – 500 євро. При цьому максимальна температура в квартирі – 18 градусів. Наприкінці місяця у них, можливо, залишається 100-200 євро – потрібно жити дуже економно. І при цьому у них повний стадіон! Сидять дорослі, а не ця шпана, яка у нас біснується і незрозуміло що вигукує з трибун. Всі – з шарфами. Один шарф коштує 20 євро. Одна програмка до матчу – 3 євро. Розкупили все!
Ми ж не можемо продати програмки, які коштують 20 гривень. Хоча всі переконують, що так люблять футбол, що він їм такий цікавий! Парадокс…
 |
– Матч із Атлетиком стане своєрідним фіналом. Стимулюватимете своїх футболістів додатковою премією за перемогу?
– А навіщо? За що? Звідки це з'явилося? У них заробітня плата. За що вони її отримують? Я вже давно кажу: якщо є премія за хорошу гру, то що має бути за погану? У них є хороша премія за набрані очки від УЄФА. Нехай виходять і набирають – отримають гроші. За дві попередні перемоги гравці вже її отримали, хоча клуб – ще ні.
– З яким успіхом реалізовуються квитки на поєдинок із Більбао?
– Сьогодні я поцікавився – продано 3100 квитків (розмова відбулася 25 листопада). Це дуже мало. Але враховуємо, що це – пізній матч, робочий день, погода… Якщо нам вдасться вийти на цифру в 10 тисяч, яка відвідала домашній поєдинок з Гертою, це буде дуже добре. Коли мені кажуть, що Львів – футбольне місто, я насправді бачу зовсім інше. Це все – популізм.
Але тут є пояснення. Вкрай незручно збудований стадіон. Доїхати туди, а тим паче виїхати звідти – проблематично. Я запитував у міської влади і дізнався, що територія навколо "Арени Львів" буде забудовуватися. Тому є надія, що там житиме більше людей, а відповідно і транспорт курсуватиме краще.
У Берліні, до слова, стадіон також розташований не дуже зручно. Наш матч відвідали близько 20 тисяч глядачів. Та ж проблема – з дітьми не прийдеш, а зранку потрібно на роботу. В Одесі стадіон у самому центрі міста – от там на нас ходили. У Львові ж – так собі. Але я хочу, щоб львів'яни задумались – коли ще вони побачать у своєму місті єврокубковий матч. Можливо, дуже нескоро. Шахтар там не грає. Ми – також невідомо. Спершу потрібно потрапити туди на наступний сезон. Тим паче, економіку ніхто не скасовував.
Повернуся до Естерсунда. Населення міста – 40 тисяч, з них 9 тисяч прийшло на стадіон. Фактично, кожен четвертий. А ми в Києві, при 3,5 мільйонах населення і 1,5 мільйонах приїжджих, не можемо зібрати повні трибуни. Навіть кожен тисячний не йде на футбол! Яка ми футбольна держава після цього? Оце скиглення "у нас стадіони погані"… Та нормальні в нас стадіони! "Білети дорогі"? "Наші погано грають?" Але ж приїжджають іноземні клуби, де футболісти грають добре, але вболівальник однаково не приходить. Отже, причина в іншому.
У Більбао я запитав президента Атлетіка: "Як ви доносите до вболівальників інформацію, що сьогодні команда гратиме з Зорею?" Відповідь: "Ніяк. Ми на початку сезону надрукували календар, розмістили на сайті і все". Коли ми приїжджаємо в Європу, я кажу своїм: "Хто мені знайде оголошення про наш матч – одразу даю 100 доларів". За 4 роки ніхто нічого так і не знайшов. У Львові ж ми вивішували 1000 оголошень, 500 оголошень, крутили інформацію по шести радіостанціях упродовж 10 днів, а люди однаково не йдуть. Отже, нам футбол нецікавий.
– Наскільки реальним є варіант, що наступний єврокубковий сезон прийме Запоріжжя?
– До поїздки в Естерсунд у мене були великі претензії до інфраструктури "Славутич Арени". Але коли я побачив, що з тими проблемами, які у шведів, їм дозволяють приймати єврокубки, зрозумів – у Запоріжжі стадіон кращий. Єдине – у нас тут немає автостоянки. Я розмовляв із владою, варіанти виходу із ситуації є. В Естерсунді немає навіть такого залу для прес-конференцій, який є тут. Я вже не кажу про відсутність віп-ложі, хоча це – вимога УЄФА.
Є один нюанс. Їм дозволяється багато, а нам – нічого. До нас – упереджене ставлення. Всі ці лозунги, що нас чекають і хочуть бачити, не відповідають дійсності. У Берліні, наприклад, відеоповтори показували на табло. Я все очікую, чи буде якийсь штраф для Герти. А ще німці запускали ролик із творчості Саніна-Маріуполя. Типу, "забудьте про очки, вони залишаться на цьому полі".
Перед домашніми матчами я сам допомагав відривати етикетки з пляшок "Моршинської" – по 200 літрів завозять кожній із команд. Реклама ж заборонена. Коли ми на виїзді, делегати дивляться на порушення господарів крізь пальці. Можливо, нас хочуть чогось навчити. Але скажу, що їм би варто повчитись у нас. Представники УЄФА це вже знають. Вони бачать, якою невеликою кількістю людей ми справляємося у матчах найбільш високого рівня. Вміємо працювати, коли хочемо.
