В українській першості є такий тип ігор наших топ-команд, коли "Шахтар" ("Динамо") тисне-тисне на суперника, а той намагається відмахуватися, але дуже обережно, і головне для цих команд вистояти у захисті. Варіантів закінчення у таких ігор, як правило, два. У першому, більш поширеному, гранд все ж забиває, і після цього методично добиває суперника. Якщо ні - то стається сенсація, до якої, в залежності від того скільки очок втратив фаворит, може бути додано приставки "міні" (нічия) чи "максі" (перемога "андердога").
У цьому матчі вийшов другий варіант. Сказати, що він став несподіванкою, виходячи з реального розвитку подій на полі, складно. Але, напевно, варто починати ще з подій до початку гри, коли Луческу з різних причин вирішив не випускати в "основі" Жадсона, Адріано та Едуардо, внаслідок чого група атаки донеччан виглядало трохи незвично. Так, зрозуміло, що треба було випробувати перед стартом у єврокубках Мхітаряна, а Жадсон і Едуардо не в формі, але постфактум варто визнати, що румун має бути незадоволеним не лише гравцями, а й собою.
Слід віддати належне киянам. У захисті вони не вигадували нічого нового, намагаючись пресингувати всю гру, і не дозволяти бразильським лідерам "Шахтаря" працювати з м'ячем. Щодо дій у атаці, то представник української Прем'єр-ліги "Оболонь" нагадала такого собі середняка-аутсайдера Прем'єр-ліги британської, що діє за принципом "Навішуй до штрафного майданчика, а там розберемося". І гол Худзіка - головою, у стрибку - можна вважати символом гри киян в атаці.
Нагадували класичний англійський стиль і флангові проходи, і силовий тиск на оборонців суперника, і численні дальні удари (Кутас ще на початку гри поцілив метрів з 40-ка у поперечку). Це не говорить про те, що гра "Оболоні" була примітивною, ні, команда тверезо розрахувала свої сили і обрала свій, трохи агресивніший, ніж в інших опонентів "Шахтаря" в останніх іграх, варіант ведення гри, який міг стати ефективним. І цим якраз і змогла вирізнитися з-поміж інших суперників наших грандів. Саме "грандів", у множині, адже не варто забувати, що у цьому колі команда Ковальця вже змогла зіграти внічию із "Динамо". Може, "Оболоні" ще й не вистачає вміння грати на постійному рівні у кожному турі, але у матчах з топ-командами бажання у гравців зашкалює.
Бажання, якого у цій грі не простежувалося у донеччан. Лише після пропущеного гола "Шахтар" міцно заволодів м'ячем, але поспіх та нерви помітно заважали команді. Не пішла гра флангами, де Срна із Рацем за всю гру не змогли виконати по-справжньому гостру подачу. Небагато вдавалося й у нападі, де Морено був не дуже активним, а Едуардо раз за разом бракувало швидкості, що змусило замислитися над рівнем його фізичної підготовки. Коста занадто часто брав гру на себе, все намагаючись виконати один зі своїх диво-пострілів, але приціл цього вечора у бразильця помітно збився. Лише Адріано виглядав відносно непогано, віддав кілька гострих передач, але зайвий раз підтвердив, що один в полі не воїн.
Може, все склалося б краще, якби не травма Фернандіньо, що вже в середині першого тайму залишило команду Луческу без провідного гравця півзахисту. Але ж не може гра по-справжньому класної команди залежати від одного, хоч і класного, футболіста. Це повертає до теми Ліги Чемпіонів, якої ми торкнулися на початку. Які перспективи чемпіона України у турнірі, де клас гравців "трохи" вищий за клас сьогоднішніх суперників "Шахтаря", а мотивації не повинно бракувати? Залишається сподіватися, що ця ж мотивація, але вже власна, й допоможе гравцям донеччан покращити свою гру, інакше складно "гірникам" доведеться...
