"Барселона" вийшла у фінал Ліги Чемпіонів. "Свято", "ура", "нехай живе каталонський футбол" і так далі. Та чи має ця команда, котра буде фаворитом і у фіналі турніру, бути взірцем в усьому для європейського футболу? Судячи з півфіналів проти "Реала", зіпсованих незліченними симуляціями "блаугранас" - ні.
Цікаво, що у складі команди є доволі чіткий поділ на гравців, що симулюють при кожній нагоді, та "чесних" футболістів. До других належать Мессі та Хаві, до перших Бускетс, Маскерано та Педро. Іньєста і Вілья - десь на межі. Нащо це гравцям, котрі просто грають у футбол краще за суперників - питання. Не велике, адже мета виправдовує засоби, та все ж. У першій грі, окрім звичайних "пекельних страждань" каталонців, стався епізод з вилученням Пепе, коли Алвес проявив себе шанувальником системи Станіславського.
Додайте до вміння грати у футбол та здатності випрошувати у арбітрів картки для суперників допомогу суддів - і ось рецепт фактично непереможної команди. Адже те, що сталося одразу після перерви вимагає окремого розгляду. У атаці гостей Роналдо та Ігуаїн виходили вдвох на Піке та Маскерано. Піке сфолив на португальцеві, котрий встиг віддати на Ігуаїна. В цей момент Роналдо падає та чіпляє Маскерано. Ігуаїн без перешкод переграє Вальдеса, суддя дає свисток, що фіксує штрафний на користь господарів. Де логіка? Спитайте у де Блеккере, у Бельгії, напевно, своя система суддівства.
Так, епізод відбувся на дуже великій швидкості, але хіба це має слугувати виправданням арбітру? Рішення суддівської бригади фактично позбавило глядачів фантастичної інтриги, адже нічого кращого з точки зору стороннього спостерігача, ніж момент, коли "Реал" повів би в рахунку та йому залишалося б відіграти ще один гол й бути не могло. А так... Так ми побачили рімейк ситуації 9-річної давнини.
У сезоні 2001/2002 років півфінальні пари Ліги Чемпіонів склали "Реал" з "Барселоною" та "Манчестер" (звісно, "Юнайтед", "Сіті" тоді тільки мріяти про єврокубки могли) із німецьким клубом. Ситуація у загальних рисах повторилася цього року, лише у ролі каламутника спокою "Байер" замінив "Шальке". При цьому дещо схожий і статус іспанських клубів, але у дзеркальному відображенні. Тоді "Реал", що виграв Лігу Чемпіонів 1998 та 2000 років та мав "суперзірок" (Фігу, Зідан, Рауль) у складі, був фаворитом протистояння. Натомість "Барселона" виглядала "темною конячкою", котру лихоманило у першості, але за кількістю "зірок" каталонці не надто поступалися столичному клубу. Нічого не нагадує?
Для повного збігу не вистачало лише однакових рахунків ігор, і він стався! Тоді "Реал" у гостях виграв 2:0, після чого вдома повів у рахунку, але задовольнився нічиєю 1:1. Тому, коли Марсело зрівняв рахунок у цій грі, глядачі-шанувальники статистики могли б розходитися по будинках, адже все було вирішено заздалегідь.
Якщо ж більш серйозно, то матч закінчився дещо нелогічно з огляду на події першого тайму. У ньому "Барса" мала беззаперечну перевагу, могла забивати, починаючи з середини тайму, коли розігрався Мессі не раз і не два. Але Касільяс щоразу рятував ворота "Реала" та інтригу у протистоянні. Бускетс, Мессі, Вілья, знову Мессі - здавалося, що шансів на непрограш у мадридців фактично немає.
І коли по перерві Іньєста, котрому набридло падати та "страждати", зайнявся справою і віддав тонкий пас на Педро, то де-факто все стало зрозуміло. Забити три голи у ворота "Барселони" за 35 хвилин плюс додані - справа надскладна навіть для "Реала", що грає із натхненням та в оптимальному складі. І якщо з першим справи були так-сяк, то відсутність другого позначалися на грі гостей дуже сильно.
Давайте порахуємо. Пепе, котрий стримував Мессі протягом попередніх ігор квітневої серії, - раз. Рамос, який зазвичай на порядок активніший у атаці, ніж Арбелоа - два. Але це втрати заздалегідь відомі і Моуріньо повинен був мати план, як їх компенсувати. Але ж окрім цього у мадридців фактично був відсутній якийсь конструктив з боку атакувальних півзахисників. Кака ще раз довів, що "Реал" - просто не його команда, а Езіл знову розгубився в умовах пресингу. Додайте до цього Ігуаїна після травми та Адебайора, котрому Моуріньо вперто віддає перевагу над Бензема, котрий досить багато забив цього року, і вийде, що на 4 (чотирьох!) позиціях в "Реала" були серйозні проблеми.
Тому гол Марсело, що став наслідком індивідуальних дій ді Марії, виглядав не дуже логічним. Після нього гра фактично законсервувалася, чудово ілюструючи відому приказку про верхи, що не хочуть, і низи, що не можуть. Хто був ким - здогадатися не важко. І до доданого часу залишалося лише рахувати симуляції футболістів "блаугранас", про які вже згадувалося. "Реал" як міг допомагав їм, граючи жорстко, адже коли твій суперник падає від одного лише подиху, то це, м'яко кажучи, не сприяє холоднокровній грі, а попросту кажучи - дратує.
Тепер "Барселоні" залишається чекати на суперника по фіналу. І якщо у деталях аналогія з 2002-м навряд чи спрацює - для цього "Шальке" має здійснити диво та вийти у фінал, то от у головному - перемозі іспанської команди в головній грі головного єврокубку - сумнів не так вже і багато. Але ж дива трапляються і кому як не Алексу Фергюсону знати про це. Його "Манчестер" вже доводив це у майже такому ж далекому, як і 2002-й, 1999-му році...
