Головне

Підгрушна: "Пріоритетним для нас є чемпіонат світу у російському Ханти-Мансійську"

19.02.2011 23:18 534 0
Підгрушна: "Пріоритетним для нас є чемпіонат світу у російському Ханти-Мансійську"

У світовий біатлон Олена Підгрушна увірвалась стрімко та відразу кинулася штурмувати п'єдестали пошани. Цього сезону тернополянка вже двічі приміряла медалі - срібні - у жіночій та змішаній естафеті етапів Кубку світу.

- Нещодавно я мала змагатися на Універсіаді. Але за день до вильоту до Туреччини у мене підвищилася температура та з'явився кашель. Лікарі винесли вердикт - бронхіт, і тренери відправили мене додому. Але тепер уже одужую та готуюся приєднатися до команди на підготовчому до чемпіонату Європи зборі в Італії. Ми плануємо там виступити в естафеті. А пріоритетним для нас є чемпіонат світу у російському Ханти-Мансійську.

- Цей сезон розпочався для Вас вдало. Ви планували успішний виступ у першій половині сезону?

- Перед початком сезону я ніколи не думаю про нагороди. Але, коли приміряла медалі Кубку світу, було дуже приємно. Втім, чемпіонат світу ще попереду. Ось за його результатами ми й судитимемо, чи вдалий у нас видався сезон, чи не дуже... Несерйозно прогнозувати медалі у біатлоні, одному з найбільш непередбачуваних видів спорту. Навіть одна медаль на всю команду - це буде успіх і радість для всіх нас. Насправді, шанси є у кожного з нас - і в особистих перегонах, і в естафеті.

- Які перегони принесли найбільше вражень?

- Найбільш емоційно насиченою була змішана естафета у Поклюці, де ми разом з Вітою Семеренко, Сергієм Семеновим і Сергієм Седнєвим стали срібними призерами. Така боротьба, коли переможця від призерів відділяють лише соті секунди, у біатлоні трапляється нечасто.

- Як батьки сприйняли Ваші досягнення?

- Перше запитання у них завжди: "Ти здорова? Так? Ну це вже добре". Для них моє самопочуття головне. Втім, у Тернополі багато наших знайомих стали серйозно цікавитися біатлоном, дивитися трансляції змагань і обговорювати результати. Коли я здобуваю медалі, і батьків усі поспішають привітати, вони, звісно ж, пишаються.

- Колись у Тернополі тренувалася Олена Зубрилова. Цей факт якось вплинув на Ваше захоплення біатлоном?

- Тренування Олени я не застала - у нас надто велика різниця у віці. Але про те, що Зубрилова якийсь час тренувалася там, де тепер займаюся я, знала. Загалом персона Зубрилової відіграла величезну роль у моєму спортивному житті. Багато років тому, прибираючи кімнату, я випадково увімкнула телевізор - якраз тоді, коли транслювали змагання з біатлону, й Олена тоді посіла призове місце. Наступного дня я вже очікувала на нову трансляцію - і Зубрилова просто блискуче виграла ті перегони. Я подумала: "Який цікавий вид спорту - біатлон, і які сильні наші спортсмени". І коли одинадцять років тому до нашої школи прийшов тренер з біатлону, я ні секунди не роздумувала - пішла слідом за ним.

- В українській збірній Ви - наймолодша. Але дівчата обрали Вас капітаном команди. Для Вас таке рішення стало несподіванкою?

- Ні. У нас у команді вік не має жодного значення. Мені легко знаходити з людьми спільну мову. Ще до того, як мене обрали капітаном, багато організаційних питань вирішували через мене - тренери передавали інформацію для усієї команди, просили написати якийсь список або скласти графік. Тож моє призначення нових обов'язків не додало.

- Хто у світовому біатлоні за стилем найбільше подібний до Вас?

- Навіть не знаю. До суперниць так близько не придивлялася. Та й завжди намагалася виробити свій стиль, щоб бути стабільно на висоті, - завжди влучно стріляти та швидко бігти. Ще кілька років тому влучна стрільба була моїм козирем. Ходом я тоді поступалася багатьом. Цього сезону я зробила величезний крок вперед у функціональній готовності - за швидкістю я вже не поступаюся сестрам Семеренко та дещо краще біжу, ніж Оксана Хвостенко. Однак разом з цим у мене з'явилися проблеми зі стрільбою. Який між цим зв'язок, чи припустилися ми помилок у підготовці - розбиратимемо разом з тренерами після завершення сезону.

Узимку, коли у нас багато лижної підготовки, мені більше до душі бігати кроси. А ось влітку, коли у нас просто божевільні кросові обсяги, бігати я не люблю... Те саме зі стрільбою. Навесні, коли два місяці я гвинтівку у руки не беру, у мене одне бажання - постріляти. Тому перші тижні тренувань з гвинтівкою я можу годинами не випускати її з рук. Але під кінець літа на гвинтівку дивитися уже не можу... З усіх видів перегонів з найбільшим задоволенням змагаюся у мас-старті й естафеті.

- Подобається поштовхатися на стартовому відрізку?

- Тепер починати змагання у натовпі суперниць мені навіть до вподоби. А раніше стартувати в естафеті на першому етапі було для мене колосальним стресом. Я не уявляла, як можна когось штовхнути чи жорстко відреагувати на грубість суперниці. Але досвід - хороша річ. Тепер я навчилася на все це реагувати спокійно, продовжувати роботу, незважаючи ні на що.

На одному з останніх стартів, в італійському Антхольці, хтось з німкень дуже круто підрізала мене. І це не поодинокий випадок. Німкені взагалі дуже жорстко працюють... Коли йде боротьба за медалі, озиратися на когось часу немає. Коректність - це ж і власна безпека. Якщо наступиш суперниці, що йде попереду, на лижі чи палиці, вона, звичайно, впаде. Але ти можеш опинитися зверху. Тому намагаєшся нікому не заважати та від інших триматися над відстані. Але у перегонах з масовим стартом це нереально. На трасах зазвичай дуже багато звужених ділянок, тож зіткнень уникнути складно.

"Високий замок"

Коментарі ()