Головне

Нестерчук: За досвід та знання ми дуже багато заплатили

11.02.2013 11:32 720 0
Нестерчук: За досвід та знання ми дуже багато заплатили

"Чемпіон" публікує другу частину розмови з Вадимом Нестерчуком. Початок можна побачити за цим посиланням.

- У ТОП-10 з року в рік більшістьгонщиків - представники мегаконцернів, які ставлять завдання тільки перемогти...

- У топ-10, може, топ-12 - професійні спортсмени, які цьому присвятили життя, вміють, люблять їздити і у них це виходить. А на чому вони їздять - залежить від кон'юнктури ринку. Потрібна реклама "Міцубіші" - вони їздили на "Міцубіші", набирав популярності "Фольксваген" - Сайнс їздив на "Фольксвагені", актуальний БМВ - їздять на БМВ, якщо не виходить їздити на БМВ намагаються здійснити якісь обхідні маневри. Треба визнати, що є об'єктивна реальність, з приводу що заводська команда - це заводська команда, з приватною "стайнею" її порівнювати не можна –це реально дві великі різниці. Їхати за "завод" і за приватну стайню, їхати за "Фольксваген" і за команду Роббі Гордона - різні речі, це підтверджується результатами. Автомобіль не витримує, хоч тут завжди є провина двох - помилка пілота також підводить автомобіль.

У цьому році ми менше мали технічних проблем, я інакше їхав на автомобілі, більш дбайливо, надійно. У минулому сезоні ми їхали на "продакшні", він пробачає менше помилок, на ньому треба їхати по-іншому. Відповідно, я думаю, що результат такої надійної їзди в цьому році - це результат їзди в "продакшні". Але є в цьому мінус, про який я говорив: їдеш на "продакшні" - ти повільніший, потім, щоб переналаштувати себе на "суперпродакшн",потрібен певний час. І, на жаль, це відбувалося вже на "Дакарі", коли я їхав перші етапи повільно, "вкочувався" в автомобіль. Можна було б швидше, менш надійно, але зате швидше.

Часом щось знаходиш, часом втрачаєш. "Дакар" - лезо бритви і тут завжди є питання правильного вибору балансу: їхати швидше, але ненадійно, або надійно, але трохи повільніше. Ти повинен сам для себе вирішити: ризикнути і пройти цю дюну по краєчку або більш надійно її об'їхати. В нас так і відбулось на спецділянці за півтора кілометри до фінішу. Попереду була складна дюна і в нас був вибір – або ризикувати і їхати на неї, або втратити час і шукати інший шлях. Але було видно, що там вже стоять глядачі. Зрозуміло, що коли стоять глядачі, це якась проблема. І я бачу, що там 3-4 екіпажі "висять" на цих дюнах. Потім ми дізналися, що там перекинувся Васильєв, який перестрибнув через цю дюну та завалився в яму.

Прорахувати заздалегідь майже неможливо: так, можна ризикнути, спробувати по слідах перестрибнути цю дюну, але можна так вскочити, що ти втратиш дуже багато часу. Відповідно, ми "звалилися" вправо, щоб просто об'їхати цю гряду, рішення абсолютно правильне, як на мене. Нам просто не пощастило, що ми потрапили у дрібно надуті дюни і на рівній поверхні ми на нашому тиску "засіли", були змушені вийти, "спуститися" (спустити колеса), поставити "трапики" і на "трапиках" виїхати. Це як приклад цього балансу - ти вирішуєш сам, можеш ризикнути і спробувати проїхати по слідах, або об'їхати. Можеш дуже класно вгадати, а можеш не вгадати і втратити ще більше часу, ніж, якби їхав прямо.

- А що з спілкуванням з іншими пілотами? Наскільки гонщики взагалі дружний народ? Якщо хтось застрягне, то частіше зупиняються і допомагають або продовжують самі їхати?

- Я скажу мою філософію. Вона наступна: для того, щоб я допомагав, повинно скластися кілька факторів. Я повинен бачити, що людина реально в ситуації, з якою вона сама впоратися не може, намагається, хоче, але не може. Наприклад така ситуація була з Мироненком на позаторішньому "Дакарі", коли вони звалилися в річку і висіли на "череві", тобто колесами вгору. І вони нічого зробити з автомобілем не можуть, тобто там їх дійсно треба витягати. Вони намагалися, давно стояли з цим шнурком, пройшло 40 хвилин або година, ми під'їхали та витягли. Потім вони попросили "заведіть нас, бо у нас стартер барахлить". Ну, зрозуміло, завели, це ситуація, з якою людина просто не може впоратися.

Якщо людина просто підсіла в пісок і не хоче копати, а витягнула шнурок, "ось смикай мене", як російські друзі коментують торішню ситуацію з Мельником - я ніколи не зупинюся. Зачекайте, але треба навчитися їздити, хто вам винен, що ви там застрягли? Так, я вмію добре копати пісок, я знаю, що відбувається з машиною в піску - чому? Тому що я перекопав багато піску і стовідсотково знаю, що в піску безвихідних ситуацій не буває. Бувають дуже важкі ситуації, але безвихідних - не буває. А ось ти не хочеш копати, ти витягнув шнурок за принципом казахської команди "Астана", яка поїхала на "Ралі Фараонів", коли вони їхали двома екіпажами, один зупинився - закопався, інший спробував витягнути - теж закопався і їм облом узяти лопату в руки покопати. Вони беруть телефон в руки і дзвонять Артуру (Артур Ардавічус - досвідчений пілот однієї з машин "Астани" - Чемпіон): "Під'їдь, Артур, викопай нас". Артур під'їхав, викопав їх, вони від'їхали 10 метрів і знову застрягли, знову дзвонять. Почекайте, якщо це туристична поїздка, давайте назвемо це туристичною поїздкою. Я не їду туристичну поїздку, я їду спортивну. І від того, що ти не вмієш чи лінуєшся копати, я не стану зупинятися.

Ситуація з Васильєвим в цьому році була морально тяжка. Реально ділянку ми їхали в пропорції 4D, мало того, що 3D - це постійні американські гірки, повороти під себе, вгору-вниз, тобто дуже важко і небезпечно. Я відчував час, розумів, що у нас 8 хвилин до Балажа (Балаж Салаї - угорський гонщик, зайняв у підсумку 24-е місце на "Дакарі"-2013 - Чемпіон). І ми можемо ці 8 хвилин наздогнати, їхали дуже швидко, на 14-15-й результат. Варто зі шнурком, зупинилися, перша ідея - буває, що у тебе автомобіль став, і ти не можеш завести автомобіль самостійно, треба дійсно завестися з "штовхача", це, правда, питання 30 секунд - не проблема. Перше було те, що ми зупиняємося, смикаємо, він заводиться, ми відчіплювати, поїхали далі, 30 секунд можна було втратити.

Потім, коли зрозуміли, що їх треба тягти до фінішу, то це, звичайно, прикро було. Ми втрачаємо, як мінімум, кілька позицій, не одну. Ми не наздоганяємо Балажа і за нами в 10 хвилинах Фодж (Хав'єр Фодж - іспанський пілот, зайняв на "Дакарі"-2013 27-е місце - Чемпіон). А він їде дуже швидко і надійно, ми втрачаємо купу часу і ризикуємо тим, що не тільки Балажа не наздогнали, але ще і відносно Фоджа провалимося. Прикро, але ситуація наступна:Гадасін виїхав вперед, хто ж їх буде тягнути, коли у них коробка передач зламалася?  І якщо ти не фінішуєш на спецділянці, а це вже останній день, значить, тебе дискваліфікували, ти не фінішував на "Дакарі". Я все ж  прийняв рішення, що для мене пара позицій менш важливі, ніж для Васильєва фініш на "Дакарі".

Те, що вони потім коментували, що у них була вантажна "технічка", яка могла їх зачепити і дотягнути до фінішу - скажімо так, нехай це буде на їхній совісті. Тому що, якщо б у мене була своя "технічка"... І вони ж знали, що у нас дуже щільний час, що не можна нас навантажувати. Я б, знаючи, що у мене була "технічка", не просив би, щоб мене тягли, розумів, що втрачу годину або півтора, але я доїду до фінішу. Те, що Гадасін не почекав Васильєва, для мене під дуже великим питанням. Вийшло так, що ми з Дем’яненком їхали, сміялися - ми ж теж хитрі люди - хотіли приїхати на старт останньої коротенької спецділянки, притягти Васильєва, поставити перед Гадасіним і подивитися як будуть далі себе вести. Вони спробували зістрибнути з теми, є така практика в нашому народі, "хто везе, на тому і возять", спробували розіграти карту "він вже в створі, він стартує, може, ви протягнете нас". А там спец ділянка дійсно важка - з горами вверх-вниз. Можна прочитати коментарі Васильєва, як його тягнув Гадасін, але Гадасіну легше було, у нього більш потужний двигун, а нам було б тягнути дуже важко, це по-перше. А, по-друге, коли Васильєва тягли 200 кілометрів, то на четвертій передачі почало пробуксовувати зчеплення. Була ситуація, що ми могли просто стати на трасі з Васильєвим - на останніх 18 кілометрах. Тому нам дуже цікаво було подивитися, як вони себе будуть вести. Але про це, може, краще і не писати, це така внутрішня кухня.

- Спілкуватися поза перегонами з іншими пілотами у васвиходить? Або більше з командою? Всі ці вечірки після етапу…

- Той же француз Шовіньі, ми, в принципі, з ним товаришуємо, він на день відпочинку запрошував: "Мій партнер виставляється, шашлики робить, м'ясо. Вадим, приходь". Але я для себе прийняв таке рішення, що гонка є гонка. Чи краще, щоб не впливали такі моменти? Так, у гонці ти повинен думати тільки про гонку, а вже після неї можна спілкуватися і так далі. А на бівуаку, під час гонки, "Привіт-привіт, бувай-бувай".

- Говорячи про позитивні моменти, було б неправильно не запитати про негатив. Ви відчуваєте якусь ревнощі з боку гонщиків? Були якісь моменти з Московських, коли він нібито відмовився ділитися досвідом, Мочанов негативно висловлювався. Це ревнощі чи що це взагалі таке?

- Знаєте, я говорю наступне: у нас же шлях відкритий, кожен може крокувати по ньому, Кубок світу або "Дакар" - вони ж не закриті. Хочеш щось довести - поїдь на ту гонку, яку я їду, і щось доведи. Але поки що мене ніхто не вразив своїми результатами. Я відкритий і кажу, що якщо хтось хоче їхати змагання, де ми їдемо, я готовий об'єднувати зусилля, тому що розумію, що це реально буде набагато дешевше ділити витрати на двох, ніж на одного. Ми за свої досвід і знання дуже багато заплатили, я готовий поділитися цим безкоштовно, щоб люди перескочили, а далі кожен вирішує сам. Якщо у когось є ревнощі, то що я можу зробити?

З приводу Мочанова: я думаю, кожен повинен коментувати те, в чому він розбирається. Льоша Мочанов в "Дакарі" не розбирається, відповідно коментувати йому "Дакар" ... Нехай поїде, подивиться, а вже потім буде щось коментувати. Чесно кажучи, в цьому році я навіть Володі Дем'яненко сказав: "Володя, ти для мене не авторитет у "Дакарі", тому що, напевно, в "Дакарі" я проїхав не менше, а може бути і більше гонок світового рівня, ніж ти. Відповідно, ми можемо спілкуватися на рівних, але розповідати мені, що правильно і неправильно на "Дакарі", не варто. Це в 2008-му році я був новачок, прислухався до слів Кості Мещерякова, який розповідав дуже цікаво. Потім я побачив, що в його оповіданнях дуже багато байок, він красиво розповідає, але потрібно ділити, як мінімум, на чотири. Але красиво розповідає, мені подобається. Ми їздили, там журналісти були, Костя починає розповідати хлопцям, вони слухають із відкритим ротом, я не коментую, просто так посміхаюсь. Хто захоче, той розбереться. Кому цікава історія, казка – той нехай слухає.

- У гонках немає відчуття, що може все набриднути? Чи немає побоювань, що можна так і залишитися поза групою топ-10? Бажання кинути все і піти не виникає?

- Ми все ж унікальна команда. Я не знаю команду, яка будувалася б, виходячи зі свого бізнесу, який пов'язаний з автомобілями, логістикою, асистансом. У нас є win-win ситуація: хороший серйозний бізнес допомагає команді людьми, знаннями, ресурсами, але потім ця ж команда з цими людьми, які набралися досвіду, повертається в цей бізнес і вони дають віддачу. Вони вміють ремонтувати автомобілі, якщо мені хтось скаже, що хтось краще знає "Тойоту ЛендКрузер 200", ніж наші хлопці - це неправда. Ми цю "Тойоту" розірвали одну, другу, третю впродовж трьох сезонів. Хлопці знають які агрегати витримують, які не витримують, що ламається, що можна поправити, як можна уникнути цих поломок. Інших таких команд я, чесно кажучи, не бачу. Є спортивні команди, які заточені на результат, хочуть побудувати автомобіль, добитися якогось результату, але у них немає такого бізнесу, який пов'язаний з автомобілями, ремонтом, всім іншим. Тому ми унікальні і виграємо. Від чого тут втомлюватися?

Що стосується мене особисто, то якогось результату можна досягнути, якщо реально бачиш ситуацію. Об'єктивно, трошки суб'єктивно, але повинен дивитися, де ти. Я вважаю, що я в цій другій групі пілотів, можу перерахувати тих, хто там: Балаж, Мирослав Заплетал, Крістіан Лавіль, Матіас Кале, Гадасін, Васильєв, Юн Міцухаші.... Мені цікаво дивитися і порівнювати, як я раніше їхав, як зараз їду з ними, що виходить, що ні, на якій машині вони їдуть, на якій я. Де я виїжджаю за рахунок уміння, а де вони за рахунок двигуна, за рахунок того, що краще автомобіль. І мені подобається.

Мені дуже сподобався цей "Дакар" з точки зору того, як я їхав, як працювала команда, я розумію, який у нас є автомобіль, він поступається автомобілю G-Force по потужності, дещо поступається автомобілю Балажа, автомобілям Лавіля, Кале. Так, на прямих, рівних, простих, швидких спецділянках ми програвали. Як тільки ми потрапляли в дюни, потрапили в спецділянки - я їх там всіх наздогнав.Це мені сподобалося. Ми на слабкішому автомобілі проїхали всі ці дюни, поки всі копали. Лавіль, Балаж вигравали "Ралі Фараонів", але вони не провели таких інтенсивних сезонів, як ми. Минулий, позаминулий рік я їх не бачив в Абу-Дабі, на "Ралі Фараонів", я їх зустрічав, ну же може бути  на "Шовковому шляху" тільки. Я бачу, що ми робимо правильно, у мене зараз уміння і досвіду більше, ніж у них, у них воно десь загубилося, а я як раз зараз їду в "топі" і мені цікаво.

Тепер що стосується "топа-топа", перших 10-15 екіпажів. Звичайно, щоб туди потрапити, ще дуже-дуже багато потрібно працювати над собою, особливо, що стосується швидких рівнинних ділянок.

- Бажання кинути все немає, а як з іншими видами спорту? Встигаєте стежити за ними, займатися? Аль-Аттія ось став призером Олімпіади навіть.

- Ага, у стрільбі, з українським тренером, з нашою хорошою школою. Поєднувати? Ні. Тільки фізкультура, трохи плавання, зарядка, щось на витривалість. А якщо просто подивитися, то можна з сином іноді сходитина футбол. Наприклад, під час Євро-2012 з'їздили до Донецька, тут в Києві сходили на матч. Але я не великий фанат ні футболу, ні боксу, але в нашій країні це mustbe. Футбол для нас ікона, я в дитинстві грав у футбол, мій брат добре грав у футбол. Для мене є "Динамо" Київ, так, може бути, вони не дуже добре грають останнім часом, але це та команда, яка може показати дуже хороший результат. Звичайно, я вболіваю за "Динамо", за збірну, звичайно, за Кличків, коли вони б'ються на ринзі. Інші види спорту, напевно, нецікаві.

- А автогонки, скажімо, "Формула-1"?

- Раніше дивився, зараз ні. Прийде час і так всіх побачу, вони все одно усі на "Дакар" приходять, зараз аль-Аттія спілкується з Льобом, щоб той поїхав в наступному році з ним, от і познайомимося. Може бути, Петрансель піде в КАМАЗ вигравати, а на своє місце запросить, наприклад, Шумахера, - познайомлюсь з Міхаелем. Багато їх з'являється, тому що "Дакар" - певна ікона.

- "Дакар" називають "великою авантюрою". Ви самі по собі людина авантюрного складу?

- Для мене авантюрою був, напевно, 2008-й рік. Зараз це чистий спорт. Авантюра і пригода це для тієї четвертої групи пілотів, 20-25% новачків. Що таке "авантюра"? Ця пригода, мені подобаються пригоди. Зараз "Дакар" - це пригода, продумана і прорахована до дрібниць. У цьому році з нами їздив журналіст, я його після гонки запитую: "Тобі, напевно, не сподобався "Дакар?". А він відповідає: "Сподобався, але я думав, що ми ночей досипати не будемо, доведеться гайки крутити, тому що механіки не встигатимуть". Я йому кажу: "Ти ж розумієш, що це неправильно, не професійно", а він каже, що розуміє, але нудно все це. Чесно кажучи, ми зараз так їдемо, що воно і повинно бути нудно. Ми повинні брати достатню кількість механіків, вони повинні встигати ремонтувати автомобіль, я повинен їхати так надійно, щоб не ламати його.

- При переході від спорту до бізнесу і від бізнесу до спорту відпочиваєте в спорті? Що основне? Коли ви починали, то говорили, що це хороший крок для розвитку і просування бренду.

- Я не втомлююся ні в бізнесі, ні в спорті, тому що і те, і те я роблю в задоволення. По співвідношенню часу –у минуломуроці, напевно, 50 на 50, тому що був дуже насичений сезон. 11 гонок, купа тренувань, які – це,напевно,моє ноу-хау - я проводжу в гоночному режимі. Араби, спортсмени, з якими ми спілкуємося - у них очі на лоб лізуть, коли вони це бачать. У нас є араб Алі, з яким ми ганяємося від Ріви до Абу-Дабі  - майже 300 км, від Абу-Дабі до Дубаї ще майже 150 км, так він приїжджає сам, аби побачитивсе це. Потім привозить журналістів: подивіться на придуркуватих європейців, які при за спеки у +50 градусів в гоночних комбінезонах ганяють у нашій пустелі.

- А часу вистачає? Я читав, що ви закінчили ряд вузів, пишете дисертацію. Не написали ще?

- Так, ще вчуся, в дисертації вже третя глава, мені трохи залишилося. Але, знову ж таки, це пов'язано з бізнесом. Дисертація - це DBA, доктор бізнес-адміністрування - це твій досвід, твої знання, що ти можеш виділити і передати іншим. Питання, яким я займаюся, мені цікаве, це мотивація персоналу в сервісі. Думаю, що наш шлях, нашої країни, напевно, все-таки високі технології, сервіс, сільське господарство. А сервісу же у нас немає в країні, відповідно, непочатий край роботи. Чи стають у пригоді знання з ралі? Звичайно, це ж логістика, спілкування з людьми, дуже цікаво оцінювати їх, дивитися хто на що здатний. У когось це закладено, у когось ні. Чим відрізняється менеджер, керівник від звичайного виконавця? Керівник може тримати декілька завдань в голові одночасно і постійно тасувати: це зараз важливо, це терміново, це можна відкласти. Ти або можеш так робити або ні, бо так закладено природою, це можна тільки тренувати і удосконалювати.

У мене в голові картинка з "Шовкового шляху" 2009 року, коли наш тодішній менеджер команди мав купу завдань: реєстрацію, заправку машин паливом, ще щось. Бачу: його "коротнуло", він, через те, що не може з цими завданнями впоратися, просто іклеїть наклейку на машині. Механічно клеїть і очі скляні, мозок самозберігається, перемикається на якусь просту роботу, щоб просто не закипіти. І я розумію, що така людина просто не може бути менеджером, а він у нас був одним з керівників у бізнесі і два тижні в перегонах  мені показали більше, ніж півтора роки роботи з цією людиною в звичайних умовах. Людина потрапила в екстремальну ситуацію і проявила себе. Марно, він просто не призначений для цієї роботи.

- На особисте життя час залишається?

- (З посмішкою) А це і є моє особисте життя

- Може, незручне запитання буде, прошу вибачення, якщо так. Ви говорили, що з останнього "Дакару" привезли пляшку вина вже колишній дружині. Не відчуваєте, що розлучення сталося через певний брак часу?

- Ні, у кожного є свої інтереси, ми прожили разом довго один з одним, двадцять років. У Наташі є свої інтереси, у мене свої. Десь у якийсь момент почали жити паралельно. Все змінюється. Діти? Діти дорослі, ми їх любимо, батьки у них залишилися. Я от тільки від дочки приїхав, вона вже доросла, 18 років, все розуміє. З сином все нормально.

- Вони схвалюють взагалі участь в гонках? Не було такого "тато, не їдь"?

- Звичайно, їм десь там цікаво, тому що це "Дакар", папу видно по телевізору. Чи просяться на гонку? Так, але я розумію, що це важко і повинно бути не емоційно, а усвідомлено. Коли вони дійсно захочуть туди поїхати, розуміючи, що щоб щось отримати завжди треба чимось жертвувати, коли я відчую, що вони готові переносити негаразди, погане харчування, спеку, температуру, переїзди, висоту, спати в наметі, митися з пляшечки ... Коли я це відчую, то я візьму з собою.

- Син не хоче стати гонщиком?

- Футболістом хоче бути. У нас футбольна країна.

- Я вам тоді побажаю, щоб вона стала автомобільною.

- Ми, як команда, намагаємося докладати зусиль, щоб нашу країну краще впізнавали, щоб вони була більш автомобільна. Як людей зацікавити? Якщо по телебаченню постійно показують кров та вбивства?  Що первинне - люди, які хочуть це дивитися, чи журналісти, які хочуть їм це показувати? Мені здається, це все взаємопов'язано. Хтось повинен брати на себе відповідальність, перший крок. Я думаю, що це мають бути журналісти, вони більш розвинені, грамотні, просунуті. Не треба показувати постійно ці тупі шоу. Подивіться наші новини. Як можна показувати, я вчора здивувався, вмикаю канал, рекламують, що горілка - це хороший продукт для здоров'я. Ви ще почніть наркотики рекламувати в такому режимі!

- Якщо горілка на вас вийде з пропозицією стати спонсором, ви відмовитеся?

- Скажімо так, горілка і вино - дійсно ті продукти, які розраховані на дорослих. Забороняти це не дуже правильно. Я пережив кампанію боротьби з алкоголізмом 1985-86-го, був молодий в той час, але це все було в мене на очах. Марно. Але й не можна популяризувати: "Це корисно для здоров'я". Не корисно! Є інші речі, які корисні для здоров'я. Випий не вино, а червоний виноградний сік, не вживай холестерин, роби вранці зарядку і отримаєш більше користі, і не буде тромбів, а не пий кожен день по 50 грам горілки.

Що стосується спонсорства, знаєте, вони так і так витратять ці гроші. Краще витратити їх на рекламу, що йде зараз по телевізору? Це технологія, зараз вони будуть показувати-показувати-показувати, потім вона буде продаватися. Я думаю, що взяв би ці гроші від "горілчаників", тому що це принесло б певну користь країні. Але я б ніколи не популяризував, не розповідав, що горілка - це добре. Так, ми можемо повісити наклейку на наш автомобіль, її можуть побачити, так само як бачать у рекламі, але говорити, що це добре, я не буду.

Чесно, ви поставили таке питання, яке, немов на терезах. Як каже наш керівник команди Віталій Бутинець, а я його колись запитав, бо люблю домовлятися з людьми один раз, щоб потім відчувати себе комфортно: "Скільки тобі потрібно грошей для щастя?", - скажи, і я розумію, що якщо це підходить, то ми з тобою домовилися, ти гроші отримав, ми далі рухаємося, я собі голову не забиваю, що ти десь там крадеш. Що, принаймні, позиція по грошах для тебе закрита, далі ти концентруєшся тільки на роботі, не думаєш про сімейні проблеми, що дружина бурчить, бо грошей не вистачає. Але, звичайно, повинна бути якась адекватність. Так він мені потім дзвонить через 15 хвилин і говорить: "Ну, ти задачу задав, у мене жадібність бореться з страхом, попрошу більше - виженете, попрошу менше - а, може, ви готові були дати більше".

З горілкою десь така ж ситуація. Я, звичайно, із задоволенням узяв би спонсорськігроші, я б їх відпрацював з результатом для цього продукту. Я б краще взяв гроші у морозива, у якогось зернового трейдера, ніж у горілки. Але у нас з експортних продуктів, чесно кажучи, якщо ми відкидаємо метал і все інше, зі світових, які працюють на великих ринках - тільки горілка, на жаль, поки що, я її бачу в Аргентині і Чилі. Але ви зачепили, звичайно.

Автор висловлює вдячність за сприяння у підготовці інтерв’ю прес-секретарю команди SIXT-UKRAINE Сергію Сіліну та щиро бажає Вадиму Нестерчуку вже наступного року реалізувати свою мету та, щонайменше, фінішувати у "десятці" найкращих на головному ралі планети.

Коментарі ()