Мій профіль

Уривок з книги «Менеджмент у стилі «Манчестер Юнайтед». Як стати чемпіоном» Алекса Ферґюсон, Майкла Моріца

31.07.2019 10:12 Андрій Твердохліб 889 0
Чемпіон продовжує цикл публікацій із книг відомих людей зі світу спорту
Уривок з книги  «Менеджмент у стилі «Манчестер Юнайтед». Як стати чемпіоном» Алекса Ферґюсон, Майкла Моріца

Джерело - Чемпіон.

Тренер Manchester United Алекс Ферґюсон - легендарна особистість у футбольному світі. Він присвятив команді 26 років, допоміг їй здобути надзвичайну кількість перемог, а його відставку назвали кінцем цілої ери. Ферґюсон переконаний: є риси, притаманні всім переможцям і компаніям, чиї керівники прагнуть успіху незалежно від справи, якою займаються. У цій книжці, написаній у співавторстві з підприємцем Майклом Моріцом, Ферґюсон підсумовує власний життєвий і професійний досвід та пропонує поради, які однаково добре працюватимуть як на футбольному полі, так і в будь-якій компанії. Чому лідер має тримати дистанцію? Як помітити потенціал найпотужніших і мотивувати їх на успіх? Як самовпевненість знищує чемпіонів і чому найкраще питання після перемоги - "Як нам досягти наступного тріумфу?".

Суперництво

 У футболі повно відомих протистоянь. Багато з них лишились на провінційному рівні й точаться відтоді, коли люди не могли так вільно подорожувати, як сьогодні. Не забувайте, що британські клуби почали виступати в євро- кубках лише в 1950-ті роки, тож раніше все зводилось до місцевих протиборств. Дербі завжди потрапляли на перші шпальти газет. Не важливо, чи це матч між Селтіком і Рейнджерз, Евертоном і Ліверпулем, Тоттнгемом і Арсеналом чи Манчестер Юнайтед і Манчестер Сіті. Ворожнеча, особливо місцева, додає футболу гостроти.

 Деякі фани, для яких футбол — це більше ніж релігія, успадковують ненависть по родинній лінії. Їхні батьки чи діди підтримували якийсь клуб, тож його кольори вони носитимуть до самої смерті. Ви не уявляєте, скільки нам надсилали фото немовлят, вдягнених у форму "Манчестер Юнайтед" і названих на честь когось із гравців. Ці діти народжуються в своєрідних племенах, подобається їм це чи ні.

 Не пам’ятаю і дня, коли я не думав, про суперництво з якоюсь командою. У Глазго два ворожі табори — це Селтік і Рейнджерз. Десятиліттями в цьому був навіть релігійний підтекст, бо за "Селтік" виступали ірландські католики, а за "Рейнджерз" — шотландці-протестанти. Абердин теж вів тривалу війну з Рейнджерз, але коли я працював у клубі, з’явився ще один ворог - Данді Юнайтед.

 У Манчестер Юнайтед я теж зіткнувся з різними протистояннями. Деякі тривали мало не вічність. МЮ завжди ворогували з Ліверпулем та Манчестер Сіті. Це саме можна було сказати і про Лідс, коли вони виступали на найвищому рівні. Іноді ворожнеча мала серйозні прояви. Наприклад, якось уболівальник Лідс напав на тренера нашої молоді Еріка Гаррісона, бо подумав, що то я. За останні років п’ятнадцять матчі проти Челсі та Арсеналу теж набули особливого статусу.

 Футбол дуже підходить моєму характеру, бо тут чітко зрозуміло, хто виграв, а хто програв. Я з дитинства не хотів поступатися. Можливо, через те, що виріс у Глазго, а можливо, через те, що походив з робітничого класу. Хай там як, у нашому районі постійно точилися міжусобні війни.

 Досвід протистояння ворогові допомагав мені надихати мої команди на серйозні досягнення. В Абердині я готував гравців до візиту великих клубів з Глазго як до боротьби за нашу гідність. Я казав: Рейнджерз і Селтік сподіваються, що приїдуть сюди і витруть об нас ноги.

 На початку моєї кар’єри в МЮ я казав, що моє головне завдання - скинути Ліверпуль із трону. Потім ці мої слова цитували безліч разів. Дивно те, що я не пригадую, як вимовляв їх. Але я був не проти, бо вони підкреслювали значення столітньої війни МЮ з Ліверпулем. За 26 сезонів, що розділяли чемпіонські титули МЮ 1967-го та 1993 року, Ліверпуль 11 разів вигравав лігу, тричі тріумфував у Кубку Англії та чотири рази здіймав над головою Кубок європейських чемпіонів. Успіхи Ліверпуля у ту епоху були безпрецедентними. Ніхто більше та не домінував в англійському футболі. Не знаю, чи думали колись гравці МЮ про те, щоб перевершити рекорд Ліверпуля, але я думав.

 Якось, у 1988 році, ми зіграли на Ейнфілді внічию 3:3, причому арбітр прийняв кілька суперечливих рішень. Після матчу я сказав репортеру: "Не дивно, що тренери мусять прикушувати собі язика після матчів на Ейнфілді, щоб ненароком не сказати все, що думають".

 Було щось театральне в тому, як я налаштовував гравців на битви з принциповими суперниками. Однак було дуже мало випадків та людей (окрім арбітрів і лайнсменів), через яких я довго не міг заспокоїтись після матчу. Для футбольного клубу нормально мати особливих опонентів, адже вони змушують футболістів витискати із себе максимум. Проте я не думаю, що корисно мати справжніх ворогів. Не пригадую жодного тренера, з яким би я не погодився, наприклад, повечеряти. Я просто намагався не вибовкувати їм зайвого. Я мав суперечки з деякими тренерами, про які багато писала преса. Наприклад, із Арсеном Венгером. Утім суперечки не тривають вічно. Венгер свого часу багато допомагав нам в УЄФА.

 Не можна допускати, щоб ваші опоненти визначали вашу стратегію. Роками Манчестер Сіті діяли, озираючись на нас. Їхній президент Пітер Свейлз постійно казав на нас "Ті, через дорогу". Наш клуб не йшов йому з голови. Замість того, щоб думати, як розвивати Сіті, займаючись тим, що від нього залежить, він думав про нас. Це безглуздя. На противагу йому, у нас був уболівальник Норман Вільямс, який відвідував кожну домашню і багато виїзних ігор МЮ. Однак він не побував на жодному матчі на стадіоні "Сіті". Якось я його спитав, чому він відмовлявся туди ходити, і він сказав: "Боюся щось підчепити".

 Тим не менше, цілком можливо вчитись у своїй суперників і рости, намагаючись перевершити їх. У період між 1994 і 1999 роками таку роль для МЮ виконував Ювентус під керівництвом Марчело Ліппі. Вони грали на такому рівні, якого я хотів досягнути. Я захоплювався Ліппі. Він мав неперевершене відчуття стилю. Через сиве волосся, шкіряний плащ і маленьку сигару він нагадував мені Пола Ньюмена. Зрештою, я пережив один з найкращих вечорів у своїй кар’єрі, коли протистояв йому в півфіналі Ліги чемпіонів 1999. Після 11 хвилин матчу ми поступались італійцям 2:0, але зуміли перемогти 3:2 і дістатись фіналу в Барселоні.

 Складно зберігати спокій, коли суперники роблять щось неординарне. У сфері бізнесу, коли конкурент знижує ціни чи витрачає купу грошей на рекламну кампанію, люди часто думають, що теж повинні йти цим курсом. Потрібні сталеві нерви, щоб утриматись від цього. Коли я був тренером, у футболі теж таке бувало. Власники клубів були готові платити шалені кошти, щоб купити собі шлях до успіху. У Шотландії так діяли Рейнджерс. Зараз можу сказати, що, певною мірою, я вчасно залишив Абердин, адже незабаром після цього Рейнджерс очолив Ґрем Сунес, який почав за великі гроші запрошувати футболістів з Англії та решти Європи. Однак якби я лишився в Абердині, я не мавпував би стратегії Рейнджерз. Я йшов би своїм шляхом.

 В Англії королями марнотратників стали Челсі та Манчестер Сіті. МЮ теж почали витрачати чимало, відколи я залишив свою посаду. Успіх Жозе Моурінью в сезоні 2004–2005, коли він лише очолив Челсі та виграв Прем’єр-лігу і Кубок ліги, став результатом його впертості, вміння виривати перемоги та нічиї через силу, і віри гравців у те, що він Месія. Також не зайвими виявились більш ніж 100 мільйонів фунтів, які він витратив на трансфери. Однак він блискучий лідер і тренер, який досяг видатних успіхів у чотирьох різних країнах. Не пригадую нікого іншого, кому б таке вдалось.

 Коли в 2008 році Манчестер Сіті придбав Мансур бін Заєд аль-Нахаян, я й на мить не думав: "Тепер нам буде важко". Для мене це був просто ще один виклик на нескінченній смузі перешкод. Я не очікував, що в Сіті робитимуть те, що роблять останні кілька років. Частково ця стратегія спрямована на протистояння з МЮ, але водночас вона позитивно впливає на економіку Манчестера. Хто міг уявити, що клуб збудує шість тисяч нових квартир у занедбаних районах міста? Втім, моя думка не змінилась. Хоч із 2008 року і до мого виходу на пенсію Сіті витратили близько 700 мільйонів фунтів, МЮ усе одно до снаги їх здолати. Звісно, величезні витрати і спроби Сіті міняти історію на очах викликають заздрощі в інших клубів Прем’єр-ліги. Однак я завжди казав, що скільки б дорогих футболістів вони не підписали, в суботу вони можуть випустити в стартовому складі лише 11 із них.

Ексклюзивно для Чемпіона уривок надано видавництвом Наш формат.

Редакція не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках champion.com.ua

Коментарі ()