- Оксана, як Ви можете пояснити такі чудові результати вашої стрільби? Що це - талант або важка праця?
- Минулого року я посилено працювала над стрільбою з моїм особистим тренером Миколою Зоцом. Він приготував багато спеціальних вправ і завжди коректував мене, коли я їх виконувала. Отже моя хороша стрільба - це його досягнення.
- Два роки тому у Вас було перше і друге місця у мас-стартах у Поклюці та Ханти-Мансійську. Цей вид гонки Вам подобається більше всього?
- Просто на даний момент це саме ті змагання, які вдавалися краще за все. Хоча мас-старт - дуже складний вид; ти повинен бігти його як спринт, на дуже високій швидкості, але при цьому у тебе ще і чотири стрільби. У таких гонках потрібно бути дуже сильним.
- Які Ваші цілі на цей сезон?
- Я не ставила перед собою конкретних завдань на Кубок світу перед Чемпіонатом світу. Ми не тренувалися спеціально для Кубка світу, просто посилено працювали над стрільбою. Моєю метою було заробити достатньо очок у Кубку світу для того, щоб брати участь у мас-старті. А цього я досягла. Найбільш важливі старти будуть на Чемпіонаті світу, тому для підготовки до них я посилено працюю.
- 28 грудня 2008 року Ви з вашим колегою Андрієм Дериземлею здобули прекрасну перемогу на щорічній Різдвяній гонці на стадіоні Шальке в Німеччині. Ким Ви були номіновані і чим це стало для вас?
- Я не маю уявлення як ми стали номінантами. Ми просто отримали конверт із запрошенням і повинні були їхати. Це шоу на Шальке було чудовим, стільки емоцій і відчуттів. Просто неймовірно, скільки людей прийшло, щоб подивитися це шоу і те, як вони реагували і підтримували. Ми і подумати не могли про те, що можемо виграти цю гонку. Нашою метою було боротися, а після перемоги ми були настільки переповнені емоціями і радістю, що не знали що робити. Змагання були дуже високого рівня, і, відповідно, кожна пара могла виграти. Після гонки ми чудово відсвяткували перемогу з іншими спортсменами і вже наступного дня дуже щасливими повернулися додому.
- Ваш чоловік В'ячеслав Деркач також український біатлоніст. Як він Вас підтримує і реагує на ваші виступи - добре або погано?
- Звичайно ж ми завжди підтримуємо один одного під час змагань, але іноді наші думки можуть відрізнятися. Тому ми можемо сперечатися, оскільки обидва прагнемо довести власну правоту і іноді це буває складно.
- У Вас є маленький син. Як він проводить цей довгий біатлонний сезон без батьків?
- Зараз нашому сину Микиті п'ять років. Коли нас немає вдома, про нього піклуються його бабуся і дідусь. Але він за нами дуже сумує. Одного разу він мені сказав: "Мам, а ти не можеш повернутися додому і дозволити тату заробляти на життя?"
- Хотіли б Ви, щоб ваш син також став біатлоністом?
- Я не знаю чи хочу щоб він став спортсменом взагалі. Іноді спорт є таким болючим, що не впевнена чи можу допустити таке з сином. Часто під час гонки я думаю: "Ти вже зробила все, що могла, але досі не можеш досягти того, чого хотіла б". Це може бути болючим, але він сам повинен спробувати і вирішити чи хоче він цього.
- Чим би Ви хотіли зайнятися після того, як завершите свою спортивну кар'єру?
- Я ще не визначилася з часом завершення. Але коли він наступить, я б хотіла зайнятися чимось пов'язаним зі спортом. Можливо, допомагати іншим в ролі тренера. З іншого боку, мені б хотілося приділяти більше часу сім'ї. Наступного року мій син піде в школу, і він ще більше потребуватиме мене.
- Який загальний настрій в українській команді? Які цілі тренери ставлять перед вами на Чемпіонат світу?
- У всіх в нашій команді бойовий дух. Наші тренери не ставили певної мети перед нами. На даний момент кожен робить те, на що здатний. Але не всі можуть бути успішними, після чого починаються сльози - цілком нормальне явище для спорту.
