Нинішній сезон для столичного БК "Київ" видався досить неоднозначним. З одного боку - команда під керівництвом Томо Махоріча протягом усього баскетбольного року демонструвала яскраву й змістовну гру, з іншого - так і не змогла виконати жодного завдання, поставленого босами клубу. На євроарені "вовки" не зуміли оформити прописку в "Фіналі восьми" Кубка УЛЄБ, а на внутрішній - віддали обидва титули своєму споконвічному конкурентові - маріупольському "Азовмашу". І тепер, навіть по закінченні нетривалого часу, навряд чи хтось згадає яскравий перфоманс киян нинішнього скликання, адже малюнок гри, нехай і з гарним європейським почерком - річ, по суті, абстрактна, а от чемпіонський кубок - цілком реальна й відчутна.
Чого ж не вистачило киянам? Із цим запитанням ми звернулися безпосередньо до кермового "вовків". У підсумку наше спілкування торкнулося й інших, не менш глобальних тем. Ми навіть спробували відійти від звичного формату інтерв'ю, так що, скоріше, цей матеріал чимсь буде нагадувати свого роду есе...
- Я не жалкую про те, що в минулому сезоні погодився на переїзд до України, а пізніше - пролонгував свій контракт із БК "Київ", - почав Томо. - Безумовно, були як позитивні, так і негативні моменти, але саме з них і формується таке поняття, як досвід. Якісь аспекти були мені зрозумілі, інші - відрізнялися від того, що я звик бачити. Але це - нормально, адже я потрапив у середовище з новим для мене менталітетом. Однак головне, що клуб намагається рости, нехай і роблячи помилки. Як відомо, не помиляється лише той, хто нічого не робить...
Що я можу сказати про результати команди під моїм керівництвом? Якщо відкинути всі емоції й тверезо оцінити ситуацію, то, на мій погляд, їх можна вважати успішними. Торік ми зуміли завоювати Кубок України, двічі ставали переможцями регулярного чемпіонату Суперліги, але в обох фіналах поступилися "Азовмашу"... Моя суб'єктивна думка - на результат "золотих" серій вплинуло упереджене суддівство.
Дуже важко боротися, якщо, приміром, Арчібальд, займаючи позицію в трисекундній зоні, допомагає собі рукою; Ліаделіс, ідучи в прохід, відмахується від опонента, а судді трактують ці контакти, як фол з боку захисників. Неймовірно складно працювати в такій атмосфері... Давайте торкнемося питання психології. Весь сезон мої гравці вперто й завзято тренувалися, щоб у належних кондиціях підійти до вирішальних матчів. Але коли арбітри дозволяють грубо грати опонентові, у моїх баскетболістів мимоволі виникає питання: а чи варто було так трудитися, намагаючись відпрацювати чіткий захист у рамках правил, якщо суперникові на паркеті дозволяється все?
Я не заперечую - і я, і мої гравці робили помилки. Це природно, адже ми теж люди. Але я переконаний, що склад, що ми підібрали, був готовий і був гідний тримати в руках чемпіонський Кубок.
Хтось, приміром, скаже: у ростері БК "Київ" не було гарного п'ятого номера й гарного плеймейкера, саме це, а не упереджене суддівство, визначило результат серії на користь "Азовмаша". Дійсно, я б не відмовився від кваліфікованих центрового й плеймейкера. Але з тих чи інших причин ми не змогли знайти й запросити до своїх лав інших гравців цього амплуа. Але, повторюся, і ті виконавці, які були в моєму розпорядженні, були здатні вирішувати завдання перемоги в чемпіонаті. Зрозумійте, баскетбол - командна гра. Наші тактичні схеми були побудовані таким чином, що змушували помилятися й фолити того ж Арчібальда. І, повірте, при адекватному суддівстві Роберт у кожній з ігор відправлявся б на лаву через перебір фолів ще в першій половині. Те ж саме стосується й Б'юфорда. Яскравий аспект: часом, коли Рідні фолив на проході когось із наших гравців, він навіть не стрибав, а просто намагався грубо вдарити опонента. Але при цьому його дії не розцінювалися як неспортивний фол, хоча Райану Стеку арбітри виписали неспортивний фол, коли він без якої-небудь агресії порушив правила на Ліаделісі... Подивіться: якщо брати серію в цілому, то виходить, що за всіма ключовими показниками ми перевершили опонентів: кількість забитих очок, підбирань, результативних передач...Але все це нівелювалося кількістю фолів, що отримали мої гравці. Крім цього, якщо проаналізувати сезон у цілому, стає очевидно, що в нас не було явних спадів: якщо команда й видавала погану гру, уже в наступному двобої реабілітувалася. При цьому, тому ж "Азовмашу" не вдалося рівно пройти весь чемпіонат...
Якщо ж говорити про Кубок УЛЄБ, то, думаю, ми гідно представили Україну в цьому турнірі. Незважаючи на статус дебютантів, ми зупинилися лише за крок від "Фіналу восьми". Причому, згадайте - напередодні першого двобою 1/8 фіналу проти "Турова" ми втратили Артура Дроздова, який є ключовою фігурою в нашому складі. Однак уже через тиждень довели, що здатні не тільки на рівні боротися з польським клубом, але й обігрувати його. Причому ми виявилися лише за крок від необхідної різниці. На жаль, удача була не на нашій стороні, і вирішальний триочковий Маркоішвілі мети не досяг... Так чи інакше, думаю, ми подарували нашим шанувальникам гарний євросезон. Перемоги над такими командами, як "Бенеттон", "По-Ортез", "Академік", "Теліндус" - непоганий показник...
Одним словом, я вдячний всім своїм підопічним, які протягом цього баскетбольного року віддали роботі чимало сил. Думаю, ні мені, ні їм не соромно за той баскетбол, що ми демонстрували цього року.
